До річниці Другого зимового походу та Базару. Невідомий документ Ю. Тютюнника

Епохальний історичний документ, що публікується вперше. Доповідь начальника Партизансько-повстанського штабу від 29 листопада 1921 р. Текст написаний одразу після невдалого Другого зимового походу в якому загинули сотні вояків та старшин, а ще 359 розстріляні більшовиками під Базаром.

Графіка: SEO BUBEN

Від упорядника: "Доклад" цей підписаний двома Юріями – Тютюнником та Отмарштейном і адресувався Головному Отаману військ УНР С. Петлюрі. Цінність документу в тому, що є підсумком усієї багатомісячної підготовчої праці до Другого зимового походу, а також відображає думки й пропозиції щодо подальших способів визволення України з-під більшовицької окупації.

Як відомо, діяльність партизансько-повстанського штабу Армії УНР у зв'язку з листопадовим рейдом на радянську територію було згорнуто. Тобто пропозиції із цієї доповіді Петлюра відхилив.

Збройне підпілля в окупованій більшовиками Україні залишилось без координуючого центру з боку еміграційного уряду УНР та Головного Отамана. Хоч у таборах інтернованих на території Польщі ще залишались тисячі вояків Армії УНР, структурованих по дивізіях, бригадах, куренях, сотнях.

Правопис і мова оригіналу переважно збережена.



Юрій Тютюнник


Про організацію підготовчої праці до загального повстання

Політична сітуація теперишнього часу, яка вимогає повного законспіровання організаційно-повстанчеськой підготовчої праці, в звязку з ціми військовими данними яки дав досвід мойого рейду на Україні в Листопаді ц.р. указує на необхідність деяких змін в дотоперишній постановці роботи по організації повстання на Украіні.

Досвід останього рейду на Україну наочно показав, що:

1) Настрий селянства майже без виключення є ворожий до московської окупаційної влади.

2) Все селянство хоче повстати і скінути цю владу для встановлення своєї Української влади.

3) Моськовська совіцька влада остильки глибоко пройшла [в] саме село і стерирозовало його, що загальне повстання можливе і цілий народ його підтримує лише тоді, коли він буде певний в успіху такого повстання. В противному разі страх перед жерстокими розстрилами не дозволпть селянину прийняти активну участь в такому повстанню.

 
Джерело: Biblioteka Narodowa w Warszawie. – Mf. 68865. – S. 289-201

Значить для підняття загального повстання потрибен не такий напівозброєний обірваний і напівбосий відділ (значна частина учасників рейду реально воювала босоніж. – Ю.Ю.), з яким я вишов на Україну, а добре збитий, принаймні корпус, добре заосмотрений (доглянутий. – Ю.Ю.) як в зброю, так і в одяг. Корпус, який навить одним своїм виглядом імпонував би населенню.

Отже на підставі ціх висновків гадав би, що дальшу підготовчу працю, треба організувати в двох напрямках:

1. На Україні:

а) зміцнення старих і закладення нових повстанческих організацій і зв'язок з ними.

б) зв'язок і постачання зброєю та амуніцією партізанських загонів

2. За кордоном:

Збір і підготовка людей і всього майна яке потрибно для сформування повстанчеського корпусу, який після свого утворення міг би вийти на Україну з метою підняття загального повстання.

Поділ території України на п'ять груп і всі призначення командуючих ціми групами рахував би потрибним скасувати по слідуючим причинам:

1) всі зв'язки до дальніх груп (3, 4 і 5) (тобто на Лівобережжя. – Ю.Ю.) повинні переходити через 1 і 2 групи (південне і північне Правобережжя. – Ю.Ю.), а тому ці останні і були найбільше організовані.

Читайте також: Карта повстанського руху в радянській Україні у 1920-1921 рр. Публікується вперше

2) Командуючі групами почували себе відповідальними лише за організацію своєї групи, а тому перша і друга групи як прикордонні (з Румунією і Польщею. – Ю.Ю.), з якими зв'язок був легкий – були кращи організовані. Організація ж 3 (Чернігівська і Полтавська губернії - Ю.Ю.), 4 (Катеринославська, включно з Донбасом, і таврійське Причорномор'я. – Ю.Ю.) і 5 (Харківська і частина Білгородської та Курської губерній - Ю.Ю.) груп була занадто слаба, бо в ціх групах часто не бувало зв'язку навить з командуючими.

3) Командуючи групами до цієї пори фактично ничим не командували (за винятком іноді дрибних партізанських загонів) і ледві чи зможуть командувати в найблизчому майбутньому, а тому і посади їх є зайвими.

Для уникнення ціх помилок надальше рахував би доцільним організувати підготовчу до повстання працю в такий спосіб:

Цілий терен України поділюється ті дві полоси і дві округи.

 
Джерело: Biblioteka Narodowa w Warszawie. – Mf. 68865. – S. 289-201

Півнична полоса – складається з губерній: Волинської, Київської та Харківської.

За всю працю по зміцненню і закладенню нових повстанчеських організацій та партізанських загонів цієї полоси, зв'язок з ними, загальне керування і коордінацію їх діяльности відповідає штаб північної полоси, який під виглядом якогось комерційного придприємства містиця [в] Рівному, де є зараз центр польської торговлі з Україною. Жадних командуючих цією полосою непотрибно, бо командувати фактично немає ки[м.]

Організаційну ж працю буде робити сам штаб. З хвилею оголошення загального повстання повстання признається Командуючий півничною полосою який зможе тоді командувати фактично всіми тими силами яки будуть организовани штабом.

Полуднева полоса – складається з губерній Подільської, Херсонської та Єкатеринославської.

Штаб цієї полоси працює подібно до Штабу півничної полоси і міститься в Румунії (Кішинів).

До компетенції цього штабу належить також організація двох окремих округів Кубані і Криму, референти від яких повинни бути при цьому штабові.

На чолі всієї підготовчої роботи стоїть Головний П.[овстанческо-]П.[артізанський] Штаб (цю роль фактично вневдовзі перебрала на себе Українська військова організація, відтак ОУН, на чолі із Є. Коновальцем. – Ю.Ю.). Його праця складалась би з:

1) Загального керування напрямом діяльностп штабів полос по вказівкам Голови Держави.

2) Роботи по підготовці збройної сили закордоном для підтримання загального повстання, себто: устройства спеціального табору в Польщи чи Румунії де могли б скупчитися всі активні українські сили, стягнення ціх сил роскінутих по цілой Европі і підготовка заосмотрення їх во всіх відношеннях для виходу на Україну.

Цей штаб на перші часи булоб бажано улаштувати конспіративно в Варшаві і при першій можливости перевести до Румунії яка [є] не так зв'язаною договорами з совіцькою Росією, як Польща.

Внутрішня організація таких штабів повинна допускатись максімумом роботи при мінімальної кількости осіб, це вимогається як конспірацією так і браком коштів, а тому вигляд ії в широких рисах повинен бути таким:

1. На чолі кожного штабу стоїть його начальник.

2. Кожний Штаб складається з 3 частин.

а) Оперативно-організаційної, яка відає всіма нашими повстанчеськими організаціями та партізанськими загонами.

б) Розвідочної – яка збирає про ворога і веде розкладову діяльність серед його війська.

в) Господарчу, яка відає всіма грошовими засобами.

 
Джерело: Biblioteka Narodowa w Warszawie. – Mf. 68865. – S. 289-201

Очевидно, що в залежности від місцевих обставин кождий штаб буде змушений робити де яки дрибні додатки до цієї загальної схеми, так наприклад зараз вже виявляється необхідність для широкого використання всіх відомостей надходючих з України мати зв'язкових від розвідочного відділу Головного П.П. Штабу при Львівській Експозитурі Генерального Штабу. Таки кориктиви можне буде вносити в загальну організацію по міри того як їх висуває життя.


Генерал-Хорунжий [Юрій] Тютюнник


Поміщник по Військовому Керовництву

Генерального Штабу полковник [Юрій Отмарштейн]

Список розстріляних українців у Сандармоху

5 серпня 1937 року вступила в дію постанова Політбюро ЦК ВКП(б) «Про антирадянські елементи». Розпочалася наймасовіша за всю радянську епоху «чистка» суспільства від реальних та потенційних опонентів владі, від елементів, які «не годилися для будівництва комунізму». Теоретичне обґрунтування цих заходів здійснив новий нарком НКВД Ніколай Єжов, а вдосконалив особисто Сталін.

Київ у більшовицькому вирі

Минуло 104 роки звідтоді, коли армія Української Народної Республіки дала бій у протистоянні з нестримною силою більшовиків, що наступала на українські землі з одним-єдиним гаслом: "Дайош Кієв! Смєрть Центральной Радє і єйо защітнікам", а командуючий російськими військами Михайло Муравйов, що пізніше влаштує терор в українській столиці напише: "Ету власть ми нєсьом на остріях своіх штиков"

Жах на селі

Перед вами — уривок зі спогадів Віктора Кравченка, українця, талановитого інженера, якому вдалося залишитися живим після розгортання репресій у СРСР за часів Сталіна. Він був членом комуністичної партії, який вірив, що СРСР може стати країною щасливого майбутнього, однак вчасно зрозумів, що таке тоталітарний режим, повсюдна брехня та системне винищення тих, хто чинив спротив злочинній системі. Віктору Кравченку вдалося втекти і за кілька років написати книжку
яка сколихнула весь західний світ.

Винуватці Абхазької війни

Ця війна забрала життя близько 4000 людей з абхазької сторони та близько 12-15 тисяч з грузинської. Понад 300 тисяч мешканців Абхазії, переважно грузини, стали біженцями. В їх будинках зараз живуть абхази. Вони продають ці будинки громадянам Росії як свою власність. І це, здебільшого, вина трьох людей