Спецпроект

1979: ісламська революція в Ірані

У лютому 1979 року в Ірані відбувалося точно те саме, що зараз у Єгипті - демонстрації проти мертвої "стабільності" і тиранії прозахідної світської влади. Люди мріяли про світле майбутнє, а прийшла подібна "стабільність", тільки релігійна.

Іранський лідер Мохаммед Реза Пехлеві, Його Імператорська Величність Шаханшах Ар'ямехр, тобто "Цар царів, Сонце аріїв" перебував при владі з 1941 року, коли юний принц змінив свого батька, поваленого внаслідок радянсько-англійського вторгнення у країну.

Пехлеві дружив з Заходом, ділився з ним доходами від нафти, потім почав дружити і з СРСР, заробляти на газі, збільшував армію і взявся за системні реформи.

Модернізація викликала незадоволення громадян і опозиції - від ліваків (за дружбу з Заходом і капіталістичні утиски) до ісламського духовенства (шах любив відсилати до історії античної, язичницької Персії).

У відповідь на громадське незадоволення шахський режим заборонив багатопартійність і розпочав репресії. Демонстрації придушувалися ще з 1960-их, тоді ж була створена політична поліція.

Головний опонент шаха - ісламський теолог Рухолла Хомейні - був висланий із країни і жив у Франції, пишучи подібно Солженіцину книги на тему "Як нам облаштувати Іран з точки зору теології".

Після розстрілів мирних демонстрацій у 1978 році невдоволення шахом сягнуло апогею. Люди стомилися від такої 37-річної стабільності.

Внаслідок грандіозного страйку у січні 1979 монарх із дружиною залишає свій палац і тікає в Єгипет. Шахський прем'єр-міністр просить Хомейні приїхати з Парижу, щоб розробити нову конституцію. 

Хомейні прилітає 1 лютого 1979 року. Натовпи людей екзальтовано вітають його: "Шах пішов, імам прийшов".

Всі передчувають довгоочікувані зміни і повні сподівань на світле майбутнє: влада і народ співіснуватимуть за благородними законами ісламу, доходи від нафти поділяться між громадянами, політичного терору вже не буде, а запанує демократія.

Хомейні відмовляється створювати спільний з прем'єром уряд і одразу ж після прибуття закликає "вибити зуби цьому режиму". Правоохоронці і війська поступово переходять на бік повстанців.

11 лютого 1979 року після кількаденних вуличних сутичок контроль над Тегераном захопили прихильники імама Хомейні. Революція перемогла.

Викладені вище факти можна побачити у представленій ІП відеонарізці революційної хроніки від каналу History.

Після перемоги Хомейні запровадив нову модель влади - ісламську республіку, де капіталізм поєднувався з сильним державним сектором, а верховну владу мало духовенство в особі імама.

Уже 32 роки в Ірані панує нова стабільність - тепер уже теократична. Проти неї бунтує молодь, якій не подобається заборона носити джинси, фліртувати і взагалі вільно дихати.

Половина населення Ірану має вік менше 25 років. Вони хочуть змін і демократії, про що пишуть у своїх переважно анонімних блогах. Іран, за деякими твердженнями - третя за кількістю блогерів країна.

Тим часом деякі спостерігачі проводять паралель між Іраном 1979 року і нинішньою ситуацією в Єгипті (прозахідний диктатор і 30-річна "стабільність"), де повстання мас також має ознаки боротьби за демократизацію, однак може обернутися приходом до влади клерикалів.

Залягти на дно в Брюгге 2019. Уривок з книги "Радіо Афродіта" Олега Криштопи

"Радіо Афродіта" - документальний роман, який розповідає історію підпільного радіо, через постать бельгійця Гезенбрукса й людей із якими він працював пліч-о-пліч. Це оповідь про боротьбу, відвагу, мужність, але й про зраду та кохання. Олег Криштопа 14 років проводив інтервʼю, журналістські розслідування та досліджував документи, щоб написати цей роман.

Мої парламентські вибори: 1990 рік

«…Отрицательное воздействие на обстановку в городе Житомире имели выступления участников республиканского фестиваля «Червона рута», концерты которого проходили 10-11 февраля в Облмуздрамтеатре. В программе, выступлениях пропогандировалась идея «самостоятельной Украины»… - КГБ сигналізувало «нагору» про ситуацію в Житомирі.

Влад Троїцький: «В Україні починає формуватися традиція усвідомлення генезису»

Інтерв’ю з театральним режисером Владом Троїцьким для Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова.

Восьме травня. Чому полеглих згадують у тиші

8 травня 1919 року лондонський часопис Evening News надрукував лист одного з своїх дописувачів із міркуваннями про те, як краще відзначити «День миру» - тобто першу річницю завершення світової війни. Його автор закликав започаткувати нову загальнонаціональну традицію - згадувати загиблих у війні хвилинами мовчання.