Григоренко vs Жуков: харківський проспект знову змінив назву

Другий апеляційний адміністративний суд Харкова скасував рішення суду першої інстанції про скасування розпорядження голови ОДА про декомунізацію проспекту Жукова у Харкові

Проспект у центрі Харкова отримав назву на честь Петра Григоренка у 2016 році розпорядженням голови Харківської обласної державної адміністрації, оскільки міська влада від декомунізації проспекту Жукова відмовилась. 

 

Міська влада подавала судові позови з вимогою повернути колишню назву, однак суд вставав на сторону закону. Тоді міська рада кілька разів намагалась повторно перейменувати проспект Григоренка на проспект Жукова. Тепер настала черга патріотичних організацій подавати до суду. 

І судові рішення здебільшого були на стороні прихильників назви на честь Петра Григоренка. Однак, були й дивні рішення суду.

Сьогодні Другий апеляційний адміністративний суд Харкова скасував рішення суду першої інстанції про скасування розпорядження голови ОДА про декомунізацію. 

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.