АНОНС: Презентація книжки "Григорій Орлик, або Козацька нація у французькій дипломатії"

Оповитий численними міфами, персонаж низки романів – таким тривалий час був Григорій Орлик. Однак нероманізований Орлик є не менш захопливою постаттю, яка ще чекає на справжнє визнання.

Видавництво "Темпора" і Книгарня "Є" запрошують на презентацію книжки Ірини Дмитришин про сина гетьмана Пилипа Орлика.

 

У наші дні під час франко-українських зустрічей, офіційних чи неформальних, обидві сторони незмінно згадують шлюб 1051 року між Анною Ярославною та Генріхом І, так ніби від славного, але віддаленого періоду Русі у спільній історії двох країн не було більше жодної визначної події.

Григорій Орлик, син Пилипа Орлика і хрещеник Івана Мазепи, з'явився у французькій зовнішньополітичній грі лише як зв'язковий, щоб представляти інтереси свого батька, проте після його смерті протягом близько тридцяти років він відіграватиме значну роль у дипломатії та військовій справі Франції виключно завдяки власному талантові.

Григорій Орлик продовжуватиме справу визволення козацької нації аж до своєї загибелі на полі битви у 1759 році, захищаючи інтереси Франції під час Семилітньої війни.

Непересічна доля Григорія Орлика лишалася поза увагою істориків: чого вартий той факт, що особиста роль Григорія Орлика в обранні Лещинського і, зокрема, місія супроводу Станіслава до Варшави в 1733 році, під час секретної та небезпечної подорожі, відсутня в численних біографів Лещинського, тоді як архівних матеріалів про цю подію чимало.

Авторка: Ірина Дмитришин – завідувачка кафедри українських студій в Інституті Східних Мов і Цивілізацій (Париж, Inalco – Etudes ukrainiennes). Авторка монографій, присвячених Григорію Орлику (2005) та подорожі Едуарда Ерріо до України у 1933 році (2018), упорядниця Меморандумів Григорія Орлика (2017). Перекладачка українських сучасних авторів французькою мовою.

Модерує: Ольга Петренко-Цеунова.

Час: 24 вересня, вівторок, 18:30

Місце: Книгарня "Є", вул. Лисенка, 3, м. Київ

Вхід вільний.

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер А. Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.