"Боронячи Україну від насильників". Наші перші "кіборги"

У березні 1918 р. крутянців перепоховали на Аскольдовій могилі. Наразі вдалося встановити та перевірити життєписи вісьмох героїв та віднайти шість їхніх фотокарток. Пропонуємо читачам подивитись у вічі захисникам Києва від московських окупантів.

Одна із найпоширеніших фраз про бій під Крутами та розстріляних там же більшовиками студентів та гімназистів – "про це нічого не відомо".

Насправді бій під Крутами – чи не найбільш досліджена подія часів українсько-більшовицької війни 1917-1918 рр. Дослідники дійшли до таких деталей, як кількість кулеметів на полі бою та місця їх розташування.

Після бою більшовики розстріляли частину полонених. Про їх кількість є різні твердження – від 17 до 42 осіб. Не будемо вдаватися у цій статті до підрахунків кількості розстріляних, оскільки нових джерел, що давали би підстави для оновлених даних не виявлено.

У березні 1918 р. крутянців перепоховали на Аскольдовій могилі у Києві. Наразі вдалося встановити та перевірити життєписи вісьмох крутянців та віднайти шість їхніх фотокарток. Пропонуємо читачам ознайомитись з біографіями перших кіборгів та подивитись їм у вічі.

Сидір Пурик-Пуриченко

 

Вік на час бою: не встановлено

Народився: с. Саливонки (нині – Васильківський район, Київська область)

Під час Першої світової війни служив фельдшером у Могилеві-Подільському. Був поранений.

Влітку 1918 р. могилівське товариство "Рідна Стріха" заснувало фонд вшанування його памʼяті.

Олександр (Олелько) Попович 

 

Вік на час бою: 21

Народився: Золотоноша (нині – Черкаська область)

Навчався у Золотоніській гімназії та Київському політехнічному інституті.

Активіст Української партії соціалістів-революціонерів та Селянської Спілки.

З початком Першої світової війни він працював у таємному українському "Червоному Хресті", товаристві допомоги бранцям-галичанам.

У 1916 р. поїхав в окуповану Росією Галичину, власне до Бережанського повіту, а потім – на Буковину, в район Кіцманя.

У 1917 р. працював повітовим інструктором-організатором Української Центральної Ради у Золотоніському та Сквирському повітах.

Обраний гласним (депутатом) повітової та київської губернської народних рад (аналог сучасних районної та обласної рад). Був кандидатом до Всеросійських та Українських Установчих Зборів.

Микола Лизогуб 

 

Вік на час бою: 25

Народився: Горинка (нині – Кременецький район, Тернопільська область)

За спогадами навчався у Пʼятій київській гімназії. У 1914 р. – член таємної організації самостійників, брав участь у виданні газети "Вільна Думка".

Згодом, у 1919 р. його друг – Валентин Отамановський присвятив Миколі свою книжку "Син України".

Олександр Борозенко-Конончук 

 

Вік на час бою: 26

Народився: Антонів (нині – Сквирський район, Київська область)

Навчався в Антонівському двокласному сільському училищі та Київській земській фельдшерській школі при Кирилівській лікарні (нині – Київський перший медичний коледж). працював у лікарнях Київської губернії. 1912 р. призваний на військову службу. У лавах Російської імператорської армії перебував в окупованій Галичині.

Під час революції – активіст фельдшерського руху, член Всеукраїнської спілки лікарських помічників.

Микола Божинський-Божко 

 

Вік на час бою: 22

Народився: Калкаїв (нині – Семенівський район, Полтавська область)

Навчався у Лубенській гімназії та в Університеті св. Володимира.

1917 р. став товаришем (заступником) голови Об’єднаної народно-пролетарської організації лівих соціалістів України. 

На початку січня 1918 р. влаштувався на роботу помічником діловода у Міністерстві земельних справ УНР.

Павло Кольченко

Вік на час бою: не встановлено

Народився: Баламутівка (нині – с. Заріччя, Ружинський район, Житомирська область)

Навчався у Четвертій київській гімназії, Восени 1917 р. перевівся до 8 класу Другої української гімназії імені Кирило-Мефодіївського товариства.

Микола Ганкевич 

 

Вік на час бою: не встановлено

Народився: Юзефівка (нині – Йосипівка, Білоцерківський район, Київська область)

Навчався в Олександрівській (першій) київській гімназії. 1917 року перевівся до 8 класу Другої київської української гімназії імені Кирило-Мефодіївського братства.

Володимир Шульгин 

 

Вік на час бою: 23

Народився: Єлизаветград (нині – Кропивницький)

Син Якова Шульгина – історика, викладача Першої київської гімназії, відомого діяча українського національного руху. Брат Володимира – Олександр – обіймав високий пост в уряді – був Генеральним секретарем міжнаціональних справ УНР.

Керівник Української студентської громади в Києві. З жовтня 1917 р. працював діловодом в Генеральному секретарстві внутрішніх справ.

За два місяці до крутянського бою Володимир одружився з сестрою друга Лідією. Вона була донькою відомого у Києві лікаря, професора Савви Тартаковського.

Григорій Пипський 

 

Вік на час бою: 19.

Народився: Мальговичі (нині – Перемишльський повіт, Підкарпатське воєводство, Польща)

Під час Першої світової війни потрапив до Києва (як біженець або депортований).

Навчався у 7 класі Другої київської української гімназії імені Кирило-Мефодіївського братства.

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.

Антон Лягуша: «Зараз в Україні формується демократична пам’ять»

Інтерв’ю з Антоном Лягушею, кандидатом історичних наук, деканом факультету магістерських соціальних та гуманітарних студій Київської школи економіки (KSE) для Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова.