21 квітня 1917

21(8) квітня 1917: Зі спогадів про 1917 рік

"Кажіть, наказуйте нам, і фльота пішки прийде боронити Україну!"

На першому Українському Військовому Конгресові, що відбувся в Києві, в залі Купецького Зібрання 6, 7 і 8 квітня (за стар, стилем) 1917 року, автор цих рядків, як один з делегатів того Конгресу, був свідком палких патріотичних заяв представників нашого війська й фльоти. Не можна забути той ентузіязм, з яким виголошувались ці заяви.

Як нині бачу плечистого моряка з Чорноморської Фльоти, що, закінчуючи свою промову, вигукував: "Кажіть, наказуйте нам, і фльота пішки прийде боронити Україну!"

Та на цей гарячий вияв українського патріотизму старий професор М. Грушевський якось не вдоволено засовавсь на кріслі. А коли мій знайомий інж. Федір Коломійченко та інші caмостійники викрикували: "Хай живе Самостійна Україна!", то з різних місць почулися протести та вигуки "геть!"

І от у цей час соціял-демократи вносять на залю величезних розмірів червоний прапор і несуть його до довгого столу, де сиділа президія Конгресу. На прапорі великими літерами було написано: "Хай живе соціялізм" — і ні словом не згадувалось про Україну.

Прапор цей розгортають, розтягають і якийсь час тримають отак розтягненим, так що він мало що не закривав усієї президії.

Заля вся була густо вдекорована жовтоблакитними прапорами й прапорцями — отже виглядало так, ніби на тлі наших світлих і ніжних національних кольорів нараз бризнуло кровʼю.

Пам'ятаю, що той колір крови тоді чомусь особливо мене вразив. Якийсь незрозумілий непокій прокинувся в моїй душі. Та червоний прапор вразив тоді й багатьох інших делегатів — хоч тоді ще нікому з нас і в голову не приходило, що той червоний прапор стане пізніше символом пролитої крови багатьох міліонів наших людей, символом катівні, якої ще не зазнала Україна від колиски свого існування...

Тоді — щойно за якийсь місяць перед тим Конгресом — записався я був до партії Українських Соціял-Демократів. Тоді ж бо видавалось, що справжній українець не може не бути соціалістом. І от, вражений відношенням до промовців-вояків й антисамостійницькими промовами моїх партійних "товаришів", а особливо тим колосальним червоним прапором, на якому величезними чорними літерами було написано про соціялізм і цілком забулось про Україну — я довго не вагався...

Як тільки надійшла перерва, я подався до партійного столика соціал-демократів й звернув там мого партійного білета...

Немовби з душі моєї звалився тяжкий камінь. Почував себе в той мент так, ніби очистився я від найбільшого свого гріха...

Як звільняли Харків у серпні 1943-го

Німці атакували на світанку 29 серпня 1943-го позиції 69-ї армії. До вечора стало очевидно, що це відволікаючий маневр для забезпечення відступу військ із Харкова та його передмість. Вже до вечора цього дня, не зустрічаючи значного опору, були звільнені Люботин, Гіївка, Березове, Південний, Пісочин, Нова Баварія, станція Основа, Високий. Саме цей день і треба вважати датою визволення Харкова.

Українське державотворення літа 1941-го. Міфи та факти

Сам факт відновлення української влади після тривалої окупації мав суттєвий вплив на свідомість населення. Історик та дисидент, уродженець Волині Валентин Мороз згадував: "Перша половина мого життя була сформована двома прапорами під час проголошення української самостійності в 1941 році. Ці два українські прапори в рідному селі збереглися на ціле життя, давали вогонь витерпіти і перемогти".

Макар Кушнір і його внесок у розбудову нації

Його вважають одним із провідних публіцистів доби українських національно-визвольних змагань. Він був активним співробітником і дописувачем газет "Нова Рада", "Трибуна", "Свобода", "Український голос", "Розбудова нації" та інших. Але журналістика й інформаційна діяльність – то була лише частина його багатогранної діяльності, здебільшого прихованої, яку навіть чекісти не змогли повністю відстежити й дослідити.

Парадоксаліст Прушинський та українське питання

Коли на полях Другої світової війни лунали канонади вибухів, Ксаверій Прушинський уже радив полякам не надто опиратися передачі Львова та Вільнюса українцям і литовцям. Це було задовго до Ґедройця, Мєрошевського та отця Маєвського. Тим самим він закономірно накликав на себе шквал критики з боку співвітчизників, чому не допомогли потім ані спроби пояснити свою логіку, ані обіпертися на авторитети. Проте це не змінює факту першості у виголошенні ідей, які потім трактуватимуться як примиренство.