2 вересня 1918

1918: гетьманський уряд приймає парад Лубенського сердюцького полку

Лубенський сердюцький кінно-козачий полк - частина Сердюцької дивізії, елітного підрозділу гетьмана Павла Скоропадського, набраного з дітей заможніх хліборобів.

Парад і огляд Лубенського сердюцького кінно-козачого полку, вересень 1918 року. Полк оглядають генерали Олександр Рогоза (міністр оборони в гетьманському уряді) та його заступник - Олександр Лігнау.

Гетьман Павло Скоропадський, який не довіряв військовим одиницям і командирам Центральної Ради, розформував її полки і взявся створювати нові.

В Сердюцьку дивізію (названа на честь сердюків - гетьманської особистої охорони Козацької доби) набирали синів багатих хліборобів - саме на цю верству хотів спертися гетьман, котрий не довіряв соціалістам.

Лубенський кінно-козачий полк, який теж входив у дивізію, розгортався на кадровій і матеріальній базі 8-го гусарського полку, українізованого ще в 1917-ому.

"Вільне місто" під орудою Нестора Махна і повсякдення революції. Фрагмент книжки "Дніпро. Біографія великого міста в степу"

Махновські війська тричі захоплювали Катеринослав. Вони повністю контролювали місто протягом шести тижнів у листопаді–грудні 1919 року. Щойно Махно увійшов до Катеринослава, як той був проголошений "вільним містом" під захистом Революційно-повстанської армії. Жителів закликали "припинити бути міщанами й обивателями" та "сміливо і рішуче стати до справи будівництва нового життя на рівних, справедливих і розумних началах".

Як і де жили наші аристократи

"Пробираючись крізь чагарники, немов у фільмі про Індіану Джонса, ми очікували, що вийдемо на галявину та побачимо бодай руїни чи фундамент споруди. Але коли хащі скінчилися, ми ступили на переоране поле. Перед нами була лише оброблена плугом земля".

Командир гармати "Історик"

Іменем ужгородця Миколи Гаєвого назвали Центр сучасної історії в Українському католицькому університеті.

"Жила однією ідеєю: вільна Україна": до 120-річчя Оксани Мешко

Учасники дисидентського руху називали її "козацькою матір'ю", вкладаючи в цю метафору готовність стійкої, незламної жінки до жертовної боротьби. Оксана Мешко ввійшла в історію українського правозахисного руху як громадська діячка, співзасновниця і лідер Української Гельсінської групи.