Спецпроект

Калью Мятік: «Один народ не може з рабства вирватися, потрібно співпрацювати

Калью Мятік (16.09.1932 р., Тарту — 2.10.2019 р.)

Громадський діяч, політичний в'язень, автор, перекладач, співзасновник Національної партії свободи Естонії, член Фермерської ради й Талліннського клубу націоналістів.

Народився 1932 року в місті Тарту, Естонія. Йому було вісім років, коли радянська влада прийшла в Естонію. Пізніше він дізнається про злочини більшовиків, про те, що його дядька розстріляли комуністи, а батька хотіли заарештувати. Це й заклало ґрунт неприязні до радянського режиму. 1959 року закінчив Талліннський політехнічний інститут за спеціальністю інженер-електрик.

В Естонії починають формуватися підпільні антирадянські організації. І Калью Мятік 1970 року стає активним учасником Демократичного руху Естонії. У програмі, яку він підготував, містився заклик до референдуму про самовизначення Естонії та встановлення незалежності й демократичного ладу в країні. Демократичний рух Естонії разом із партією "Народний фронт" 1972 року надіслали меморандум у Генеральну асамблею ООН, маючи на меті створити контрпропаганду радянській владі. В основі нього лежала стаття Мятіка-Юскевича "Російський колоніалізм в Естонії".

За антирадянську агітацію 1974 року його заарештували, Калью Мятіка та естонського росіянина Сергія Солдатова засудили до 6 років таборів. Відбуваючи термін, працював у котельні. Після звільнення ще довго перебував під пильним наглядом КГБ. Мав свої комендантські години й був зобов'язаний щовівторка з'являтись у відділенні міліції. 

Після звільнення Калью Мятік бере участь в роботі Естонської групи з розкриття пакту Молотова —Ріббентропа, а 1988 року стає одним із співзасновників Національної партії свободи Естонії.

Після відновлення незалежності Естонії працював перекладачем і редактором текстів технічної тематики. Став членом правління фермерської ради. На європейських виборах 2009 року балотувався в Європарламент у списках Асамблеї фермерів. 

 
Калью Мятік

— Ми зупинилися на обшуку. Цього ж дня вас заарештували. А який то був день, не пам'ятаєте?

— П'ятниця, 13 грудня 1974 року. Майже всі арешти вони робили у п'ятницю, 13-го. Бо на Заході є таке повір'я, що п'ятниця, 13 — нещасливе число. Ми на це не звертали увагу, бо тоді заздалегідь усе сховали б. А тоді вже відвели в ізолятор, сталінську тюрму. І там з різними кримінальниками садили. Розповідали, що вони нібито займалися валютними операціями. А вже потім у Москві, коли зі справжнім валютчиком був, той розповів, що розказане було далеке від правди. Це, напевне, були просто якісь злодюжки, що погодились співпрацювати з КГБ. Один із них, який прийшов начебто з допиту, приніс червону рибу, а в грілці — горілку. Випив усе сам, пропонував мені, але я відмовився. Камера була на чотирьох, але ми в ній сиділи вдвох. І от коли він уже випив, голос його став гучнішим, черговий по корпусу прийшов подивитися, що тут відбувається. Іде до шафки по черзі, знайшов грілку, відкоркував, понюхав і сказав: "Ясно". Мій співкамерник до мене: "Тепер і тебе викличуть. Якщо запитають, кажи, що нічого не було". 

Тобто пропонують стати або брехуном, або стукачом. А я йому й кажу: "Якщо мене викличуть, то відповім: "Якщо ви хочете дізнатися, хто що робить або говорить, то посадіть стукача до нашої камери"". Але мене не викликали. 

Повне інтерв'ю читайте у книзі "Дисиденти".

Слухати аудіоверсію інтерв'ю.

Чому сьогодні важливо говорити про дисидентів?

Вступне слово головного редактора "Історичної правди" Вахтанга Кіпіанi.