12 жовтня 1919

12 жовтня 1919: Світлої пам’яти старшини Михайла Овчара

В велетенській боротьбі за остаточне визволення України од червоних і чорних імперіалістів, що насідають на нашу батьківщину з усіх боків, гине цвіт і краса нашої нації, її найкращі, найодбірнійші, найкультурнійші, найвірнійші сини

Скільки тих жертв? Скільки уже насипано тих могилок героїв, з хрестиками і без них, розкиданих по всьому простору Соборноі України, в яких одпочивають вічним сном сини безталанного Українського народу, який більше всього любить волю і більше всього ненавидить гнобительство і рабство?

Скільки їх і де чия? Ніхто ніколи не перелічить, ніхто ніколи не узнає.

Далеко од рідних сіл і міст, по полях і лісах, по шляхах і кладовищах розкидані могили наших національних героїв-мучеників, що оддали за добробут народу рідного, за волю України своє особисте щастя, на яке мали право, усе, що мали найдорожчого, найціннішого — своє молоде життя.

І до тих могил, до тих несчислимих жертв нашого лихоліття, прибавилася ще одна свіжа могила героя, борця за Самостійну Україну, — сотника N залізничного полку Михайла Антоновича Овчара.

Михайло Овчар родився в 1896 році в с. Скоморохах Старих, в Галичині. Скінчив українську гімназію в Станиславові в 1915 році.

Родившись в українській сімʼї і одержавши національне виховання змалечку, з перших клясів гімназіяльних, М. Овчар став завзятим патріотом України, яких у нас на превеликий жаль, не так багато ще й тепер. Патріотом, у якого слово не розходилось а ділом.

Починається велика європейська війна. М. Овчар став в ряди січового стрілецтва і в його рядах завзято б'ється в московськими окупантами в Галичині, де кінчає школу підстаршин. З початку визвольного руху на Україні Овчар переходить на службу на Наддніпрянщину, де й служить в декількох українських військових частинах, сіючи кругом себе, де тільки бував, національну свідомість та любов до рідного краю.

Під час повстання проти зрадника Скоропадського, Овчар б'ється в перших рядах. За бойові відзнаки його проізводять в ранг старшини.

Гаряча любов до України кидав його всюди, де тільки були потрібні чесні, енергійні робітники.

В найтяжчі для української армії дні, коли вона була оточена з усіх боків і здавалось доживала останні дні, в памʼятні дні "отаманодержавія", коли всякі кар'єристи, ці вовки в овечій шкурі, позалазили на великі посади і своєю роботою на "користь України" руйнували все, дискредитували саму ідею утворення національної армії, коли ріжні боягузи, в найтяжчій для республіки мент, під всякими благовидними предлогами, ганебно залишали франт і тікали хто куди мів в тил, сотник Овчар кидав службу в тилу і вступав в ряди славного дієвого N залізничного полку.

Повинність кликала його на поле чести, туди де рішилася на довгі роки доля України, де свою любов до батьківщини доказувати не словами, а власною кровію і своїм життям.

В короткий час Овчар стає кращим, у всіх відношеннях, старшиною в полку. Натура м'якенька, лагідна, добродушна, що нікого нічим не могла вразити, в бою з ворогом становилась залізною і нікому не давала спуску, ні своїм, ні чужим, ні ворогам, ні приятелям.

Командуючи то сотнею, то командою шукачів, він ніколи не думав про свою безпечність. І ніколи не боявся смерти.

Не одни раз сотник зі своїми козаками брали полонених, ріжні трофеї, одбивали у ворога зброю, добували цінні відомости про ворога і т. п. Заслуги його в полку були величезні.

Він завше був живим прикладом, не тільки для козаків, але і старшин, як треба тримати себе в бою і бути козакові товаришем-порадником. Козаки охоче йшли за ним всюди і з ним не боялись нікого і нічого.

В цілих десятках гарячих, удачних і неудачних боїв приймає участь сотник Овчар і сотні раз заглядає він сміливо смерті в вічі. Доля довго берегла героя, та не зберегла...

10 жовтня з денікінськими бандами, коли Овчар з ватагою шукачів атакував в пʼять раз сильнішого ворога, ворожа куля попала йому просто в серце і Овчара не стало.

В особі Овчара Українська Армія втеряла хороброго і чесного старшину — лицаря повинности, вірного сина України і глибоко переконаного самостійника, а однополчане найкращого товариша-провідника, що не тільки йшов за другими, але вів других і, сам.

Усі хто знав покійника глубоко відчують цю втрату старшини. Поховано Овчара з військовими почестями, з промовами в селі Крижополі 12 жовтня. На похороні було багато селян, які гірко плакали над долею героя.

В обіймах рідної землі, спи спокійно лицарю, Ти заслужив своїм коротким бурливим життям цей спокій! Нехай же буде земля тобі легка і вічна тобі память!

Український козак, 1919, № 77

Симон Петлюра і День Української Державності

Серед розсекречених документів у архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено текст промови голови Директорії УНР, Головного Отамана військ і флоту УНР Симона Петлюри з нагоди свята Української Державності. Цей текст зберігався у політвиховника Воєнної округи "Заграва" Української повстанської армії Степана Костецького на псевдо Зимний і слугував зразком для проведення виховної роботи у колі повстанців.

Січневе повстання 1863 року на Київщині, Волині й Поділлі

"Проблема польсько-українського історичного діалогу роками полягала в тому, що ми зосереджуємося на тому, що криваво нас розділяє. Історична політика між двома державами повинна полягати у пошуках того, що нас об'єднує", - Роберт Чижевський.

Мій улюблений сексот: 10 фактів про Юрія Смолича

8 липня Юрію Смоличу виповнилося 125 років. Люди, далекі від літератури, архівів, досліджень, усе чудово про нього знають. Наприклад, що Смолич був артилеристом у Петлюри. Що дослужився до звання генерал-майора КГБ і має численні нагороди за вірну службу. Що він записував на магнітофон розмови з Довженком. Що дружина Юрія Яновського ненавиділа Смолича. Що він цькував шістдесятників і хворого на серце Малишка. Більшість охоче повторює і смакує ці плітки й чутки, не заморочуючись із фактчекінгом.

Заборонений Улас Самчук

Під час президенства Віктора Януковича твори Уласа Самчука виключили з обов'язкової шкільної програми, а у 2021-му за позовом Андрія Портнова Окружний адміністративний суд Києва заборонив проводити офіційні пам'ятні заходи на честь письменника. Витоки таких дій антиукраїнських сил криються ще в рішеннях кдб срср і минулих вказівках із москви. Тоді здійснювалася спецоперація з перешкоджання висуненню письменника на Нобелівську премію.