На Чернігівщині відкрили меморіальну дошку борцю за незалежність, поету Максиму Загривному

У селищі Михайло-Коцюбинське на Чернігівщині відкрили меморіальну дошку на честь борця за незалежність України в XX столітті, сотника армії Української Народної Республіки, співзасновника Організації українських націоналістів (ОУН), поета Максима Загривного.

Про це кореспонденту Укрінформу повідомив представник Українського інституту національної пам'яті в Чернігівській області Сергій Бутко.

 

"Максим Загривний народився в селі Козел Чернігівської губернії – нині це Михайло Коцюбинське. Там, у центрі селища, на фасаді місцевого історико-краєзнавчого музею відбулось відкриття меморіальної дошки борцю за нашу незалежність. На врочистому заході звучали промови, пісні на честь захисників України, а місцевий священник відслужив панахиду за загиблими", - розповів історик.

За його словами, найбільший внесок у визвольну боротьбу Загривний зробив як поет. На його віршах століття тому виховувалась молодь Західної України та української діаспори.

"Його поезія мала дуже великий вплив. Ми це документально встановили й здивувалися тому, що й зараз, як виявилось, пісні на його слова можна почути в окопах на сході України", - зауважив Бутко.

Іще він повідомив факт, який нещодавно встановила відомий чернігівський історик Тамара Демченко. Дослідивши церковні метрологічні книги, вона з'ясувала, що Максим Загривний народився не в 1893 році, як це проходить в усіх історичних матеріалах, а в 1891-му. День народження – 20 лютого – залишається незмінним.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.