Vergangenheitsbewältigung, або німецьке "подолання минулого"

Направду, якби німецький уряд керувався історичними причинами своєї нинішньої зовнішньої політики, він мав би демонструвати світові приклад найактивнішої військової допомоги Україні як способу подолання того реального минулого в якому саме наша країна була однією з найбільш постраждалих від німецької окупаційної політики в роки Другої світової.

 

В дискусії довкола книги Ярослава Грицака виринула слушна теза, що його підхід до історії – це калька з німецької концепції "Vergangenheitsbewältigung", що буквально так і перекладається "подолання минулого".

Читайте також:

Нотатки на берегах книги Ярослава Грицака "Подолати минуле: глобальна історія України"

Долати минуле таки потрібно

Домовитися з минулим, а не долати його

У німців йшлося про подолання спадщини націонал-соціалізму, через засудження злочинів Третього Райху. Звісно, дуже дискусійним є питання наскільки доречним і корисним є перенесення такого підходу на українські реалії. Але не менш суперечливою нині виглядає теза про успішність цієї політики навіть для самої Німеччини.

Справді ще зовсім недавно німецький приклад здавався успішним. Нація подолала наслідки нацистського і комуністичного минулого, впевнено будує демократичну державу, проводить активну міжнародну політику, спрямовану на мирне і взаємовигідне співіснування сусідніх країн.

Але потім Німеччина спіткнулася об російську агресію проти України. Політика непомічання того, що відбувається на схід від ЄС, дозволила Путіну довести світ до порогу нової великої війни. І саме німецьке непомічання стало вирішальним.

І якщо нині, порівняно з 2014-м, багато країн Заходу переглянули своє ставлення до українсько-російської війни, почали надавати Україні дієву, в тому числі військову, допомогу, то, на жаль, ці зміни не зачепили Німеччини.

А виправдання її уряду з покликанням на історію (німці після Другої світової війни не хочуть, щоб їх зброя використовувалася проти росіян, щодо яких вони завинили) продемонстрували дуже дивні і вибіркові уявлення про минуле. Уявлення, в яких більшість теренів, окупованих нацистами в Східній Європі в роки минулої війни, були не українськими чи білоруськими, а чомусь російськими, а 8-10 мільйонів вбитих у ній українців просто забуті.

Направду, якби німецький уряд керувався історичними причинами своєї нинішньої зовнішньої політики, він мав би демонструвати світові приклад найактивнішої військової допомоги Україні як способу подолання того реального минулого в якому саме наша країна була однією з найбільш постраждалих від німецької окупаційної політики в роки Другої світової.

Наразі ж він демонструє, що його Vergangenheitsbewältigung — це зручне забуття гріхів перед українцями і догоджання агресору, який копіює у міжнародній поведінці моделі поведінки фюрера Третього Райху.

Тож, на жаль, навіть в німецькому випадку "подолання минулого" вилилося у вибіркову амнезію, яка навряд чи допомагає розуміти сьогодення і будувати майбутнє.

Олексій Макеєв : Станція Z - це сьогодні Росія

4 печі, 1 газова камера та майданчик для розстрілів. Місце страти та одночасно крематорій. Нацистська практичність геноциду. Цинічна назва цього місця посеред концтабору Заксенгаузен - "станція Z". Z - остання літера німецького алфавіту. Станція Z - остання станція десятків тисяч життів. Та кінцева зупинка людської гідності. Поїзд далі не їде - людина глибше не падає.

Іван Городиський: Право на вибір: ідентичність українських адвокатів в Галичині до 1939 року

Дискусії щодо Булгакова, Сікорського і ще багатьох інших, які тільки будуть, в тому числі концентруються довкола їхньої ідентичності. Чи є достатнім походження, місце проживання чи праці щоб атрибутувати публічну постать з певною нацією? І що є в принципі визначальним? Ці дискусії також нагадують спостереження з історії української адвокатури Галичини до 1939 року.

Світлана Строкач: Хрести і плити: НВМК поєднає світову традицію та український контекст

У суспільстві вчергове набирає обертів дискусія щодо форми намогильних споруд на Національному військовому меморіальному кладовищі. Громадськість стурбована: хрести чи плити, чи і хрести, і плити?

: Позиція музею Булгакова стосовно висновку Інституту нацпам'яті про письменника

Нещодавно Український інститут національної пам’яті визнав російського письменника Михайла Булгакова символом російської імперської політики. Літературно-меморіальний музей Булгакова опублікував свою позицію стосовно висновку УІНП.