29 квітня 1918: Неслушні закиди Центральній Раді

Багато закидів, що їх роблять Українській Центральній Раді наші хуторянські "політики" настільки наївні, що просто не варто про них говорити. Але мушу зупинитись на деяких закидах, що особливо поширені в нашій публіцистиці.

Дуже часто доводиться читати, ніби Центральна Рада не могла збудувати міцну Державу тому, що складалася з соціялістів, а ті думали не про державність, а про соціялізм.

По-перше, Центральна Рада складалася не з самих соціялістів; в ній була велика фракція безпартійних, опріч того багато її членів були соціялістами тільки по назві, а всі їхні переконання були далекі від соціялізму.

А між тим за всі важливіші постанови, прийняті в Центральній Раді (Універсали, закони) члени Центральної Ради — українці голосували одностайно.

Вислід їхньої роботи — чотири Універсали, а з них бачимо, що Центральна Рада йшла поступово, але неухильно до будови самостійної України. В Записках П. Христюка і в Історії Д. Дорошенка наведено багато інших документів, що це підтверджують.

Другий закид — що українські соціялісти належали до Другого Соціалістичного Інтернаціоналу, і тому мусіли слухати його вказівок.

Насамперед, найбільша фракція в Центральній Раді — українські соціялісти-ревопюціонери до Другого Інтернаціоналу взагалі не належали, як також і українські соціялісти-федералісти, і соціялісти-самостійники.

Українські соціял-демократи вступили до Другого соціалістичного Інтернаціоналу тільки в другій половині 1919 року, а підчас Першої світової війни у 1917-18 рр. навіть ніякого зв'язку з Другим соціалістичним Інтернаціоналом не мали.

Тому говорити про якийсь вплив Другого соціялістичного Інтернаціоналу на українські соціалістичні партії просто неможливо.

Більше того, я добре пригадую засідання виконавчого комітету Другого соціалістичного Інтернаціоналу в Празі 1922 року, в якому брали участь від УСДРП: я, Б. Матюшенко і О. Безпалко.

На нашу пропозицію комітет прийняв приблизно таку постанову: підтримувати намагання українських соціял-демократів збудувати самостійну Українську Державу.

Тут, до речі, слід пригадати, що Другий Соціялістичний Інтернаціонал — єдина міжнародна організація, що винесла таку сприятливу для нас постанову.

З усіх політичних партій Чехословаччини сприятливо ставились до потреб української еміграції тільки Чеська соціял-демократична партія.

Наприклад, коли йшло про негайне закриття Української Господарської Академії, то тільки завдяки інтервенції Чеської соціял-демократичної партії діяльність Академії була продовжена ще на п'ять літ.

Коли в Нансенівському Комітеті прийняли рішення видати всім емігрантам з колишньої російської імперії т.зв. Нансенівські пашпорти, то для цих пашпортів була встановлена форма французькою мовою: народжений в Росії (Russie), походженням росіянин (russe).

Українські еміґранти відмовились брати ці пашпорти, вимагаючи, щоб нас означали як "українець народжений в Україні".

Але представники як Чехословацького міністерства внутрішніх справ, так і Чехословацького міністерства закордонних справ категорично заявили, що ніякі зміни неможливі, бо пашпорти вже надруковано, а головне, що чехословацький уряд тільки виконує постанову, незалежного від нього міжнароднього Нансенівського Комітету.

Представники українських організацій в Чехословаччині ходили по міністерствах, зверталися до різних політичних діячів, але це не помагало.

Тоді ми звернулися до екзекутиви Чехословацької соціял-демократичної партії, і її представник, адвокат Вінтер (жид) інтервенював у самого президента Т. Масарика, і з його розпорядження наше прохання було задоволене: слова Russie і russe були закреслені і написано Ucraine і uсrаiniennе.

В дійсності причини нашого неуспіху були зовсім інші, І було їх дуже багато.

Мартос Б. Правда про Крути // Визвольний здвиг України. – Ню-Йорк-Париж-Сидней-Торонто, 1989. – С. 152-153.