14 червня 1917

14 (1) червня 1918: Українська громада в Єсентуках гаряче вітає найвищого заступника України — Центральну Раду

Єсентуки - курортне містечко на Північному Кавказі. З усієї Російської імперії туди їздили відпочивати та "пити водичку". У 1917 році організувалась місцева українська громада на чолі із Євгеном Вировим

1 й 8 червня під проводом Вирового одбулись установчі збори "Української Громади в Єсентуках".

На перших зборах обрано було тимчасову Раду, якій доручено всі організаційні справи. Головою тимчасової Ради обрано Вирового, писарем д. Кравчинського.

Після обміркування біжучих політичних подій Центральній Українській Раді послано таке привітання:

"Українська громада в Єсентуках гаряче вітає найвищого заступника України — Центральну Раду.

Стоїмо за широку національно-територіальну автономію України і федеративну республіку. Слава невтомному діячеві нашого визволення Михайлу Грушевському".

На других більш числених зборах було заслухано доклад Вирового про визвольні змагання українців з часів Богдана Хмельницького аж до подій останніх днів.

Д-ій Гук привітав Громаду од імені 5 армії і зокрема розповів про військові українські організації. 3 його пропозиції послано було привітання другому українському військовому зʼїздові.

Потім ухвалено було вироблений Є.Вировим з доручення перших зборів статут Громади й його доклад про те, що саме повинна робити громада в Єсентуках.

Постановлено подбати, щоб у курортній читальні були українські газети, а також, щоб Громада мала свою окрему бібліотеку-читальню.

Обрано вечерову комісію, яка мав улаштувати український вечір в Єсентуках 9 липня.

Євген Вировий - засновник та перший голова українськоїгромади в Єсентуках
Євген Вировий - засновник та перший голова українськоїгромади в Єсентуках

24 іюня знову одбулись загальні збори Громади. Вировий у довгій промові зʼясував становище справ на Україні в звʼязку з проголошенням Універсалу Центральної Ради, а потім прочитав Універсал.

Громада заслухала його стоячи й покрила гучним "Слава"! Постановлено було висловити безмежне довірря Центральній Раді.

Потім ухвалено негайно замовити податкову книгу й з іюля збірати податок на рідну справу.

Перейшовши до чергових справ, Громада обрала трьох делегатів і трьох кандидатів до них у місцевий громадянський Виконавчий Комітет.

Обрано також нового голову Ради д. Висоцького; попереднього ж голову, що зрікся через те, що має скоро виїхати, постановлено вважати почесним членом Громади.

Єсентукська громада прилучилася, яко філія, до Громади Українців Пʼятигорської Округи, щоб звідти мати допомогу у своїй діяльності.

Бо самотужки навряд чи спроможеться вона багато зробити: місцеві українці дуже мляві й не призвичаїлись ще до праці.

А приїжджі перебувають тут короткий час, щоб гоїтись од хвороб, через те не можуть брать на себе біжучих справ громади.

У Пʼятигорську Українська Громада заснувалася значно давніше, має чимало членів і працює жваво, що видно хоч би з того, що місцева російська газета "Кавказский Край" (скрізь є свій "українолюбський" "Край"!) уже накинулася на неї з досить грубим наріканням за ніби то "зраду" революції загальноросійській.

Під впливом Пʼятигорської почали працювати громади ще в Кисловодському й Новогеоргієвському.

Усі ці чотири громади українців Пʼятигорської округи уже мають свого спільного представника і в Центральній Раді, а саме капітана Розсуду-Перевєрзєва, що не раз виступав на українських зборах у Пʼятигорському.

Вісник товариства "Просвіта" у Катеринославі, 1917, № 17, 18 липня.

Парадоксаліст Прушинський та українське питання

Коли на полях Другої світової війни лунали канонади вибухів, Ксаверій Прушинський уже радив полякам не надто опиратися передачі Львова та Вільнюса українцям і литовцям. Це було задовго до Ґедройця, Мєрошевського та отця Маєвського. Тим самим він закономірно накликав на себе шквал критики з боку співвітчизників, чому не допомогли потім ані спроби пояснити свою логіку, ані обіпертися на авторитети. Проте це не змінює факту першості у виголошенні ідей, які потім трактуватимуться як примиренство.

Радянський ядерний колапс. Уривок із книги "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин

Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала третій за потужністю ядерний арсенал у світі. Але разом з цією військовою потугою українська влада опинилася перед складною дилемою: чи варто відмовитися від зброї масового знищення в обмін на міжнародні гарантії, чи, попри загрозу міжнародної ізоляції, шукати шлях до утвердження себе як ядерної держави. Книжка "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин — це глибоке аналітичне дослідження цього вибору.

Міф та апологія Дмитра Яворницького

Дмитра Яворницького вважають чи не найбільш дослідженою постаттю серед українських істориків: за кількістю написаних про нього книжок, статей та знятих фільмів він йде пліч-о-пліч хіба що з Володимиром Антоновичем і Михайлом Грушевським. Парадокс Яворницького полягає в тому, що кількість написаного про нього прямо пропорційна зміфологізованості його життєпису.

Американський спокій під радянську балалайку

Менш ніж за місяць до проголошення незалежності України, 1 серпня 1991 року, президент США Джордж Буш-старший виступив у Верховній Раді УРСР. Промова американського президента відома як "Chicken Kiev Speech", викликала гостру реакцію як у західній пресі, так і в Україні.