20 років референдуму на підтвердження Акту незалежності. Підсумки

1 грудня 1991 року відбувся всеукраїнський референдум, який надав всенародної легітимності проголошенню самостійної України дня 24-го серпня. Історичне рішення підтримали в усіх 27 адміністративних регіонах.

 

 

Підтримка Акту проголошення незалежності України по регіонах виглядала так:

Тернопільська область - 98,67%

Івано-Франківська область - 98,42%

Львівська область - 97,46%

Волинська область - 96,32%

Хмельницька область - 96,30%

Черкаська область - 96,03%

Рівненська область - 95,96%

Київська область - 95,52%

Вінницька область - 95,43%

Житомирська область - 95,06%

Полтавська область - 94,93%

Кіровоградська область - 93,88%

Чернігівська область - 93,74%

Київ - 92,88%

Чернівецька область - 92,78%

Сумська область - 92,61%

Закарпатська область - 92,59%

Запорізька область - 90,66%

Дніпропетровська область - 90,36%

Середнє значення по Україні - 90,32%

Херсонська область - 90,13%

Миколаївська область - 89,45%

Харківська область - 86,33%

Одеська область - 85,38%

Донецька область - 83,90%

Луганська область - 83,36%

Севастополь - 57,07%

Кримська АРСР - 54,19%.

Підтримка Акту проголошення незалежності України виглядала так:

Графіка: Вікіпедія

 

Непідтримка Акту проголошення незалежності України виглядала так:

Найбільше противників незалежності було у Криму. Але й там - менше половини

Київський Міжнародний інститут соціології (КМІС) 20 років поспіль проводив дослідження про ставлення громадян України до її державної незалежності. Частка прихильників ніколи не опускалася до небезпечної позначки у 50% (найнижчий результат - 56% - був у 1994 році).

Опитування КМІС, проведене у листопаді 2011 року, показало, що частка дорослого населення, яка підтримує незалежність, складає 83%. Графік коливань цього показника з 1991 до 2011 року дивіться в розділі "Коротко".

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Кривавий баланс. Скільки загинуло під час польсько-українського конфлікту?

Під час українсько-польської локальної війни на території Холмщини, Грубешівщини, Берестейщини, Полісся, Волині й Галичини з кінця 1942 до кінця 1944 рр. українці втратили 13–16 тисяч осіб убитими й до 20 тисяч біженцями, поляки 38–39 тисяч осіб убитими й 355 тисяч біженцями.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?