Rigonda

Офіційне радіо (неофіційно зване "брехачем") безперестанно розповідало про неіснуючі успіхи, час-до-час розбавляючи монотонну мову дикторів офіційною совєтською попсою чи іноді класикою. І тільки Rigonda здатна була привносити в цю інформаційну сірість трохи нелегального кольору Заходу. Це дивне слово (яке я тоді не міг, ані вимовити, ані прочитати) прикрашало собою великий радіоприймач на чотирьох ніжках.

 

Це було в доінтернетну епоху. В країні, яка відгородилася від світу не лише щільними кордонами, але й інформаційним бар'єром. Десь там за "залізною завісою" вирували пристрасті довкола нових жанрів музики, фільмів, акторів, співаків.

В "країну Рад" їх хвилі майже не потрапляли. Тут панував штиль і було страшенно нудно. Інформаційно стерильні газети вирізнялися між собою тільки назвами та кількістю намальованих орденів у логотипах. Чорно-білий телевізор п'ять днів на тиждень на всіх трьох каналах показував нецікаві програми, найбільшим рейтингом серед яких відзначався прогноз погоди.

Офіційне радіо (неофіційно зване "брехачем") безперестанно розповідало про неіснуючі успіхи, час-до-час розбавляючи монотонну мову дикторів офіційною совєтською попсою чи іноді класикою.

І тільки Rigonda здатна була привносити в цю інформаційну сірість трохи нелегального кольору Заходу. Це дивне слово (яке я тоді не міг, ані вимовити, ані прочитати) прикрашало собою великий радіоприймач на чотирьох ніжках. Він стояв в кутику кімнати, поступившись центральним місцем телевізору. Включали його здебільшого вечорами. Він таємниче світився демонструючи на своєму табло назви далеких міст.

Прокручуючи одну з його ручок (не ту що регулювала гучність), я і почав вивчати географію світу. Стрілочка їздила між Римом, Брюселем,Парижем, Лондоном. Я читав назви цих міст і запитував в батька про їх знаходження. А приймач тим часом весело коментував мої "мандри" невідомим мовами.

Незрозумілі слова лилися різними ритмами від швидких італійської та іспанської мов до тягучої англійської чи наказової німецької. Звісно я не відрізняв тоді їх, але відчував різницю між ними і ще більшу різницю між тим як говорили закордонні ведучі та суворі диктори радянського радіо.

Іноді серед незрозумілих голосів раптом пробивалися слова знайомою російською чи навіть українською. Саме їх наполегливо вишукував батько крізь завивання радіоперешкод, коли сам сідав крути ручку. "Ворожі голоси" говорили те, чого не прочитаєш у газетах, не почуєш в "брехунцеві" та чорно-білому телевізорі.

Тому їх слухали і навіть обговорювали у вузькому колі втаємничених.

Недільними ранками Rigonda урочисто звучала літургією з далекого Ватикану. Її більше слухала мама. Коли приймач опинявся у моїх руках, то більше співав, як говорив.

Мене тоді цікавили не довгі розмовні програми про незрозумілу політику, а музика - нечувані на офіційному радіо чи ТБ ритми джазу, блюзу, рок-н-роллу. Я не розрізняв тоді їх як і мови на яких говорило радіо, оголошені імена виконавці нічого не говорили. Але досі пісні Френка Сінатри в мене асоціюються саме з цим приймачем.

Потім стіна впала, на нас накотилися інформаційні хвилі із заходу - новини, музика, кіно. Ми стали жити в ритмі з усім світом. Шаленному ритмі, який декого змушує жалкувати за старими "добрими" часами інформаційного голоду. Rigonda зникла, залишена як непотріб під час якогось з переїздів. Її замінив Інтернет, айподи та айфони. Але любов до різноманітності, яку завдяки їй мав можливість розсмакувати у часи мого сірого совкового дитинства, залишилася зі мною назавжди.

Теми

Олексій Мустафін: Господар землі єгипетської. Мухаммед Алі та розбудована ним держава

Мухаммеда Алі-пашу вже традиційно називають засновником, а іноді навіть "батьком" сучасного Єгипту. Так його іменували не лише його власні нащадки, які правили країною до середини XX сторіччя, а й ватажки "вільних офіцерів", які усунули цих нащадків від влади. Сучасного єгипетського лідера Абделя Фаттаха ас-Сісі взагалі часто порівнювали з Мухаммедом Алі, і йому ці порівняння очевидно подобалися – принаймні до того часу, поки проти влади ас-Сісі не виступив опальний підприємець, повний тезка "великого паші".

Олена Пучинян : Вірні завжди: як Миколаїв став серцем української морської піхоти

Миколаїв завжди мав стратегічне значення через своє вигідне розміщення – злиття двох річок Інгул та Південний Буг. Історично складалося так, що тут завжди займалися риболовецьким промислом, що веде до будівництва човнів. У подальшому в Миколаєві будували великі кораблі, які могли одразу зі стапелів виходити у Дніпро-Бузький лиман, а там – у Чорне море. Саме тому місто швидко стає ключовим центром будівництва військових кораблів, підготовки морських кадрів, розвитку портової інфраструктури.

Віра Мелешко: "Яскравий голос українського шістдесятництва": до 90-річчя від дня народження поета Володимира Підпалого

"Володимир Підпалий опинився в гущі мистецьких подій, інтелектуальне середовище, цікаві знайомства сприяли розширенню його світогляду, багато працював над власним удосконаленням. Став одразу помітним серед молоді, з якої згодом сформувалося ядро українського шістдесятництва".

Олексій Мустафін: Перша заокеанська. Війна США проти "піратів Середземного моря"

Гімн морської піхоти США починається зі слів "Від чертогів Монтесуми до узбережжя Тріполі". І дає зрозуміти, що її бійці готові діяти в будь-якому куточку земної кулі. Цікаво, однак, що до згаданих у тексті "чертогів" у сусідній Мексиці американці дісталися лише в середині XIX сторіччя. Натомість біля Тріполі, розташованого у семи тисячах кілометрах від Америки, опинилися вже на початку століття. Війна з пашею Тріполі Юсуфом Караманли стала, по суті, першою в історії Сполучених Штатів - з часу появи цієї держави на світових картах.