27 листопада 1918

27 листопада 1918: Протест латишів України

Простий селянин, зі стиля прокламації, може легко уявити собі, що большевик і латиш – синоніми. Але ми заявляємо: большевики і латиші це не одне й те саме. Латиші-большевики не лічать себе більше латишами – вони інтернаціоналісти

На стовпах для обʼяв по м. Києву розклеєні величезних розмірів прокламації під заголовком:

"Вони йдуть по селянський хліб… Червоні отряди большевиків спішать в українські села по хліб. Похід китайців і латишів за селянським хлібом".

Змістом і стилем проклаамція ця важить на темного читача, якого особливо може вразити заклик: "похід китайців і латишів за селянським хлібом", а через те простий селянин, з стиля прокламації, може легко уявити собі, що большевик і латиш – синоніми.

З приводу цієї прокламації латишський центральний комітет на Україні заявляє: большевики і латиші це не одно й те саме.

Латишів, належних до партії большевиків, по їх же офіціяльним даним (газета "Циня" 13 серпня 1918 р., № 118) усього тільки 3293 чоловіка, а латишських вояків-большевиків тепер ще менше, ввесь же латишський народ налічує коло 2 ½ мілійонів чоловіка.

Це яскраво показує, що латишів-большевиків, коли брати їх у відношенні до всього народу, взагалі дуже мало.

Латиші-большевики не лічать себе більше латишами – вони інтернаціоналісти і дуже часто самі виступають супроти латишських національних організацій.

Латишам, як народові, взагалі нема чого йти з берегів Балтийського моря сюди на Україну по хліб.

Латвія – країна хліборобська і стоїть на дуже високому ступіні хліборобської культури, а тому в українському хлібі не має потреби.

Народ латишський ні з українським, ні з руським народом не ворогує і до походу на Україну по хліб не готується.

Але як за часів війни, року 1915 багато латишів утікло від ворога, або було вигнано військовими частинами з рідної землі сюди на Україну, звідки їх і до цього часу не пускають, то прокламації, яка вище наведена, можуть викликати ворожнечу серед темного люду до неповинних ні в чому латишів біженців.

Голова (підпис)

Писар (підпис)

Нова рада, № 223, 27(14) листопада 1918 року

Про поховання гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного та перспективи його пошуків

Зібрання в одному місці поховань національних героїв – ефективний спосіб підтримки національної ідентичності та пам'яті народу. Зараз активно йде створення подібного пантеону героїв України. У зв'язку із цим у суспільстві почалися обговорення та пошуки могил звитяжних предків, яких варто перепоховати в поважному місці. Однією з таких особистостей безумовно є гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Це одразу розбурхало розслідування стосовно місця його поховання.

Убивство Степана Бандери. Таємна місія агента кдб "Люкса"

Одразу після вбивства 15 жовтня 1959 року в Мюнхені Степана Бандери органи кдб срср розгорнули масштабну кампанію з дезінформації світової громадськості про обставини цього гучного злочину, його замовників і виконавців. Одним із тих, кого на всіх етапах цієї спецоперації залучали до стеження за лідером ОУН, створення умов для його ліквідації та відвернення уваги від справжнього вбивці, був агент на псевдо "Люкс", завербований ще у 1932 році.

Китаїв: за 10 кілометрів від Хрещатика дивом збереглося місто часів Русі

На півдні Києва збереглося місто часів князя Володимира: майже 400 курганів, пів кілометра валів, головний в'їзд, давні дороги і велике поселення, де тисячу років тому вирувало життя. Це - Китаїв, пам’ятка археології національного значення. У центрі Києва оборонні вали давньоруського міста майже повністю поглинула забудова. А всього за десять кілометрів від Хрещатика їх досі можна побачити. Це місце пережило князів, монгольську навалу, імперії, революції та радянську владу. Але чи переживе Китаїв сучасний Київ?

Сусід із сьомої квартири. Справа киянина Венедикта Баранова: як бідність, страх і буденний антисемітизм робили катів зі "звичайних радянських людей"

На початку жовтня 1941-го до будинку №30 на Межигірській вулиці під'їхала підвода. Поліцай із нагайкою запитав, "де тут живуть жиди". Баранов, який стояв біля воріт, одразу повів його на п'ятий поверх, до квартири номер 17. Там залишалася хвора паралізована жінка-єврейка Рахіль Самойовська. Баранов зніс стару з п'ятого поверху і кинув на підводу. У цей час його дружина Анна стягнула з її ніг фетрові боти. Підвода рушила в бік Верхнього і Нижнього Валів.