Радянських назв вулиць у 20 разів більше, ніж "незалежних". ІНФОГРАФІКА

Найпопулярніша в Україні назва для вулиць, на яких знаходяться місцеві органи влади - вулиця Леніна. Усього їх майже 4,5 тисячі. Назва Незалежності зустрічається в адресах тільки 219 разів.

Про це повідомляють ТЕКСТИ.org.ua.

Безумовні лідери з радянських назв центральних вулиць - Вінницька, Кіровоградська та Житомирська області", де місцеві органи влади розташовані переважно на вулицях, названих на честь одного з лідерів більшовицької революції в Російській імперії Володимира Леніна.

Назва Незалежності зустрічається в адресах владних структур 219 разів, Грушевського - 101 раз, Леніна - 4463 разів, Радянська - 945.

Загалом топонімів часів СРСР в адресах органів влади у 20 разів більше, ніж назв, пов'язаних з Незалежністю.

Подивіться на загальну картину (тут позначені головні вулиці для 20 тисяч населених пунктів):


 Клікніть, щоб подивитися в більшому розмірі

Також в Україні є більше сотні центральних вулиць із назвами Колгоспна, Кірова, Калініна, Щорса тощо.

На батьківщині Нестора Махна, в Гуляйпільському районі (село Новомиколаївка) є навіть вулиця Чекістів. Це крім вулиць Дзерожинського, яких теж багато десятків.

Страх перед примиренням. Сучасні міліціонери досі бояться Махна

З іншого боку, безумовним лідером з "незалежницьких" назв є Івано-Франківщина. Загалом серед таких топонімів є вулиці Бандери (їх 14), Шухевича, Шептицького, Чорновола і Мазепи - проте кожна з останніх зустрічається менше десяти разів.

Ось порівняння мап із трьома "радянськими" і трьома "незалежницькими" назвами:


 Клікабельно

Також було визначено "нейтральні" назви - такі, що отримали назву за часів СРСР, однак не пов'язані з радянською ідеологією; або ідеологічне навантаження яких сильно зменшилося з плином часу (йдеться про вулиці на кшталт Миру, Слави, Космонавтів, Московська).

Ось перелік найуживаніших "радянських", "незалежних" і "нейтральних" топонімів:


Клікабельно

Автори інфографіки цитують фразу Вацлава Гавела "Якщо людина живе в оточенні пропаганди тоталітарної держави і не помічає її, то пропаганда досягла своїх цілей".

"Сила безсилих". Гавел про те, як перемогти тоталітарну державу

"Тоталітарна держава зникла, але ми продовжуємо жити в отруйному тумані її пропаганди, - стверджують журналісти. - Навіть найпереконаніший регіонал-русофіл за жодні гроші не одягне піджак радянського покрою, але ця публіка тримається за радянські назви, як за "Отче наш".

Варто зауважити, що у довіднику адміністративного устрою на сайті ВР є адреси органів влади лише для 20 тисяч населених пунктів - з повного списку у 30 тисяч. Тож не виключено, що повна картина дещо відрізняється.

Як відомо, у травні мер Риму виступив з ініціативою перейменувати вулицю Леніна в італійській столиці на вулицю Жертв комунізму.

Читайте більше про перейменування вулиць в Україні за темою "Топоніміка"

У секторі «проблем ідеологічної боротьби»: історики та «перебудова»

Нині це Інститут історії України, а тоді слова "Україна" в назві інституту не було. Навіть у цьому в СРСР вбачали небезпеку. Всі спілкувалися російською, лише в одному відділі, де вивчали козаччину, українською. А аспірант Діма Табачник (який потім двічі у Януковича був міністром), ідучи до курилки повз цей відділ, казав: "Цвірінькають там цією українською"

Бабин Яр: гібридні контексти Сергія Лозниці

Мабуть, головною зіркою антиукраїнського шабашу, влаштованого цього року Меморіальним центром Голокосту «Бабин Яр» на багатостраждальних кістках його жертв, став кінорежисер Сергій Лозниця зі своїм фільмом «Бабин Яр. Контекст».

Валєр Бондар. Харківський літмузей. Середовище дев'яностих

Валєр Бондарь – «гуру і навчитель» Сергія Жадана, митець, який об'єднував творчу еліту не тільки в Харкові. Саме у майстерні Бондаря в ЛітМузеї виникло українське середовище неформалів ранніх 1990-х. Його рукою з кінця вісімдесятих – початку дев’яностих карбувалась в харківському просторі графіка перших кроків боротьби за самостійну, стильну і самодостатню Україну. І у дев’яності довкола Бондаря в Харківському ЛітМузеї сформувалося вільне від радянських кліше і провінційних комплексів мистецьке середовище

«…з крісом у руках, з пером чи живим словом» спадщина Євгена Побігущого

За життя Є. Побігущого-Рена його дописи в еміграційній пресі, передмови до окремих військознавчих студій, відгуки й рецензії на видання українською й чужими мовами, спогади, завуальовані псевдом «Євген Беркут», а виступи і вибрані доповіді – й поготів, ніколи не були зібрані під однією обкладинкою. З огляду на це у рік 120-ліття Є. Побігущого-Рена настав найвищий час подати сучасному українському читачеві його вибрані публікації, рукописи, виступи і листування.