У вільний доступ виклали понад пів сотні номерів літературно-мистецьких часописів ХХ століття

55 чисел журналів «Нові поезії», «Наша культура» й «Сяйво» розмістили в електронній бібліотеці «Культура України» та на сайті «Бібліотека українського мистецтва».

Оцифрування та викладення у вільний доступ часописів відбулося в межах проєкту "Екземпляри ХХ. Літературно-мистецька періодика ХХ століття. Частина ІІ", який реалізовує медіа "Читомо" за підтримки Українського культурного фонду.

 

Відтепер доступними стали:

  • 13 номерів журналу "Нові поезії"
  • 22 номери часопису "Наша культура"
  • 20 номерів журналу "Сяйво".
 

Часопис "Нові поезії" − видання поетів Нью-Йоркської групи, що виходило у 1959-1971 роках в Нью-Йорку. У ньому друкували тексти членів групи, а також перекладну поезію. Особливої уваги заслуговує 6 номер часопису за 1964 рік, в якому були опубліковані автографи оригінальних поезій і до кожної з них були подані репродукції художніх робіт. Детальніше про журнал можна почитати в статті Ігоря Котика ""Нові поезії" – журнал поетів без країни"". Оцифровані примірники часопису читайте на сайті "Культура України".

 

Журнал "Наша культура" видавали у 1935-1937 роках у Варшаві, а потім − у 1951-1953 роках у канадському Вінніпезі, куди переїхав його творець − науковець, мовознавець та лексикограф, громадський і церковний діяч Іван Огієнко.

Тут друкували статті з літератури, історії, мистецтва, богослів'я, мовознавства, етнографії, права, археології, палеографії, педагогіки, архітектури, етнографії, театру, музики, філософії; літературні тексти; наукову та літературну критику; ілюстрації та багато іншого. Дослідженням часопису займається професор Микола Тимошик. Відскановані примірники розміщені в електронній бібліотеці "Культура України".

 

Часопис "Сяйво" − видання, якому вдалося передати цікаву й інформативну панораму української культури 1910-х років. Де серйозні дослідження межували з наївним моралізаторством, друкувалися ранні твори Тичини й Рильського, а також "докупи зійшлись Олесь, Вороний і Чупринка". Де можна було прочитати лібрето останньої передсмертної опери Лисенка. Більше про журнал − в матеріалі Олега Коцарева. Оцифровані номери "Сяйва" оприлюднила "Бібліотека українського мистецтва".

"Друкована періодика, яку 50-100 років тому видавали наші попередники, часто залишається незнаною й недоступною загалу. Окремі часописи розкидані по бібліотеках, музеях, приватних колекціях в Україні та діаспорі. Але можливості цифрової ери дають змогу зробити навіть найбільш рідкісні видання відкритими для кожного у будь-якому куточку світу.

Тож для нас було дуже важливо не тільки дослідити архівні літературно-мистецькі часописи, а й дати змогу читачам "погортати" їх й відчути всю тяглість, еволюцію й динамізм наших культурних та мистецьких процесів", − коментує співкураторка проєкту "Екземпляри ХХ" Оксана Хмельовська.

Сканування журналів "Читомо" здійснило у партнерстві із "Музеєм-архівом преси".

Електронна бібліотека "Культура України" НБУ ім. Ярослава Мудрого, яка розмістила оцифровані часописи, була започаткована у 2011 році. Це корпоративний проєкт, в якому беруть участь 29 бібліотек, 22 наукові установи і видавництва, 110 авторів. На сьогодні бібліотека містить близько 13 тисяч відсканованих книжок та журналів.

"Бібліотека українського мистецтва" є некомерційним проєктом й існує уже сім років виключно завдяки волонтерській роботі засновниці. Підтримати бібліотеку можна переказом на картку Приватбанку або підпискою на Patreon.

 

"Екземпляри ХХ. Літературно-мистецька періодика ХХ століття" – це проєкт, спрямований на вивчення знакових періодичних видань про літературу і мистецтво XX століття, які виходили на території України або створювались українцями діаспори. Проєкт реалізовується протягом 2020-2021 років.

Цього року об'єктами досліджень стали 14 журналів: "Сяйво", "Театральне мистецтво", "Перець", "Бібліологічні вісті", "Музика", "Нове мистецтво", "Всесвіт", "Молодняк", "Літературний ярмарок", "Мистецтво L'Art", "Назустріч", "Архітектура Радянської України", "Наша культура", "Нові поезії". Також кілька матеріалів будуть присвячені сучасному стану друкованої мистецької та літературної періодики.

Лонгріди-дослідження цього та попереднього років увійдуть до спеціального друкованого альманаху, який безкоштовно розповсюдять серед вишів, бібліотек та інших установ та організацій, що займаються друкованою періодикою.

Більше про "Екземпляри ХХ" − на сайті проєкту.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.

Пам’яті Ольги Стокотельної: "Нехай назавжди твоє добре ім’я буде між людьми"

В історії українського Руху опору 70-80 років ХХ століття особливе місце належить Ользі та Павлові Стокотельним – особам, які були відданими ідеалам вільної та незалежної України й поєднали своє життя з відомими дисидентами, правозахисниками Надією Світличною та Миколою Горбалем. У квітні цього року Ользі та Павлові мало б виповнитися 162… Саме так двійнята Стокотельні рахували свої роки. Та не судилась. 20 грудня 2023 року Ольга покинула цей світ. Цьогоріч Павло вперше за 81 рік буде свій день народження зустрічати сам.

Як співробітники КГБ намагалися зробити з Івана Багряного «червоного»

У 1950–1960-х роках органи МГБ/КГБ СССР намагалися схилити до співпраці, відмови від антирадянської діяльності й повернення до Радянського Союзу діячів культури, науки і літератури, які опинилися в еміграції. А в разі невдачі розробляли заходи з їх компрометації і навіть ліквідації. Одним із об'єктів такої оперативної розробки був відомий політичний діяч і письменник Іван Багряний.