27 грудня 1648 року під час урочистої служби у Києві ієрусалимський патріарх Паїсій без сповіді відпустив гетьману не тільки минулі, а й майбутні гріхи. Саме цей факт і надає обряду особливого підтексту: відпущення майбутніх гріхів - один із елементів коронаційної процедури.

Завдяки гетьману в суспільстві утвердилася концепція руського народу як третього (рівноправного із польським і литовським) народу Речі Посполитої: "Народ наш руський до польського народу прилучився як рівний до рівного, як вільний до вільного".

Лицарська історія тих часів, коли Правобережна Україна недовго була турецькою: Петро Дорошенко мріяв об'єднати два береги України, Ян Собеський прагнув врятувати Річ Посполиту, а Іван Сірко хотів і далі битися з невірними.

Візія щасливого майбутнього шляхом "возз'єднання" з Росією втратила актуальність, але зловісний образ "зазіхання" та "загарбання" вистояв: саме з "загарбниками" й "зазіхачами" героїчно бореться на сторінках підручників українська нація впродовж багатьох століть.

Ще кілька років тому епохи Великого князівства Литовського і Речі Посполитої розглядалися в середовищі української інтелігенції, у тому числі істориків, як «окупаційні», «чужі». Нині переосмислення торкається багатьох історичних постатей, котрі досі вважалися «ворогами народу». Одна з таких постатей – князь Ієремія Михайлович Корибут-Вишневецький.