27 квітня 1918

27 квітня 1918: Мирні переговори з большевиками

Курськ - не Берестя, і більшовики — не німці. Не простота й пустопорожні декларації, не демонстрація вишиваних сорочок і косовороток, а серйозна, докладна і детальна pобота і вияснення відносин політичних, національних, фінансових та економічних.

Справа мирних переговорів з урядом Росії, хоч фактично маємо діло тільки з большевиками, повелася не зовсім гаразд.

Курськ чи Смоленськ не Берестя, і большевики — не німці, а одначе мир з Росією — це справа надзвичайно складна і мудра, яка торкається значно важніших і довго тривалійших питань, ніж самі військові та воєнні відносини.

В цих переговорах потрібна сугуба обережність, бо большевицька простота, в роді — "не воюємо і не миримось, і робіть, що хочете" - як раз і вʼяже руки другій стороні, бо спрощення й скорочення справи миру й договору зменшує відповідальність за мир самої Росії, якою б вона згодом не стала, — чи анархістичною чи знов царською.

Тому не простота й пустопорожні декларації, не демонстрація вишиваних сорочок і косовороток допустимі в курських переговорах, а серіозна, докладна і детальна pобота і вияснення відносин політичних, національних, фінансових та економичних.

У нас у Київі, слава Богові, не сидять на шиї большевики, тому житомирська гарячка в дипломатичних справах на цей раз уже не буде мати рішуче ніяких найменших оправдань.

Більше того: коли бог наш і бог німецький, при нашій невеличкій участи, вигнали большевиків з України, то слід же не тільки здобути з миру всі гарантії добросусідського проживання, але вичерпати всі вигоди з нашого теперішнього становища.

А власне: потужна московська промисловість, не зруйнована і досі, повинна зайняти в цих переговорах і умовах виразне місце і використана за той хліб, — а од нас сусіди тільки й хочуть, що хліба, — як го за першими словами привіту попросить Росія.

Хліб і мануфактура, як предмети обміну, все будуть основними питаннями відносин всякої Росії та всякої України, що б там на цих землях не трапилось.

І добрий та доладний торговий договір дасть нам більше оборони нашої незалежности од Росії, ніж наша оружна сила, і краще заспокоїть централістичний шлунок, а за ним і централістичне серце, ніж тверді й непорушимі мирові присяги.

Отже, в Курську повинно виробити й по можливости забезпечити собі оборонну лінію од півночі не стільки моментами сепарації та розмежовань, як завʼязанням відносин та стосунків, — певних, виразних, ясних, — економічних, фінансових, національних, політичних.

І чим ці відносини випадуть лагідніщі, тим безпечніше простелеться наша північна границя; і чим докладніші та складніш будуть наші умови, тим трудніше їх буде порвати всякому новому російському урядові.

Не дозволю собі гадати над тим, чи думав про це все наш уряд, — на те він і уряд, щоб бути розумнішим од усякого газетного робітника.

Але все-ж хотілось би саме через те, що справа ваги великої та вельми відповідальна, дістати деякі гарантії, звичайні для всякої парламентської країни.

Треба з усеї сили настоювати на тому, щоб делегація повезла з собою не повні плечі повноважень, а повні портфелі доручень, директив і умов.

От, цього саме мабуть досі й не зроблено: щось не чуть, щоб рада міністрів на своїх засіданнях розробляла ці умови, та й не знати, щоб Мала Рада над цим задумувалась.

Скидається на те, що мирні переговори з Росією й самий мир десь рішаються й рішаться келійно, а не публічно.

І коли сама делегація складається з членів нашого парламенту, то дістає вона доручення не від парламенту, а від уряду. Отже, являється його, а не Ради органом.

Тому слід би негайно задля публичности, для контролю, певности й доладности миру й мирних умов, утворити якусь мішану комісію з членів парламенту та уряду з якимсь ширшим помічним апаратом, щоб у самім ході переговорів мати безпосередні зносини з нашою делегацією та давати їй директиви, пояснення й потрібний матеріял.

Нова рада, 1918, № 169, С.1.

Гарвардські студії Омеляна Пріцака… під кутом зору КГБ УССР

Професор Гамбурзького, Вашингтонського, Гарвардського, Київського університетів, засновник і перший директор Українського наукового інституту в Гарварді, сходознавець зі світовим ім'ям, знавець півсотні мов, дослідник давньої історії України, зокрема джерельної бази, яка свідчила про осібні витоки української державності і про українські терени як центр державотворення. Саме послідовний україноцентризм Омеляна Пріцака став головною причиною прискіпливої уваги до його постаті КГБ УССР.

Фундаменти палацу Кирила Розумовського. Історична довідка об'єкта культурної спадщини

В результаті обстежень залишків мурувань XVIII ст. в садибі по вул. Івана Мазепи у Києві, з’ясувалося, що під руїнами будівлі кінця ХІХ ст. збереглися фундаменти та підвали київського палацу останнього українського гетьмана Кирила Розумовського. Цю пам’ятку ще в 30-х роках минулого століття вважали беззворотньо втраченою. Я терміново виготовив історичну довідку, за якою Департамент охорони культурної спадщини КМДА мав би внести фундаменти палацу Кирила Розумовського до переліку щойновиявлених об’єктів культурної спадщини. Однак Департамент відхилив довідку і правоохоронного статусу об'єкту не надав.

Хрест Симона Петлюри – капеланам Армії УНР

У червні 1944-го в Рівненському рибтресті в одній із шухляд столу працівники знайшли дві грамоти до Хреста Симона Петлюри. Цупкі аркуші бланків із тризубом, оригінальною печаткою червоного кольору та фразою "Іменем Української Народної Республіки…" не могли не привернути увагу й не насторожити.

Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки

Львів майже щодня прощається із загиблими захисниками. На Марсовому полі вже поховані близько 800 Героїв, які віддали своє життя у російсько-українській війні. Це місце стало символом відваги й самопожертви, що нагадує про високу плату за свободу. У Львівській міськраді оголосили конкурс та обрали проєкт військового цвинтаря, який має стати місцем "сили та спокою". Натомість у місті почалися жваві суперечки щодо вибору проєкту-переможця.