Єврейські діти митрополита Андрея Шептицького

Персона предстоятеля УГКЦ викликає недовіру не тільки у ізраїльтян. Цікаво, що на одному боці опинилися такі здавалося б протилежні установи, як ізраїльський "Яд ва-Шем" та Ватикан. Шептицький був харизматичним та незалежним політиком, який мав свою точку зору, і це не завжди подобалося сусідам.

Сторінка календаря, присячена митрополиту Української Греко-Католицької Церкви Андрею Шептицькому, що його видав американський меморіальний музей жертв Голокосту у Вашингтоні. Фото - Радіо "Свобода"

Нещодавно "Історична правда" надрукувала цікаву замітку про виступ екс-міністра закордонних справ Польщі Адама Ротфельда, присвячений пам'яті митрополита Андрея Шептицького. Як відомо, у роки Другої світової під його керівництвом були врятовані десятки євреїв, на яких чекала смерть від гітлерівського терору. Хоча існують свідчення про цю рятівну операцію, до теперішнього часу продовжуються суперечки навколо постаті митрополита у тих подіях. Що ж, митрополит Шептицький був контраверсійною фігурою і сперечатися щодо нього будуть ще довго. 

Автор цих рядків свого часу працював над даною темою на замовлення київського Центру вивчення історії та культури східноєвропейського єврейства. На нашу думку, загальний обсяг рятівної операції греко-католицької церкви так і залишиться однією з таємниць Другої світової, бо об'єктивні причини завадили розповсюдженню правди про неї.

Унівський греко-католицький монастир студитів, де під час війни переховували єврейських дітей

Існує причина, чому люди, врятовані у монастирях, потім уникали відомостей про це. Зрозуміло, що малі діти, які кілька років були у греко-католицьких монастирях, були хрещені. Можна уявити, що багато з них після Другої світової війни опинилися у Ізраїлі. Суворі закони ізраїльтян кажуть, що єврея, який став християнином, позбавлено права на репатріацію (цікаво, що це не стосується християн від народження, які іммігрують до країни у складі змішаних сімей). Отже, людям було що приховувати.

Свідчення про "приблизно 200 врятованих осіб" надав водій митрополита Іван Гірний. Хоча документальних підтверджень саме такої кількості врятованих ми не маємо, в будь-якому разі мова йде величезну рятувальну операцію, яка не має аналогів у історії Другої світової. Так, жертв геноциду рятували і голландці, і поляки, і французи. Однак, слід розуміти,що умови окупації та характер бойових дій в Україні суттєво відрізнялися від західноєвропейських. Коли в Голландії у гіршому випадку запроторювали  до в'язниці, в Україні чи Білорусі - розстрілювали.

Можна скільки завгодно рахувати "результати" країн у ізраїльському списку "Праведників народів світу". Однак, наголошувати на його об'єктивності, це все одно що оцінювати рівень професійного спорту різних країн за кількістю медалей у командному заліку Олімпіади. Буде дуже умовно.

Не кажучи вже про те, що голландці та поляки мали можливість рахувати своїх "праведників" одразу після війни, а в Україні така можливість з'явилася лише після 1991 року.

Існує кілька причин, чому в ізраїльському "Яд ва-Шемі" (інституція, яка відповідає за вивчення Голокосту та збереження пам'яті про нього) так ставляться до особи митрополита та відмовляються вважати його "Праведником народів світу". Слід нагадати, що його брат Климентій, який працював поряд з митрополитом, ще у 1996 році отримав звання "Праведника народів світу". Були враховані свідчення врятованих рабина Кахане та синів рабина Левіна. Важко зрозуміти, чому Климентій отримав такі преференції. Єдине зрозуміле пояснення з боку ізраїльтян: тому що на відміну від митрополита не писав листів привітання до Гітлера. Цікавий аргумент, враховуючи те, що йому за своїм статусом не потрібно було цього робити.

Митрополит як релігійний та суспільний лідер був змушений писати листи не тільки до Гітлера. Така в нього була посада та таке центральне місце він займав в українському суспільстві. В будь-якому разі важко уявити, що митрополит не здогадувався про справи свого брата, якого самі ізраїльтяни визнали "праведником".

Блаженний Католицької Церкви, архімандрит монахів Студійського уставу, брат митрополита Андрея Шептицького, рятівник десятків єврейських дітей

Однак, крім таких поверхневих пояснень є також більш глибокі. Варто врахувати, що у "Яд ва-Шемі" працюють переважно російськомовні євреї або євреї польського походження. У них є свої стереотипи та фобії щодо українського патріотизму, і це також впливає на процес прийняття рішень. Враховується також і чинник сучасної Росії, яка надто дбає про боротьбу з "героїзацією спільників гітлерівців". А Ізраїль не хочу псувати стосунки з Росією, яка має старі та налагоджені зв'язки в арабському світі.

Останнім часом Росія все частіше використовує "антигітлерівську" карту у своїй боротьбі з режимами або країнами які не дуже подобаються Кремлю. Іноді Москва обирає для таких кампаній дуже дивних союзників. От, наприклад, гнучкі росіяни зуміли і зробити собі на антипольському грунті нове свято День народної єдності (4 листопада) і використати тих самих поляків у боротьбі  на міжнародній арені з пам'яттю про ОУН-УПА. Не став винятком в цьому плані і "єврейський" напрямок. Дивна коаліція російських дипломатів та кадебістів з одного боку та частини ізраїльських політиків з іншого виникла, коли Печерські пагорби були заклопотані внутрішніми чварами. Там не помітили як окремих євреїв почали використовувати в боротьбі проти ющенків та тимошенків.

Також слід визнати, що процес визнання тої чи іншої людини "праведником" надто бюрократизований. З плином часу це відчувається все більше і більше, оскільки "Яд ва-Шем" побоюється фальсифікацій та висуває особливі умови. Зокрема, ізраїльтяни хочуть, щоб і кандидати на звання "праведника" і врятовані ним були живі і могли б особисто свідчити про своє минуле. Звісно, можуть бути і виключення, але як ми зазначили трохи вище, в Україні, на відміну від Західної Європи не було можливості збирати такі свідчення одразу після Другої світової.

На загал, персона митрополита Шептицького викликає недовіру не тільки у ізраїльтян. Так само відмовчується Ватикан, який ніяк не вирішить питання канонізації. Можливо, що свою роль грає "польська партія", для якої Шептицький не дуже зручний герой. Але, цікаво, що на одному боці опинилися такі здавалося б протилежні установи, як ізраїльський "Яд ва-Шем" та Ватикан. Шептицький був харизматичним та незалежним політиком, який мав свою точку зору, і це не завжди подобалося сусідам. Як бачимо, не всім подобається і зараз.

Тобто, проблема трошки ширша, ніж здається на перший погляд. От, якщо зміцниться точка зору україноцентричного єврейства, з'явиться можливість для боротьби з міфами та стереотипами іноземного, частіш за все російського походження. Принаймні, у набридлій темі "віковічного антисемітизму українців".

Ерцгерцог та шпигун у київській тюрмі. Справа Василя Вишиваного

Вільгельма Габсбурга, або Василя Вишиваного, вже навряд чи можна віднести до незаслужено забутих постатей вітчизняної історії. Фігура австрійського ерцгерцога, який відчув себе українцем, останніми роками привертає чимало уваги. Йому присвячені не лише наукові публікації, а й художній роман та навіть опера на лібрето Сергія Жадана. При цьому якщо про Вільгельма на чолі Українських січових стрільців у 1918-му пишуть багато, то про Вільгельма як київського в’язня 30 років потому – значно менше.

«Диво на Віслі»: український вимір

Події серпня – вересня 1920 р. мали вирішальне значення в польсько-радянській війні. Перемога у Варшавській битві засвідчила здатність поляків відстояти своє право на незалежність. Втім без допомоги українських військ подолати Червону армію було би важче.

Чи там шукають витоки терору?

Останнім часом в нашому суспільстві йде обговорення витоків звірячої поведінки російських окупаційних військ в Україні в триваючій російсько-українській війні. Дехто з істориків та публіцистів вбачає ці витоки в більшовицьких та ширше комуністичних традиціях. Дійсно злочинів та репресій часів більшовицької диктатури можна навести чимало. Але чи були противники більшовизму в цьому плані краще?

Київ у більшовицькому вирі

Минуло 104 роки звідтоді, коли армія Української Народної Республіки дала бій у протистоянні з нестримною силою більшовиків, що наступала на українські землі з одним-єдиним гаслом: "Дайош Кієв! Смєрть Центральной Радє і єйо защітнікам", а командуючий російськими військами Михайло Муравйов, що пізніше влаштує терор в українській столиці напише: "Ету власть ми нєсьом на остріях своіх штиков"