Спецпроект

1979: ісламська революція в Ірані

У лютому 1979 року в Ірані відбувалося точно те саме, що зараз у Єгипті - демонстрації проти мертвої "стабільності" і тиранії прозахідної світської влади. Люди мріяли про світле майбутнє, а прийшла подібна "стабільність", тільки релігійна.

Іранський лідер Мохаммед Реза Пехлеві, Його Імператорська Величність Шаханшах Ар'ямехр, тобто "Цар царів, Сонце аріїв" перебував при владі з 1941 року, коли юний принц змінив свого батька, поваленого внаслідок радянсько-англійського вторгнення у країну.

Пехлеві дружив з Заходом, ділився з ним доходами від нафти, потім почав дружити і з СРСР, заробляти на газі, збільшував армію і взявся за системні реформи.

Модернізація викликала незадоволення громадян і опозиції - від ліваків (за дружбу з Заходом і капіталістичні утиски) до ісламського духовенства (шах любив відсилати до історії античної, язичницької Персії).

У відповідь на громадське незадоволення шахський режим заборонив багатопартійність і розпочав репресії. Демонстрації придушувалися ще з 1960-их, тоді ж була створена політична поліція.

Головний опонент шаха - ісламський теолог Рухолла Хомейні - був висланий із країни і жив у Франції, пишучи подібно Солженіцину книги на тему "Як нам облаштувати Іран з точки зору теології".

Після розстрілів мирних демонстрацій у 1978 році невдоволення шахом сягнуло апогею. Люди стомилися від такої 37-річної стабільності.

Внаслідок грандіозного страйку у січні 1979 монарх із дружиною залишає свій палац і тікає в Єгипет. Шахський прем'єр-міністр просить Хомейні приїхати з Парижу, щоб розробити нову конституцію. 

Хомейні прилітає 1 лютого 1979 року. Натовпи людей екзальтовано вітають його: "Шах пішов, імам прийшов".

Всі передчувають довгоочікувані зміни і повні сподівань на світле майбутнє: влада і народ співіснуватимуть за благородними законами ісламу, доходи від нафти поділяться між громадянами, політичного терору вже не буде, а запанує демократія.

Хомейні відмовляється створювати спільний з прем'єром уряд і одразу ж після прибуття закликає "вибити зуби цьому режиму". Правоохоронці і війська поступово переходять на бік повстанців.

11 лютого 1979 року після кількаденних вуличних сутичок контроль над Тегераном захопили прихильники імама Хомейні. Революція перемогла.

Викладені вище факти можна побачити у представленій ІП відеонарізці революційної хроніки від каналу History.

Після перемоги Хомейні запровадив нову модель влади - ісламську республіку, де капіталізм поєднувався з сильним державним сектором, а верховну владу мало духовенство в особі імама.

Уже 32 роки в Ірані панує нова стабільність - тепер уже теократична. Проти неї бунтує молодь, якій не подобається заборона носити джинси, фліртувати і взагалі вільно дихати.

Половина населення Ірану має вік менше 25 років. Вони хочуть змін і демократії, про що пишуть у своїх переважно анонімних блогах. Іран, за деякими твердженнями - третя за кількістю блогерів країна.

Тим часом деякі спостерігачі проводять паралель між Іраном 1979 року і нинішньою ситуацією в Єгипті (прозахідний диктатор і 30-річна "стабільність"), де повстання мас також має ознаки боротьби за демократизацію, однак може обернутися приходом до влади клерикалів.

Кава і «Велика депресія»

Навряд чи бідні й голодні люди потребували насамперед кави, але на чашку вони бодай могли сподіватися. Відстоявши довжелезну чергу на доброчинну кухню, людина «отримувала миску кукурудзяної каші, часто без молока й цукру, і кухоль кави». Сільські жителі, втративши свої ферми, ставили на узбіччях намети і трималися на «квасолі і чорній каві». Дороті Дей згадувала, як чоловіки приходили до благодійних пунктів католицького робітничого руху "по одяг, черевики, шкарпетки чи плащ": "Коли у нас нічого не залишалося, ми казали: "Посидьте, випийте кави. Візьміть сендвіч". Кави ми варили дедалі більше".

Як зароджувалася французька плеяда Півдня України

Наприкінці XVIII – початку XIX століття Південь України певною мірою став привабливий для іноземних переселенців. У цей час уряд Російської імперії намагавсяу тому числі освоювати регіон руками західноєвропейців. Не останнє місце у цьому процесі займали французи, які утворили тут потужний конгломерат управлінців, аграріїв, промисловців та інших фахівців. Вони не просто приїхали заробляти гроші на торгівлі або вирощуванні винограду, але й дали поштовх до розвитку окремих галузей економіки, якими сьогодні тут продовжують користуватися (суднобудівництво, виноградарство, вівчарство, тощо).

Буркусь: хто сторожив спокій дому Франка?

Це був не безпородний дворовий собака (хоча і в тім нічого лихого нема, навпаки, не виключено, що й таких тримали Франки, бо принаймні в певний час пес був у них не один, а справжній гуцульський вівчур, полонинський собака, чи, як іще називають, карпатська вівчарка

У секторі «проблем ідеологічної боротьби»: історики та «перебудова»

Нині це Інститут історії України, а тоді слова "Україна" в назві інституту не було. Навіть у цьому в СРСР вбачали небезпеку. Всі спілкувалися російською, лише в одному відділі, де вивчали козаччину, українською. А аспірант Діма Табачник (який потім двічі у Януковича був міністром), ідучи до курилки повз цей відділ, казав: "Цвірінькають там цією українською"