27 квітня 1918: Мирні переговори з большевиками

Справа мирних переговорів з урядом Росії, хоч фактично маємо діло тільки з большевиками, повелася не зовсім гаразд.

Курськ чи Смоленськ не Берестя, і большевики — не німці, а одначе мир з Росією — це справа надзвичайно складна і мудра, яка торкається значно важніших і довго тривалійших питань, ніж самі військові та воєнні відносини.

В цих переговорах потрібна сугуба обережність, бо большевицька простота, в роді — "не воюємо і не миримось, і робіть, що хочете" - як раз і вʼяже руки другій стороні, бо спрощення й скорочення справи миру й договору зменшує відповідальність за мир самої Росії, якою б вона згодом не стала, — чи анархістичною чи знов царською.

Тому не простота й пустопорожні декларації, не демонстрація вишиваних сорочок і косовороток допустимі в курських переговорах, а серіозна, докладна і детальна pобота і вияснення відносин політичних, національних, фінансових та економичних.

У нас у Київі, слава Богові, не сидять на шиї большевики, тому житомирська гарячка в дипломатичних справах на цей раз уже не буде мати рішуче ніяких найменших оправдань.

Більше того: коли бог наш і бог німецький, при нашій невеличкій участи, вигнали большевиків з України, то слід же не тільки здобути з миру всі гарантії добросусідського проживання, але вичерпати всі вигоди з нашого теперішнього становища.

А власне: потужна московська промисловість, не зруйнована і досі, повинна зайняти в цих переговорах і умовах виразне місце і використана за той хліб, — а од нас сусіди тільки й хочуть, що хліба, — як го за першими словами привіту попросить Росія.

Хліб і мануфактура, як предмети обміну, все будуть основними питаннями відносин всякої Росії та всякої України, що б там на цих землях не трапилось.

І добрий та доладний торговий договір дасть нам більше оборони нашої незалежности од Росії, ніж наша оружна сила, і краще заспокоїть централістичний шлунок, а за ним і централістичне серце, ніж тверді й непорушимі мирові присяги.

Отже, в Курську повинно виробити й по можливости забезпечити собі оборонну лінію од півночі не стільки моментами сепарації та розмежовань, як завʼязанням відносин та стосунків, — певних, виразних, ясних, — економічних, фінансових, національних, політичних.

І чим ці відносини випадуть лагідніщі, тим безпечніше простелеться наша північна границя; і чим докладніші та складніш будуть наші умови, тим трудніше їх буде порвати всякому новому російському урядові.

Не дозволю собі гадати над тим, чи думав про це все наш уряд, — на те він і уряд, щоб бути розумнішим од усякого газетного робітника.

Але все-ж хотілось би саме через те, що справа ваги великої та вельми відповідальна, дістати деякі гарантії, звичайні для всякої парламентської країни.

Треба з усеї сили настоювати на тому, щоб делегація повезла з собою не повні плечі повноважень, а повні портфелі доручень, директив і умов.

От, цього саме мабуть досі й не зроблено: щось не чуть, щоб рада міністрів на своїх засіданнях розробляла ці умови, та й не знати, щоб Мала Рада над цим задумувалась.

Скидається на те, що мирні переговори з Росією й самий мир десь рішаються й рішаться келійно, а не публічно.

І коли сама делегація складається з членів нашого парламенту, то дістає вона доручення не від парламенту, а від уряду. Отже, являється його, а не Ради органом.

Тому слід би негайно задля публичности, для контролю, певности й доладности миру й мирних умов, утворити якусь мішану комісію з членів парламенту та уряду з якимсь ширшим помічним апаратом, щоб у самім ході переговорів мати безпосередні зносини з нашою делегацією та давати їй директиви, пояснення й потрібний матеріял.

Нова рада, 1918, № 169, С.1.