1992: останній президент УНР передає Кравчуку клейноди

Це відео показує, як президент Української Народної республіки у вигнанні Микола Плав'юк складає повноваження перед президентом України Леонідом Кравчуком. Так закінчився 70-річний конфлікт УНР і УРСР.

22 серпня 1992 року президент Української Народної республіки в екзилі (у вигнанні) Микола Плав'юк урочисто, у присутності президента, голови Верховної Ради і прем'єр-міністра України склав повноваження Державного Центру (ДЦ) УНР і проголосив молоду державу правонаступницею УНР.

Цей момент і показаний у цьому уривку з документального фільму "Повернута самостійність".

Складаючи повноваження, уряд УНР у вигнанні виконував постанову Трудового Конгресу (парламенту УНР) 1919 року, яка була підписана головою Директорії УНР Симоном Петлюрою, де йшлося про припинення діяльності ДЦ УНР в разі проголошення незалежності Української держави.

ДЦ УНР - представництво Української народної республіки на еміграції з кінця 1919 року, коли в Україні почала встновлюватися більшовицька влада. В союзі з Пілсудським УНР ненадовго повернулася до Києва, але вже з 1920 року остаточно опинилася у вигнанні.

Останній президент в екзилі передав першому незалежному президенту клейноди УНР і грамоту про правонаступництво. При цьому Українська Народна республіка відмовлялася від територіальних претензій на землі Білорусі, Молдови, Польщі, Росії, Румунії та Словаччини, які колись належали УНР.

Офіційна заява ДЦ УНР звучала так:

"Складаючи свої повноваження, ми заявляємо, що проголошена 24 серпня і утверджена 1 грудня 1991 року народом України Українська Держава продовжує державно-національні традиції УНР і є правонаступницею Української Народньої Республіки.

Дано в Києві, 22 серпня 1992 року.

За Державний Центр Української Народньої Республіки в екзилі

Микола Плав'юк
Президент УНР в екзилі,

Іван Самійленко
Голова Уряду УНР в екзилі

Михайло Воскобійник
Голова УНРади"

Знакова деталь: з боку української влади процес координував Іван Тимченко - майбутній перший голова Конституційного суду.

"Цей акт [складення повноважень і проголошення правонаступництва] має нагадати всім, що Україна веде свій родовід, свою політичну, державницьку біографію... від часів Київської Русі, Козацько-Гетьманської держави й Української Народної Республіки, - визнав тоді Леонід Кравчук. - ...І принагідно запевнити, що ми докладемо всіх зусиль, щоб ніколи жодного громадянина не було вигнано за межі України. Місця на нашій землі немає лише нашим ворогам".

З цього випливає цікавий висновок.

У вересні 1991 року Верховна Рада під керівництвом Кравчука прийняла Закон про правонаступництво, згідно з яким Україна проголошувала себе наступницею Української РСР. Тож фактична передача повноважень уряду УНР першому президенту незалежної України означала також закінчення протистояння урядів УНР та УРСР, яке тривало з 1920-их років.

Незалежна Україна примирила обидві сторони історичного конфлікту.

До скликаного в 1947 році урядом УНР в екзилі передпарламенту - Української національної ради - входили представники багатьох партій, в тому числі обидва крила ОУН. Це дозволяє припустити, що складення Плав'юком повноважень закінчує і збройне протистояння 1940-50-их.

Але це питання для глибшого дослідження, яким ми обов'язково займемося.

План «Барбаросса». Що думали військові Гітлера?

Хоча було зрозуміло, що однією з головних причин нападу на Радянський Союз було прагнення здобути запаси (передусім нафту), яких бракувало німцям, без відповіді залишалося головне питання: чи мали вони ресурси, щоб здобути ресурси, яких прагнули? Одне слово: чи їхні бажання не перевищували здатність їх задовільнити? Урешті-решт, Гітлер так ніколи й не визнав цього недоліку плану «Барбаросса». Він хотів швидкої війни, щоб отримати доступ до сировини й землі, але сировина, яку він хотів мати найбільше (нафта), була неймовірно далеко.

«Антирадянський» Лифар

Ім’я Лифаря було заборонене на батьківщині протягом довгого часу, а його численні теоретичні праці з історії балету та хореографії не перекладалися російською та не видавалися у СРСР, не дивлячись на високий рівень радянського балету та його популярність як серед партеліти, так і пересічних радянських громадян. Проте йому вдалося (хоча, звісно, він поняття не мав про це) потрапити до секретного радянського видання – «методички» КҐБ 1968 року «Використання можливостей Радянського комітету з культурних зв’язків з співвітчизниками за кордоном у розвідувальній роботі».

Реакція киян на аварію Чорнобильської АЕС та її наслідки

Безпрецедентна техногенна катастрофа, що сталася в ніч на 26 квітня 1986 року на 4-му блоці ЧАЕС надала поштовх для «тектонічних» національних, соціальних та політичних процесів в українському суспільстві. Від початку, потенційна загроза життю та здоров’ю мешканців столичного мегаполісу викликала у них не просто стурбованість і невдоволення, а і, досить, нелояльні до влади закиди. Населення, активно реагувало на подію та її наслідки, а, особливо гостро, в травні того року.

Як українські націоналісти 1 травня святкували в рідному місті Путіна

Первинно 1 травня, як міжнародний день боротьби за права робітників, встановив ІІ Соціалістичний інтернаціонал у 1889 р. Усі українські партії початку XX століття вважали себе частиною соціалістичного руху. Включно із націоналістичною Українською Народною Партією (УНП), створеною М.Міхновським. До того, як російські комуністи та німецькі нацисти поставили «свято праці» на службу своїм ідеологіям, українські націоналісти виводили українців 1 травня на демонстрації, але виключно під синьо-жовтими прапорами. За право українських робітників на власну українську державу.