4 листопада 1917

4 листопада (22 жовтня) 1917: Відкриття українського національного хору

4 листопада (за новим стилем) 1917 року у Києві урочисто розпочав свою роботу Український національний хор. Його засновниками стали Кирило Стеценко, Олександр Кошиць та Олексій Приходько. Перші виступи цього хору збирали повні зали та отримували схвальні відгуки

В неділю 22 жовтня, в помешканні студентської їдальні (Гімназійна вул. 3) відбулося культурне свято, відбулось урочисте відкриття українського національного хору.

Збори відкрив голова хорової секції Музичного Відділу при Секретаріаті Освіти —д. О. Приходько, запропонувавши зборам обрати голову і писаря.

Збори одноголосно обрали головою д. О. Кошиця, голову Музичного Відділа, а писарем д. Тележинського.

При оплесках всього зібрання О. Кошиць почав свою промову. Привітавши збори від Музичного Відділу, він гарно і дотепно довів про велике історико-культурне значіння української пісні.

Тов. Романюк, представник студентського хору університета св. Володимира, вітав збори від цієї інституції, і викладає своє бажання, щоб по почину національного хору на всій Україні зацвіли місцеві українські хори, а старші їх брати: студентський і нац. хори приєднаються до них.

Олександр Кошиць - диригент Українського національного хору
Олександр Кошиць - диригент Українського національного хору

Після д. Романюка казав промову Львов, котрий помітивши значіння Київа, як джерела музичної культури на Україні і навіть на Росії, зазначив ту участь, яку мають народні хори в вихованні національного музичного генія, і поставив метою молодому хору —відродити не тільки народню пісню, але і народній дух, зробитись джерелом відродження народного музичного творчества.

При загальних оплесках почав свою промову відомий український композитор К. Стеценко, голова педагогичної секції Музичного Відділу. Він освітив значіння хору з боку педагогичного.

Д. Верховинець почав свою промову гарною байкою про Грицька-музику, котрий ідучи до господаря, грою на своїй скрипці, утихомирив диких звірюк, - і невредимо дійшов до господаря.

Так, тільки дякуючи своїй пісні і нарід український міг дожити цілим і не загинути до цього часу, хай же шанує тепер він її.

Д. Бутовський вітав збори, яко представник Варшавського українського хору.

Останню промову казав д. О. Приходько, котрий, зазначивши велику увагу до розвитку музичної культури від секретаріата, виклав про значіння національного хору, яко зразкового для подібних інституцій, яко розповсюдника музичної культури не тільки в межах України, але і поза її кордоном.

Промовець далі надіється, що згодом, національний хор здобуде собі права державного хору, але для здобуття цього треба дуже багато працювати.

Другу половину своєї промови д. О. Приходько уділив читанці хорового статуту, складеного хоровою секцією Музичного Відділу.

По скінченні промов почалося ділове засідання хору під керовництвом К. Стеценка, який пропонував зборам приступити до організаційної роботи.

Тимчасовим дірігентом хору (поки вже не зорганізується зовсім) по постанові хорової секції було призначено О. Кошиця, а тимчасовим старостою — д. Онацького.

Нова рада, 1917, 24 жовтня, № 170.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.