АНОНС: Презентація книжки "Григорій Орлик, або Козацька нація у французькій дипломатії"

Оповитий численними міфами, персонаж низки романів – таким тривалий час був Григорій Орлик. Однак нероманізований Орлик є не менш захопливою постаттю, яка ще чекає на справжнє визнання.

Видавництво "Темпора" і Книгарня "Є" запрошують на презентацію книжки Ірини Дмитришин про сина гетьмана Пилипа Орлика.

 

У наші дні під час франко-українських зустрічей, офіційних чи неформальних, обидві сторони незмінно згадують шлюб 1051 року між Анною Ярославною та Генріхом І, так ніби від славного, але віддаленого періоду Русі у спільній історії двох країн не було більше жодної визначної події.

Григорій Орлик, син Пилипа Орлика і хрещеник Івана Мазепи, з'явився у французькій зовнішньополітичній грі лише як зв'язковий, щоб представляти інтереси свого батька, проте після його смерті протягом близько тридцяти років він відіграватиме значну роль у дипломатії та військовій справі Франції виключно завдяки власному талантові.

Григорій Орлик продовжуватиме справу визволення козацької нації аж до своєї загибелі на полі битви у 1759 році, захищаючи інтереси Франції під час Семилітньої війни.

Непересічна доля Григорія Орлика лишалася поза увагою істориків: чого вартий той факт, що особиста роль Григорія Орлика в обранні Лещинського і, зокрема, місія супроводу Станіслава до Варшави в 1733 році, під час секретної та небезпечної подорожі, відсутня в численних біографів Лещинського, тоді як архівних матеріалів про цю подію чимало.

Авторка: Ірина Дмитришин – завідувачка кафедри українських студій в Інституті Східних Мов і Цивілізацій (Париж, Inalco – Etudes ukrainiennes). Авторка монографій, присвячених Григорію Орлику (2005) та подорожі Едуарда Ерріо до України у 1933 році (2018), упорядниця Меморандумів Григорія Орлика (2017). Перекладачка українських сучасних авторів французькою мовою.

Модерує: Ольга Петренко-Цеунова.

Час: 24 вересня, вівторок, 18:30

Місце: Книгарня "Є", вул. Лисенка, 3, м. Київ

Вхід вільний.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.