У Чехії поклали квіти на могили 11 українських дипломатів періоду УНР

Працівники Посольства України в Чехії 22 грудня у рамках відзначення Дня працівників дипломатичної служби поклали квіти на могили 11 українських дипломатів періоду УНР на цвинтарях у Празі та в Подєбрадах.

Про це Посольство повідомило у Фейсбуці.

 

У дипустанові нагадали, що на території Чехії налічується чи не найбільше в Європі місць української пам'яті. Посольство України в Чехії в співпраці з українськими громадськими організаціями та за фінансової підтримки МЗС України доглядає та сплачує ренту за більшість могил, де покоїться прах дипломатів Української Народної Республіки.

Щороку, 22 грудня, дипломати приходять вшанувати пам'ять своїх попередників та покласти квіти на їхні могили.

 

На Ольшанському кладовищі в Празі поховано in memoriam посла УНР у Празі Максима Славінського, якого закатували до смерті у в'язниці НКВД на Лук'янівці в Празі й справжнє місце поховання досі лишається невідомим.

Також тут розташована могила першого посла УНР в Лондоні Миколи Стаховського – провідного громадського діяча, лікаря, організатора українського культурного життя.

Неподалік знаходиться могила посла УНР у Відні й голови делегації УНР на мирній конференції в Парижі, міністра пошти й телеграфу УНР Григорія Сидоренка. А також посла УНР у Фінляндії, Швеції та Норвегії Костя Лоського, який після завершення служби оселився в Празі, працював в Українському вільному університеті професором римського права, деканом правничого факультету (1927–1928), проректором (1929–1930).

In memoriam похований у Празі посол УНР в Румунії й Угорщині Микола Галаган, який був у 1945 році вивезений радянською військовою контррозвідкою до Києва й закатований у в'язниці.

На Ольшанському цвинтарі знайшов свій спочинок і керівник канцелярії МЗС УНР Іван Мірний, на надгробку якого є напис: "Свою Україну любив!".

За повідомленням, на цвинтарі у Подєбрадах дипломати поклали квіти до українського колумбарію, де зберігається прах посла УНР в Римі, ректора Українського вільного університету Дмитра Антоновича, консула УНР в Цюріху Олександра Вілінського, Міністра закордонних справ УНР, посла УНР в Бухаресті Костянтина Мацієвича.

У Посольстві нагадали, що колумбарій було побудовано в 1933 році з ініціативи та за кошти викладачів Української господарської академії в Подєбрадах. На ньому викарбувані слова: "Дорогим товаришам, яким доля не судила повернутись на Батьківщину".

Поряд із колумбарієм на цвинтарі в Подєбрадах розташовано могилу керівника дипломатичної місії УНР у США, в Естонії та Латвії Євгена Голіцинського. Трохи далі поховано віцеконсула Української Держави в Саратові (26.07.1918 – грудень 1918) Віктора Сапіцького.

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер Леонід Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.