1 жовтня 1918

Що робити з Кримом? Рецепт гетьмана Скоропадського

Кримська делегація оселилася у готелі «Франсуа» на розі Володимирської та Фундуклеївської (нині – Богдана Хмельницького), її очільник Алєксандр Ахматовіч поводився у Києві рішуче, роздаючи направо і наліво інтерв’ю і випромінюючи упевненість у позитивному фіналі перемовин

"Історична правда" з люб'язного дозволу нашого давнього автора Сергія Громенка публікує уривок з його нової книжки "Скоропадський і Крим. Від протистояння до приєднання", яка невдовзі вийде у видавництві "Наш формат"

Кримська делегація оселилася у готелі "Франсуа" на розі Володимирської та Фундуклеївської (нині – Богдана Хмельницького), її очільник Алєксандр Ахматовіч поводився у Києві рішуче, роздаючи направо і наліво інтерв'ю і випромінюючи упевненість у позитивному фіналі перемовин. Газеті "Киевская мысль" за 1 жовтня 1918 року він заявив наступне:

"Скасування Україною митної війни дало кримському уряду право приїхати до Києва для переговорів, бо у митній війні ми вбачали прийом впливу… При продовженні ж митної війни, кримський уряд не вважав за б можливим вступити у будь-які переговори… На Україні, очевидно, необізнані у кримських справах. Ми приїхали сюди говорити, як рівний з рівним.

Ми стоїмо на принципі національного самовизначення, і ми віримо, що ідея національного самовизначення восторжествує. Зараз я не маю права говорити, яку форму правління делегація вважає прийнятним і необхідним відстоювати для Криму. Але безсумнівно одне, що для Криму ми будемо вимагати таких же прав, які Україна вимагає для себе.

Перед від'їздом з Сімферополя наша делегація, за участі інших членів кримського кабінету, мала низку нарад, на яких була встановлена принципова точка зору уряду на україно-кримські відносини, яка збігається з думкою величезної більшості кримського населення.

До переговорів ми підготувалися. Кожен крок нами продуманий, і з українським урядом ми будемо говорити відкрито, прямо, без затаєних думок, бо наша справа ясна і головне – правдива. Ми знаємо, що висловлюємо думку величезної більшості кримського населення".

Київський готель Франсуа, де проживала кримська делегація
Київський готель Франсуа, де проживала кримська делегація

Але наміри кримчан все одно недовго були таємницею. Газета "Правда" за 3 жовтня писала, що

"За словами делегатів із Криму, у них є інструкції відстоювати встановлення федеративного принципу створення Союзу держав на засадах, подібних союзу Баварії і Пруссії, тобто наполягати на збереженні кримського уряду, війська, фінансів, встановленні кордонів тощо.

Становище Криму настільки блискуче, що злиття або союз з Україною не диктується ані соціальними, ані економічними умовами. Кримський уряд має намір говорити з українським, як рівний з рівним, буде відстоювати ті ж права, що і Україна для себе.

З боку України для ведення переговорів намічені 4 міністра з певними повноваженнями: наполягати на злитті Криму з Україною, визнанні влади гетьмана, надання Криму автономії у вигляді місцевого самоврядування, і недопущення самостійного для Криму бюджету і грошового обігу".

"Блискуче" становище Криму існувало хіба в уявленні самого Ахматовіча, але Київ теж опинився у полоні ілюзій. Українська делегація входила у переговорний процес із сподіванням, що Німеччина фактично визнала право Києва на півострів. Як переконував посол Української Держави у Німеччині барон Федор Штейнгель у листі ще від 7 серпня:

"Сьогодні приїхав з Криму їхній міністр фінансових справ та інші. Штум заспокоїв мене, що ці громадяни не будуть офіційно прийняті, що розмова про Крим може вестися тільки між Німеччиною і Україною, що, власне питання вже вирішено, що Крим наш…".

Алєксандр Ахматович, керівник кримської делегації
Алєксандр Ахматович, керівник кримської делегації

То що ж Україна запропонувала Криму на переговорах? Зазирнемо у "Головні підстави з'єднання Криму з Українською Державою":

"1) Крим з'єднується з Україною на правах автономного краю під єдиною Верховною владою Його Світлості Пана Гетьмана.

2) Усі піддані Української Держави в межах Криму і Кримського Краю в межах України користуються однаковими правами.

3) Всі права міжнародні та міжнародних договорів і угод, все управління армії і флоту належить Пану Гетьману і українському уряду, причому армія Криму формується на принципі територіальному і у мирний час має перебування у межах Криму.

4) Кримський Край має свій Крайовий уряд і Крайові Народні Збори, а також право місцевого законодавства у межах компетенції Крайового уряду.

5) Усі такі місцеві закони, схвалені Крайовими Народними Зборами, отримують силу по затвердженню їх Паном Гетьманом безпосередньо. Ним же затверджуються призначення вищих посадових осіб Крайового уряду.

6) У галузі народної просвіти, релігійній, національній, торгівлі і промисловості, і землеробства, і сільського господарства, Кримський Край є цілком самостійним і на нього не поширюються загальні закони Української Держави.

7) Усі шляхи сполучення, за винятком залізниць, а також використання природних сил моря належить цілком веденню Крайового уряду.

8) Крайове Уряд призначає і стягує усі прямі податки за винятком прибуткового і призначає всякого роду місцеві збори і повинності.

9) Окружні та мирові судові установи та слідча влада перебувають у віданні Крайового уряду.

У Сімферополі засновується особлива Кримська Судова Палата,

Верховною касаційною та апеляційною інстанцією є Український Державний Сенат.

10) Крайовий уряд має свій самостійний бюджет.

11) Митний кордон і єдина митна система є спільною з усією Україною.

У Кримському Краї встановлюється спільна з Україною валюта, єдиний Державний Банк, спільні непрямі податки і неокладні збори, спільні з Україною правила для торгового флоту, спільна експлуатація залізниць, пошти і телеграфу.

12) На Кримський Край поширюються дії усіх цивільних і кримінальних законів України, причому виїмки з цих законів, викликані місцевими умовами, проводяться у законодавчому порядку через Крайові Народні Збори і затверджуються безпосередньо Гетьманом.

13) Всі військові і торгові порти перебувають у віданні українського уряду, який несе усі витрати на їхнє утримання.

14) Крайовий уряд має право визначення державної мови і у його повному віданні перебувають усі міські земські самоврядування.

15) У віданні Крайового уряду перебувають усі питання здоров'я і питання організації праці.

16) У віданні Крайового уряду знаходяться усі державні майна Криму за винятком удільних або належних окремим відомствам. Управління удільним майном приєднується до існуючого управління уділами на Україні, а майно, що належить окремим відомствам, надходить у відання належних відомств Української Держави.

17) Українська Держава несе на собі усі витрати з утримання армії і флоту, військових і комерційних портів, залізниць, пошт і телеграфу і всіх установ, які відають спільними, а не виключно крайовими питаннями.

18) При Міністерствах закордонних справ, військовому і фінансів засновуються особливі відділи у кримських справах.

19) При Його ясновельможності панові Гетьмані перебуває особливий Статс-секретар у Кримських справах з відповідним секретаріатом. Цей Секретар бере участь з правом голосу у засіданнях Ради Міністрів з усіх питань, що торкаються інтересів Кримського Краю.

Цей Статс-секретар призначається Його світлістю паном Гетьманом з числа трьох кандидатів, запропонованих йому урядом".

При неупередженому розгляді "Головних підстав" стає очевидним, що Київ пропонував Сімферополю не просто автономію, а якнайширшу автономію, яких і у сьогоднішньому світі небагато. А двома пунктами, 6-м та 12-м, Крим отримував право, належне радше повноцінним суб'єктам федерації, – мати власні внутрішні закони та робити винятки із загальнодержавних!

Щоправда, місцеве законодавство було поставлене у залежність від доброї волі Гетьмана: не схоче – не затвердить, і шляхів подолання вето у кримчан не передбачалося, але конституційна думка колишньої Російської імперії не переросла це обмеження. Навіть у Великому князівстві Фінляндському, де з 1906 року існував повноцінний парламент, до Лютневої революції закони потребували ратифікації царем. Нічим не обмежене право ухвалювати закони було прерогативою винятково незалежних держав.

 
Спогади Алєксандра Ахматовіча

Таким чином, Україна від самого початку була орієнтована на якнайширшу автономію для Криму, але не міждержавний союз, і мала для цього аргументи. Але навіть щедрі пропозиції внутрішнього законодавства були сприйняті у штики кримською делегацією. Чому?

Відповідь буде очікуваною до банальності. Хоча у декларації Крайового уряду 25 червня 1918 року незалежність Криму не проголошувалася, керівництво півострова вже призвичаїлося вважати Крим цілком самостійним (попри німецьку окупацію), а тому вороже зустрічало будь-які спроби понизити його статус. Це добре видно з "Короткого звіту про діяльність делегації Кримського уряду в Києві":

"Кримська делегація, вручаючи голові української делегації свого вірчого листа, ретельно перейнялася отриманням від української делегації відповідних повноважень, щоб поставити поза сумнівом вихідне положення обох договірних сторін, а саме: по відношенню до України Крим абсолютно незалежний і самостійний, і будь-які зміни або обмеження цих його властивостей і такого його відношення до України можуть витікати тільки з рішення мирного конгресу або із взаємної угоди з цього предмету Криму з Україною".

І саме тому кримчани з приводу українського проекту виснували, що

"Хоча деякі його пункти могли б стати предметом угод, інші, навпаки, виходили далеко за межі тих умов, на які делегація була уповноважена погодитися в силу поданих їй кримським урядом інструкції і наказу, і становили не предмет з'єднання, а проект поневолення".

Крим. 1918 рік
Крим. 1918 рік

За цим бурхливим розривом 10 жовтня 1918 року поза увагою сторін залишився ще один важливий аспект перемовин – а саме "Контрпропозиція кримської делегації" на український проект, яка так і не була заслухана на засіданні. Як же Кримський Край бачив ідею сполучення з Українською Державою?

"1. Крим, спираючись на декларацію свого крайового уряду від 12/25 червня 1918 року, пропонує встановити з Українською Державою федеративний союз.

2. Взаємні стосунки учасників цього союзу у сфері політичній, економічній, фінансовій, судовій та адміністративній визначаються відповідними угодами, підставою для яких повинна служити братська узгодженість зовнішньої політики членів союзу, причому члени союзу, маючи кожен свою власну верховну владу, користуються в іншому повною, в межах згаданих угод, самостійністю.

3. При сучасному стані справ важко визначити, хто саме, понад Криму і України, може примкнути до згаданого союзу. Безсумнівно, однак, що столицею союзу повинен бути Київ і що саме життя вкаже, які з самовизначених національно-територіальних частин, що становили Російську імперію, і в якому порядку будуть входити до складу зазначеного союзу.

4. У всякому разі, на майбутньому всесвітньому конгресі, що має вирішити міжнародне становище і остаточну долю не одного Криму, представникам кожного члена союзу слід відстоювати сукупними політичними і економічними силами спільні інтереси союзу, а рівно й спеціальні інтереси окремих його членів.

5. Для кращого ходу справ при Його світлості ясновельможному панові Гетьмані перебуває Статс-секретар з кримських справ, з відповідним секретаріатом, який призначається кримським урядом і знаходиться у постійному спілкуванні з українським урядом.

6. Вчорашня пропозиція українських уповноважених і чинна контрпропозиція кримської делегації підлягають передачі на обговорення кримського народного представництва".

Крим. 1918 рік
Крим. 1918 рік

З цих 6 пунктів випливає навіть не суперечність поглядів Сімферополя і Києва на конкретні умови з'єднання, а світоглядна різниця між півостровом та материком щодо майбутнього устрою Східної Європи. Якщо звести позицію українського уряду до трьох головних постулатів, то вони будуть такими:

А) Російська імперія остаточно пішла у небуття, а ті її народи, які були на це спроможні, вже утворили власні незалежні держави (зокрема, і українці); ані повернення до спільного існування в одних кордонах, ані заснування нового наддержавного утворення неможливе.

Б) Право на самовизначення за Кримом Україна визнавала у 1917 році, коли ще була жива ідея перетворення Росії на федерацію вільних народів, і то винятково у рамках цього майбутнього союзу; повністю ж незалежною державою Крим бути не може з огляду на слабку економіку та невеликі збройні сили.

В) Україна і Крим не є рівноправними суб'єктами переговорного процесу, йдеться лише про умови приєднання "краю" до географічно та економічно спорідненої "держави"; перехід Сімферополя під верховну владу Києва стосується винятково їх самих, без жодних третіх сторін.

Натомість кримський уряд, ще переважно складався із проросійські налаштованих росіян з німцями та кримців-автономістів, бачив ситуацію ледь не дзеркально. На півострові вважали розпад Російської імперії і владу більшовиків суто тимчасовими явищами, а незалежність України (та й певну самостійність Криму) трактували як скороминущу.

Тож і про перехід під владу Києва на українських умовах йтися не могло – Крим мав або зберігати свій осібний статус аж до відродження нової єдиної Росії, або, у гіршому разі, об'єднатися з Україною та іншими небільшовицькими територіями на власних умовах.

Попередньо від'їзд усієї кримської делегації був запланований на 16 жовтня, але цього дня від Сулькевича через німецьке командування надійшла коротка телеграма з вимогою не переривати зв'язок з Україною остаточно. В результаті Дмітрій Нікіфоров, призначений новим, уже третім головою делегатів залишився у Києві, а разом із ним – Томас Рапп, Алєксандр Нефф та Юсиф Везиров.

Крим. 1918 рік
Крим. 1918 рік

У свою чергу Ніколай Чариков, Владімір Домброво, Лєв Фріман та Амет Озенбашли повернулися до Сімферополя, де уклали призначений для розгляду передпарламентом "Короткий звіт", на сторінках якого ми знаходимо таке формулювання:

"У підсумку делегація вважає за необхідне звернути увагу на ту обставину, що при переговорах із делегацією українського уряду з повною визначеністю з'ясувалося, що Україна аж ніяк не розглядає Крим як свою приналежність, а навпаки, рахується з фактично існуючим становищем, в силу якого Крим є окремим, незалежними від України, самостійним краєм.

Таке ставлення українського уряду до Криму не можна не вважати результатом тієї постановки, яку кримська делегація надала питанню…

Завдяки сукупності викладених вище обставин ґрунт подальшої та обопільно вигідної угоди Криму з Україною можна вважати, з кримської сторони, на даний час сприятливим чином підготовленим".

А отже, незважаючи на різкий тон українського прем'єра, кримчани також не вважали справу остаточно закритою і готувалися повернутися до перемовин з Україною пізніше, ймовірно, після 7-10 грудня 1918 року, на які була призначена перша сесія кримського парламенту.

"Кримське питання" гетьман Павло Скоропадський успадкував від УНР у найкритичніший момент – під час операції Петра Болбочана та підняття синьо-жовтих прапорів Чорноморським флотом. І хоча у квітні 1918 року розв'язати це питання на користь України не вдалося, Київ складати руки не збирався.

 
Підполковник Петро Болбочан, командувач кримською групою військ УНР

На початку травня існувало сім варіантів майбутнього міжнародно-політичного статусу Криму: незалежна держава, частина держави німців-колоністів, частина Німеччини, частина України, частина червоної Росії, частина білої Росії, частина Туреччини.

Завдяки цілеспрямованій та рішучій політиці Києва восени кількість варіантів зменшилася до двох: суверенний Кримський Край (принаймні, до світової мирної конференції) та автономія у складі Української Держави. Для перемоги другого варіанту над першим не вистачило буквально місяця.

Кримська політика УД пройшла низку етапів. Від 29 квітня до 25 червня Київ розглядав Крим у якості своєї, хай і не визнаної світом території: згадував півострів у своїх документах, призначав туди урядовців, виділяв на потреби кримчан кошти. З 25 червня до 18 вересня українська столиця вела з кримською економічну та прикордонну війну, змушуючи Сімферополь погодитися із своїми претензіями. З 18 вересня конфлікт припинися, і по 16 жовтня тривали кримсько-українські переговори.

Крим. 1918 рік
Крим. 1918 рік

Від 17 жовтня митна війна поновилася і велася до 15 листопада, хоча окремі питання продовжували вирішуватися. Ну і нарешті, з 15 листопада по 14 грудня Україна знову перебувала у невизначеності, вважаючи Крим своїм, але не знаходячи жодного відгуку на півострові та вже не маючи сил примусити його до послуху.

Другий шанс на приєднання Криму до України восени 1918 року був втрачений, хай і не за таких драматичних умов, як це сталося вперше навесні, але так само безповоротно. Перемігши Сімферополь у митній війні і змусивши його розпочати переговори про з'єднання, Київ не зміг скористатися плодами свого тріумфу – з вини, як і минулого разу, Німеччини.

Крим. 1918 рік
Крим. 1918 рік

Якби Берлін не перешкоджав Києву вести жорстку політику блокади (а то й силового розв'язання проблеми), якби не дозволяв провозити контрабандою до Криму продовольство, якби не годував Сімферополь нездійсненними обіцянками – то приєднання півострова до материка відбулося задовго до німецької капітуляції 11 листопада.

А так під вагою внутрішніх та зовнішніх проблем кримський уряд упав, а святе місце недовго залишалося порожнім – і вакуум сили заповнила Добровольча армія. Домовлятися ж із білогвардійцями, як і з другим крайовим урядом Криму, утвореним з прихильників "єдіной і нєдєлімой" Росії, не мало сенсу.

Від газет до телесеріалів: 30 років еволюції політичної агітації в Україні

Протягом 30 років незалежності України політична агітація у нашій країні пройшла шлях від звичайних газет та інформаційних бюлетенів до телевізійних серіалів. З одного боку, постійних змін зазнавала форма агітації, з іншого — деякі елементи, як-от меседжі, у ній залишалися незмінними. Окрім того, з'явився окремий вид "агітації"—"гречкосійство", тобто підкуп виборців різними матеріальними й нематеріальними благами.

За два кроки до війни: Гляйвіцька провокація

31 серпня 1939 року. Невеличке сілезьке містечко Гляйвіц, Німеччина. Вечір. В одному з номерів готелю в центрі міста на застеленому ліжку лежить з закритими очима чоловік. Він вдягнутий і взутий. О 16-00 тишу номера прорізує вимогливий дзвінок телефону, який стоїть на столику біля ліжка. Не відкриваючи очей чоловік простягає руку, знімає трубку і підносить її до вуха. З трубки лунає добре знайомий йому голос: «Терміново передзвоніть!».

«Тройка» чи «Сєвєр»? – депортаційна операція початку квітня 1951 року

70 років тому на території України відбулася остання депортаційна операція, під час якої переважно зі Західної України було виселено 2 487 сімей куркулів, свідків Єгови та колишніх вояків армії Андерса

Черчилль-політик і Орвелл-письменник: дивовижні схожості двох культових особистостей

Мало хто знає, що здавалося б, нічим не пов’язані між собою Вінстон Черчилль та Джордж Орвелл мали насправді багато чого спільного. Обоє випередили свій час, обоє виступали борцями за свободу та демократію, а їхні ідеї, сформовані майже століття тому, залишаються гостро актуальними і дотепер.
Книжка «Черчилль і Орвелл. Битва за свободу», написана журналістом та воєнним кореспондентом Томасом Ріксом, вийшла друком у крафтовому видавництві «Лабораторія». Це порівняльна біографія двох видатних історичних постатей, які ніколи не зустрічались, однак захоплювались один одним на відстані.