Естонський досвід Другої світової війни
Ми повинні захищати права людини і демократію від тоталітаризму, незалежно від того, в якому вигляді він б не існував. Зло вміє майстерно себе перевтілювати, називаючи комунізм – демократією, а – рабство незалежністю.
Мій естонський дідусь Юрі та український дідусь Аркадій брали участь у Другій світовій війні. І ні Юрі, ні Аркадій не говорили про війну, хоча коли я була ще зовсім маленькою, пам'ятаю, як знайшла медалі у скриньці.
Вони не знали тоді ні того, що сталося до, ні того, що буде потім, вони захищали свій дім. Що було потім в Україні, більшість з нас переважно знають, тому розповім про Естонію. Говорити про історію, тож говорити про все.
Естонія втратила в Першій світовій війні 10 000 людей, але отримала щось неймовірно важливе, про що навіть не сміли мріяти – свою вільну державу. У лютому 1918 року народилася вперше в історії вільна Естонська Республіка.
Протягом 20 років у країні провели неймовірний ряд реформ – ввели поняття приватної власності, офіційною мовою стала естонська, швидкими темпами росла економіка, створили свою армію. Впроваджували нові технології і більшість показників ефективності вже за перші 5 років значно перевищили показники передвоєнного часу. До кінця 1930-х Естонія повністю вже інтегрувалася в європейський торговий простір.
23 серпня 1939 року був підписаний пакт Молотова-Ріббентропа і таємні протоколи до нього, якими розділили сфери впливу. СРСР мав отримати Латвію, Фінляндію, частину Польщі, Литви і незалежну Естонію.
Німеччині дісталася Литва і частина Польщі. Через місяць СРСР зажадав від Естонії дозволити створити свої військові бази на території нейтральної та вільної Естонії. Для переконання підняли в повітряний простір над Естонією літаки Червоної Армії, сконцентрували уздовж кордону військові сили, що переважали естонські в десятки разів.
Естонія протрималася б навіть за оптимістичним сценарієм кілька місяців. Молотов зажадав ввести на військові бази війська у кількості 35 000 осіб, при тому що армія Естонії налічувала на той час 15 000 осіб. Так почалася окупація Естонії. Визволителі йдуть, окупанти залишаються.
Але пішло не так і Німеччина напала на СРСР. Подальшу історію Другої світової війни ми пам'ятаємо з підручників, а неймовірно болючі втрати відчула напевно кожна сім'я як в Україні, так і в Естонії.
У червні 1940 року СРСР висунув ультиматум Естонії здатися і ввели війська в кількості 80 000 осіб. Ще після війни бомбили Таллінн, в тому числі і ті ж культові для СРСР "Нічні відьми" (йдеться про жіночий 46-й гвардійський нічний бомбардувальний авіаційний полк – ред.).
Репресії почалися відразу в червні 1940 року. З 11 колишніх головних керівників Естонії 9 заарештували, Отто Страндман наклав на себе руки і тільки Аугусту Рею вдалося емігрувати до Швеції.
До 1942 року вони всі були мертві, тільки президента Костянтина Пятся відправили на заслання в Сибір, де він і помер у 1956 році. Також заслали і стратили 500 естонських офіцерів, а також трагічно помер у 1953 році генерал і головнокомандувач Естонської армії Йоханн Лайдонер.
Протягом 1940х-1950х понад 30 000 естонців були заслані у Сибір, більшість з яких не повернулися ніколи. Тепер їхні імена викарбувані на меморіалі Жертвам Комунізму, що має вигляд темної стіни з темним коридором, в кінці якого яблуневий сад. Саме за яблуневим садом біля будинку вони найбільше сумували на засланні, про що багато-хто писав рідним додому.
Саме Аугуст Рей, який зумів виїхати до Швеції, був найвищим живим представником легітимної влади і з нього почалася доба уряду Естонської Республіки в екзилі.
Так тривала юридична легітимність молодої республіки і 16 липня 1992 року представник уряду в екзилі передала повноваження новому уряду Естонії. "Ми свою роль виконали, тепер все на вас".
Тільки завдяки тому, що всі ці десятиліття вірили, виконували всі процедури і сподівалися, що колись настане цей час, збереглася легітимність Естонії. Країна відновила незалежність, починаючи будувати все спочатку, намагаючись пам'ятати про всі болючі рани і втрати.
"У нас все вийде, ми занадто сильно і довго боролися за свою країну щоб її втратити," – сказав генерал відновленої Естонії теж Йоханнес. Йоханнес Керт, якого в цьому році вся країна відправляла в останню путь із великою скорботою.
"Ми повинні захищати права людини і демократію від тоталітаризму, незалежно від того, в якому вигляді він б не існував. Зло вміє майстерно себе перевтілювати, називаючи комунізм – демократією, а – рабство незалежністю". - Президент Естонії Леннарт Мері.
"Важливо, щоб тоталітарний режим більше ніколи не досягнув своєї мети і виконавці терору не перемогли. Тому ми повинні продовжити вивчати злочини комуністичного режиму і говорити про них.
Завжди є ті, які виправдовують минулі, а може, і майбутні тоталітарні ідеології під різними приводами. Завжди знайдуться ті, які скажуть, що в ідеалі одне або інше було благородне, просто не вийшло.
Але нехай ця чорна стіна нагадує, як в гарну погоду, так і в шторм, що кожна тоталітарна ідеологія вже по своїй суті – ворог свободи, високу ціну якої ми знаємо, так як заплатили її." - Президент Керсті Кальюлайд
