У Мюнхені продовжили оренду могили полковника Армії УНР Миколи Шраменка

Строк оренди могили полковника Армії УНР Миколи Шраменка, похованого на цвинтарі Вальдфрідгоф (Waldfriedhof – Neuer Teil) у Мюнхені, завдяки благодійному Фонду «Героїка» продовжено до 2031 року

Про це Фонд "Героїка" повідомив у Фейсбуці.

 

"Наш фонд опікується цією могилою з 2016 р. Тоді, через тривалу несплату (від 2002 року), адміністрація кладовища демонтувала надгробну плиту з могили та виставила місце поховання на продаж. На щастя, "Героїка" своєчасно втрутилась. Ми уклали з Управлінням муніципальних кладовищ Мюнхена (Städtische Friedhöfe München) договір опіки над могилою. Це означає, що ми є власниками місця поховання, а відтак зобов'язуємося здійснювати оплату землекористування", – йдеться в повідомленні.

Представник фонду "Героїка" у ФРН Олександр Сухорончак зауважив, що у 2016 році оренда могили Шраменка на 5 років коштувала 175 євро. Цьогоріч – вже 340 євро. Відтак, фонд вирішив шукати кошти для оплати одразу на 10 років наперед, адже Вальдфрідгоф – це престижне кладовище і ціни тут лише зростатимуть. Сьогодні оренда на 10 років коштує вже 680 євро і саме цю суму були змушені заплатити.

Продовження оренди могили стало можливим завдяки добродіям (сума вказана у гривнях):

  • Solomiia Bobrovska – 8000
  • Максим Кобєлєв – 2000
  • Андрій Лавріненко – 1457
  • Olena Zöllner – 614
  • Ruslan Telipskyi – 500
  • Буштрук Артем Геннадійович – 350
  • Антоніна Єрмоленко – 260
  • Жертводавець – 200
  • Колісник Олег – 200
  • Терновий Дмитро Андрійович – 200
  • Igor Bigun – 100
  • Талапчук Валентин – 10

Разом: 23 891 грн (780 євро).

Також повідомляється, що в 10 хв пішої ходи від могили Шраменка знаходилася могила Павла Котовича (Waldfriedhof Alter Teil, Furstenrieder Str. 288. Гріб №178-2-0022), уродженця Одещини. Павло долучився до антибільшовицького повстання, що спалахнуло в Ананьївському повіті у квітні 1920 р. Згодом, поміж інших своїх земляків, був зарахований до 4-го куреня Чорноморського полку Волинської дивізії Армії УНР.

Хорунжий Котович пройшов з українським військом всю кампанію 1920-го року, і лише у листопаді, під натиском червоних, перейшов на західний берег річки Збруч. Тут українська армія була роззброєна та інтернована у таборах. До Другої світової війни Котович мешкав у Польщі, а згодом виїхав до Німеччини.

Займався журналістикою, у 1940–1950 рр. був редактором українських видань у Німеччині "Наше життя", "Українські вісті", "Мета", а з 1954 р. – мовним редактором українських видань Інституту для вивчення СРСР. На жаль, але його могили вже немає. Причина та сама – могила не оплачувалась і в 1981 р. в ній було поховано іншу особу.

На жаль, зазначили у "Героїці", Німеччина залишається однією із найпроблемніших держав з точки зору збереження могил захисників України. Тут поховано чимало ветеранів Армії УНР, Галицької армії, УПА, членів ОУН, колишніх комбатантів УНА. Лише незначна частина наших поховань у ФРН знаходяться на цвинтарях, що визнані пам'ятками місцевого значення, а відтак не потребують оплати – скажімо, як могила полковника Армії УНР Андрія Носаченка у м. Дорнштадт (земля Баден-Вюртемберг). Однак, навіть за цими могилами слід доглядати – чим за власний кошт займається представник фонду "Героїка" у ФРН Олександр Сухорончак та група його соратників.

"Найближчим часом ми плануємо з'ясувати вимоги до пам'ятників, що висуваються Управлінням муніципальних кладовищ Мюнхена (Städtische Friedhöfe München), а відтак скласти проєкт і кошторис пам'ятник для могили Миколи Шраменка (гріб №430-3-0235), про що повідомимо додатково", – повідомили у Фонді.

Майдан. Початок. Cпогади учасників Революції Гідності

"Мустафа написав у Фейсбуці: "Хто сьогодні до півночі готовий вийти на Майдан?..". Цей заклик побачив Володимир Коломієць. Він кинув $600 на рекламу допису, і тому його побачили 100 тисяч користувачів".

Март Ніклус: "Дорогий мій Василю! Не вдалось нам більше з Тобою побачитись…"

Василь Стус мав відбути 10 років примусових робіт та 5 років заслання. Оскільки він помер, не відбувши й половини цього терміну, радянська держава буквально "тримала його під арештом" навіть після смерті. Лише завдяки шаленим зусиллям родин дисидентів та національно свідомих громадян тіло поета і його побратимів вдалося перевезти в Україну

Від радіокерованої яхти до голосу в окупованих Олешках: 10 історій Українського радіо, які вас здивують

16 листопада 1924-го вийшла в ефір перша передача Українського радіо. Відтоді воно встигло пережити зміни державних устроїв, сталінські репресії й радянську цензуру, Другу світову, боротьбу за незалежність та українські революції, реформу Суспільного мовлення. Радіо декілька разів переїжджало з міста в місто, працювало з поїзда, підвалів і бомбосховищ, змінювало техніку й формати, і при цьому продовжує безперервно мовити — доносячи життєво необхідну інформацію до мешканців окупованих Олешок, розважаючи нас під час блекаутів, об'єднуючи навколо мови українців на всіх континентах через Радіодиктант.

Микола Руденко: "Ми стали першою групою, яка відкинула методи підпільної боротьби та виступила на повний голос"

9 листопада 2026-го відзначаємо 50-ту річницю з дня заснування Української Гельсінської групи сприяння виконанню Гельсінських угод – першої правозахисної організації в радянській Україні, яка відіграла історичну роль у боротьбі за права людини та незалежність нашої держави. Поява такої спільноти в умовах жорсткого придушення державою будь-яких проявів інакодумства стала можливою завдяки підписанню керівництвом СРСР Заключного акта Гельсінської наради з питань безпеки та співробітництва в Європі. Радянський Союз пішов на цей крок в обмін на міжнародне визнання своїх післявоєнних кордонів.