Спецпроект

"Буду революційно-пильним воїном..." Військова присяга УПА

"Повстанці зняли шапки, рушниці переклали з правої до лівої руки. Делегати поклали пальці правої руки на тризуб. Я читав поволі текст присяги, а бійці повторювали за мною кожне слово".

На вірність Україні першими присягли Українські Січові Стрільці - в 1914 р., під час Першої світової війни, задовго до проголошення незалежності УНР та ЗУНР, коли наші землі все ще входили до складу різних держав.

Подібно, в умовах окупації під час Другої світової війни, присягали на вірність українському народу вояки Української Повстанської Армії.

Перша така присяга відбулася на Великдень 1943 року в лісах Рівненщини. Урочиста церемонія відбулася ввечері біля великої ватри. Їй передували великодня сповідь та причастя вояків, святкове богослужіння. Присягали партизани на хресті та Євангелії за текстом присяги армії Української Народної Республіки 1917-1920 рр.

Провів церемонію священик, який перед тим правив службу, а святкову промову виголосив перший командир Української повстанської армії Дмитро Клячківський-"Клим Савур". Тоді присягу склало більше п'ятисот повстанців.

Скільки ж солдатів було в УПА? Секрети розкриває Клим Савур

Згодом, 19 липня 1944 р., Головний військовий штаб УПА наказом 7/44 зобов'язав повстанські відділи складати присягу за текстом, затвердженим підпільним парламентом - Українською Головною Визвольною Радою. До наказу додавалась інструкція щодо порядку проведення відповідних святкових заходів.

Присягати вояки УПА мали дуже урочисто, за участі представників від проводу чи вищого місцевого керівництва, а також священика, який відправляв літургію або молебень за упокій полеглих повстанців. До присяги приводились вояки після закінчення вишколу. Це міг бути і один відділ, хоча часом на урочистості кілька сотень збиралося разом.

Присяга підстаршинської школи в Чорному Лісі. Архів Центру досліджень визвольного руху

До свята присяги вояки готувалися кілька днів: відбувались репетиції хору, вивчали напам'ять текст присяги, встановлювався польовий вівтар. Іноді для богослужіння споруджували окремий престол, який ставили трохи осторонь.

Урочисто мали виглядати також самі повстанці, тому вони підстригали волосся та голилися, приводили до ладу свій одяг, ремонтували та начищали чоботи. Вояки УПА дуже часто, а особливо на свята, одягали під однострій вишиванки.

Також у деяких відділах повстанці перетворювали свій щоденний одяг у святковий за допомогою краватки, яку одягали до звичайної сорочки. Особлива увага приділялася зброї, яка мала бути чистою до блиску, та чіткому і синхронному виконанню команд.

Після присяги сотні Юліана Матвієва "Недобитого". Польова cлужба Божа. Гуцульщина, весна 1944 р. Архів ЦДВР

Церемонія відбувалась на великій галявині, де вояки із зброєю в руках шикувалися в каре (незамкнений чотирикутник).

В центрі стояв вівтар, на який ставили реліквії для присяги: згідно з інструкцією підпільного парламенту воюючої України - Української Головної Визвольної Ради - це був тризуб, однак нерідко присягали на важкій зброї, переважно на кулеметі.

УГВР - підпільний парламент, який керував УПА

Поруч на престолі також міг стояти хрест. Командував церемонією хтось із сотенних чи курінних. Приймали присягу вояків представники вищого командування з даної воєнної округи (структурний підрозділ в територіальному поділі УПА), вони ж робили огляд відділів, тому це свято також було демонстрацією військової підготовки новобранців.

Представник вищого командування виголошував промову, у якій роз'яснював важливість присяги та наголошував на необхідності зберігати вірність ідеалам повстанського руху: боротися за здобуття Української Соборної Самостійної Держави.

 Присяга старшинської школи "Олені". Село Верхня Рожанка
Сколівського району Львівської обл., 21 вересня 1944 р. Архів ЦДВР

Опісля на середину до престолу виходив почет із тризубом, якому віддавали честь. До нього приступали делегати від кожного відділу. Так це описує  у своїх спогадах підполковник УПА Степан Фрасуляк-"Хмель":

"На приказ: "До присяги!" повстанці зняли шапки, кріси [рушниці] переложили з правої до лівої руки, два пальці правої руки піднесли на висоту очей. Делегати поклали пальці правої руки на тризуб. Я читав поволі текст присяги, а повстанці повторювали за мною кожне слово".

Опісля відправлялася служба Божа, молебень чи панахида за загиблих повстанців, співав повстанський хор. Церемонія закінчувалася відмаршеруванням почету з тризубом та виконанням гімну "Ще не вмерла Україна". Після цього відділи роями мали розписатися на листку із текстом присяги. 

 Офіційний текст присяги. затверджений УГВР. Документ з архіву Центру досліджень визвольного руху

Також на повстанців чекала "розважальна імпреза": декламації віршів, веселі та повчальні театральні мініатюри чи навіть цілі вистави.

Емоційний стан молодих людей, що щойно присягнулися до смерті боротися за свободу згадує той же "Хмель":"Це вже були заприсяжені повстанці, які перед хвилиною, перед святими символами України клялися зірвати кайдани, якими ворог закував Україну, та вибороти для неї світле Воскресіння".

Подібна урочистість церемонії складання присяги була в тій чи іншій мірі традиційною як для українських збройних формувань періоду Української революції 1917-1921 років, так і для армій інших країн, адже вона символізувала не лише прийняття новобранців до війська, але й їх відданість державі та народу. Віддання почестей національній символіці мали це підкреслити.

 Курсанти старшинської школи "Олені" перед заприсяженням. Вересень 1944 р. Архів ЦДВР

Подібно ж в самому тексті присяги вояків УПА була чітко сформульована мета їх боротьби - здобути Українську Соборну Самостійну Державу, а сама клятва адресувалася рідному народу та землі.

Валєр Бондар. Харківський літмузей. Середовище дев'яностих

Валєр Бондарь – «гуру і навчитель» Сергія Жадана, митець, який об'єднував творчу еліту не тільки в Харкові. Саме у майстерні Бондаря в ЛітМузеї виникло українське середовище неформалів ранніх 1990-х. Його рукою з кінця вісімдесятих – початку дев’яностих карбувалась в харківському просторі графіка перших кроків боротьби за самостійну, стильну і самодостатню Україну. І у дев’яності довкола Бондаря в Харківському ЛітМузеї сформувалося вільне від радянських кліше і провінційних комплексів мистецьке середовище

«…з крісом у руках, з пером чи живим словом» спадщина Євгена Побігущого

За життя Є. Побігущого-Рена його дописи в еміграційній пресі, передмови до окремих військознавчих студій, відгуки й рецензії на видання українською й чужими мовами, спогади, завуальовані псевдом «Євген Беркут», а виступи і вибрані доповіді – й поготів, ніколи не були зібрані під однією обкладинкою. З огляду на це у рік 120-ліття Є. Побігущого-Рена настав найвищий час подати сучасному українському читачеві його вибрані публікації, рукописи, виступи і листування.

Сталінська "боротьба з бандитизмом". Раунд перший: 1944

Нищівної поразки в бою з бригадою УПА-Північ "Помста Базару" зазнав підрозділ 1-го батальйону 220-го прикордонного полку НКВД. Підрозділ був оточений, розчленований на кілька груп і майже в повному складі знищений. Бій стався в річницю страти ЧК учасників Другого зимового походу Армії УНР у 1921 році під с. Базар. Так бригада УПА символічно відплатила чекістам за смерть українських вояків.

Український патріот й авантюрист Джейкоб Макогін – князь Леон Богун Мазепа Розумовський

Він видавав себе за відставного полковника Корпусу морської піхоти США і нащадка українського гетьмана Кирила Розумовського, купував вілли і квартири в Італії та Швейцарії, на власному автомобілі разом із ефектною і заможною дружиною-американкою об’їздив пів Європи, багато жертвував на підтримку українського національно-визвольного руху і привернення уваги в світі до українського питання. При цьому культивував ореол загадковості і таємничості навколо своєї персони серед оточення, через що його нерідко вважали чи то американським, чи то англійським, чи якимось іншим шпигуном.