Чесанів. Місто на польсько-українському прикордонні

Доля міста коливалась між двома тоталітарними режимами. 22 вересня 1939 до містечка увійшли німецькі танкові війська. Згідно з попередніми домовленостями, місто вирішили передати Радянському Союзу. 28 вересня радянська 24-та танкова бригада досягла Чесанова. Проте, згідно з остаточним договором про кордони між СРСР і Третім Рейхом, Чесанів у жовтні 1939 року відійшов до останнього.

"Не тільки цілі, а й методи тоталітарної політики нанесли шкоду суспільствам, в яких вони застосовувалися… Підвладних Сталіну та Гітлеру людей неодноразово налаштовували одне проти одного та заохочували діяти на основі інстинктів взаємної неприязні".

Ян Томаш Ґросс. Сусіди

9 вересня 1944 року Уряд УРСР та Польський комітет національного визволення підписали угоду про евакуацію українського населення з території Польщі й польських громадян з території УРСР.

Разом з Угодою про державний кордон 16 серпня 1945 року, ці законопроекти визначили долю української громади в Польщі та польської і єврейської в УРСР. Землі, що опинились у складі Польщі, за т. зв. лінією Керзона, від чого отримали загальну назву "Закерзоння", вже більше року були охоплені полум'ям польсько-українського конфлікту.

Ці події безпосередньо стосувались містечка Чесанів. На той час воно увійшло до складу Любачівського повіту відновленої Польщі. Восени 1944 року місто вже мало чим нагадувало колишній довоєнний торговий центр.

 

Чесанів на кадастровій мапі, 1845 рік

Archiwum Państwowy w Przemyślu, zbiór Archiwum Geodezyjne, sygn. 56/126/0/272M

Його єврейське населення було знищене, українська громада чекала на примусову депортацію, а польська поступово поверталась після вимушеної втечі від загонів УПА.

...Задокументована історія Чесанова починається 1493 роком. Власником цих земель був Ян Цешановський (у пізніших українських джерелах фігурує як Тишанівський). Протягом століть поселення було радше селом, і лише з 1629 року джерела зараховують його до міст.

У 1637 році ці землі придбав Ян Белзецький. У часи його правління місто отримало права на проведення ярмарків, а в 1650-му — самоврядування. З рук короля Яна Казимира в 1665 році Чесанів отримав права міста та власну печатку. Поступово Чесанів набуває ваги як місцевий центр торгівлі та ремесел.

Значних руйнувань місто зазнало в результаті козацького повстання Богдана Хмельницького та подальших подій, що в історію Польщі увійшли під назвою "Потоп".

***

Від 1792 року Чесанів перебував у складі Австрійської імперії. 1867 року Чесанів став центром повіту. У ньому розміщувався відділ поліції та скарбниця. У місті працювала пожежна охорона, ощадна каса та лікарня.

У подальшому Чесанівщина стала полем змагань між українофільським товариством "Просвіта" та москвофільським Товариством ім. М. Качковського. Перші читальні "Просвіти" в окрузі Чесанова були створені в 1890-х. Плани побудувати читальню в Чесанові вперше озвучили на соборі духовенства в Любачеві в 1903 році. Чесанівська філія "Просвіти" була заснована з ініціативи греко-католицького пароха Нового Люблинця о. Северина Метеллі в 1907 році.

 
Листівка. Пам'ятник Яну Собеському від громади міста

Єврейська історія міста розпочалась в ХVІІ столітті. У 1629 році євреї мали три будинки та невелику синагогу в місті. Відомою є участь євреїв в обороні міста від козацьких військ. Цьому сприяло вороже налаштування козацьких повстанців до єврейського населення.

У 1670 році євреї отримали дозвіл на будівництво та торгівлю в місті. З того часу вони активно займались ткацькими ремеслами та виробництвом бляхи. Це сприяло збільшенню єврейської громади з 473 осіб в 1799 році до 1067 осіб в 1857-му.

Кам'яний римо-католицький костел св. Войцеха збудовано в 1800 році на місці дерев'яного. Певний час парафія належала отцям Домініканам (Ордену проповідників) і налічувала 1752 вірних. При латинській парафії діяла школа.

Дерев'яна греко-католицька церква св. Георгія, збудована в 1804 році на місці старішої, підпорядковувалась парафії в Новому Селі і станом на 1914 рік мала 338 парафіян. Найбільш численною була іудейська громада (2023 особи).

 

Василь Бородач, автор мемуарів з історії Чесанова й околиць під назвою "На грані двох світів". 

енциклопедія сучасної україни

У переддень Першої світової війни Чесанівщина була достатньо охоплена українським національним рухом. Новим явищем для української громади стала поява сільської освіченої верстви населення, чому сприяв розвиток державної освіти та просвітницька діяльність духовенства.

Переконливою ілюстрацією нових обставин може послугувати біографія поета та політика Петра Карманського. Народжений у Чесанові 1878 році, він закінчив гімназію в Перемишлі та продовжив навчання у Львові та Римі.

Відомий як яскравий представник "Молодої музи", дипломат ЗУНР в Італії та Бразилії. У подальшому вчителював у "Рідній школі" в Дрогобичі, після 1939 року активно дописував до радянських газет, викладав у Львівському університеті. Після війни звинувачений у співпраці з націоналістами та виключений зі Спілки письменників України.

***

Близькість Чесанова до кордонів з Російською імперією зробила Першу світову війну особливо відчутною. Декілька греко-католицьких отців, як от о. Костянтин Миколаєвич з Жукова, постраждали від "шпигунської паніки" й опинились в "Талергофі" — концентраційному таборі Австро-Угорської монархії.

З вересня 1914 до липня 1915 року місто було зайняте росіянами. У єврейських джерелах коротко згадано про руйнування магазинів та підприємств, що може свідчити про погром. Від бойових дій у місті, зокрема, був пошкоджений костел св. Войцеха та спалена будівля читальні "Просвіти".

***

 

Площа Ринок в часи Першої світової війни

Розпад Австро-Угорської монархії створив умови для формування нових національних держав. У Чесанові вже 1 листопада 1918 року українці роззброїли польську міську охорону та заарештували колишню владу міста. Проте довго протриматись не змогли, і вже 6 грудня були витіснені польськими військами.

***

У жовтні 1922 року повітовий центр перенесли з огляду на вдаліше географічне розташування та наявну інфраструктуру до Любачева.

Перепис 1921 року показав, що в місті проживало: 1024 римо-католики (1481 поляк), 283 греко-католики (242 українці) та 939 юдеїв (525 євреїв); ще 2 особи сповідували протестантизм. Статистика демонструє типову ситуацію — переважання польсько-єврейського населення в місті, проте в сільській місцевості українці становили більшість (55,4%).

Згідно з підрахунками В. Кубійовича, станом на 1939 року в Чесанові проживало 2850 осіб: з них 110 українців, окремо виділена група "польськомовних українців" (260 осіб), 1300 поляків та 1150 євреїв.

 

Церква св. Юра. Відреставрована в 2015 році 

Фото за матеріалами експедиції "Стежками предків", МГО "Вирій"

Мала чисельність українського населення в місті позначилась і на церковній організації. Місто досить довго не мало власної парафії. Церква св. Юрія (Юра) належала до парафії в Новому Селі принаймні до 1932 року.

Більшість єврейського населення становили хасиди. Останній рабин Чесанова — Яків Гальберштам. У місті був двір цадика — лідера хасидської спільноти, велика синагога та ряд менших молитовних домів і центрів вивчення Тори.

У Чесанові працювала Асоціація Яд Харузім, Кредитний союз із 310 членами та благодійна організація Гельмут Чесед. У навколишніх селах євреї жили невеликими родинними групами. Зазвичай, вони займались торгівлею: скуповували в селян збіжжя, яйця, тримали крамниці та шинки, працювали ґуральнях та в лісництві.

Попри традиційне уявлення про замкненість спільнот, між ними існували численні зв'язки. Окрім торгових, які не завжди мали вигляд негативної боротьби між різними національними групами, існували і міжособистісні взаємини. Наприклад, адвокатську практику у Фредерика Мендроховича проходив Ярослав Мазурак, уродженець села Гораєць..

 
В. БОРОДАЧ "СТЕЖКАМИ РІДНОЇ ЗЕМЛІ"

Керівні посади в місті — в мерії, частково в суді та поліції — обіймали представники польського етносу. У місті діяла семикласна двомовна школа. Більшість предметів викладались польською мовою, виняток становила релігія та українська мова для дітей греко-католиків.

У 1930-х працювала також приватна учительська семінарія з польською мовою викладання (обов'язковими предметами були також українська та німецька мови). Ще до Першої світової війни польська громада мала власні організації, серед них відділ Польського педагогічного товариства. Загалом у місті було зареєстровано близько 50 промислових та 120 торгових закладів.    

 

Урочистості 3 травня в Чесанові. Архів Маріуша Шлєзака. 

Джерело: archiwumcieszanow.pl

Місцева філія "Просвіти" розміщувалась у двоповерховому будинку Народного дому. Перший поверх займав "Українбанк" та крамниця, другий — концертний зал. Були також приміщення для "Рідної школи" та "Сокола".

У міжвоєнний період головою філії товариства був уже згаданий о. Северин Метелля, а після його смерті в жовтні 1936-го — о. Семен Посіко. Маючи значний авторитет, о. Метелля став провідною фігурою українського життя в місті.

Українська громада мала своїх адвокатів. Першим практику почав Дмитро Мудрецький. Потім працювали також Михайло Микитин, Степан Горошко та Пантелеймон Баб'як. Варто згадати і лікаря-українця Григорія Шиманського з Нового Люблинця, що вів свою практику в Чесанові.

Міжвоєнна історія Чесанівщини позначилась складними українсько-єврейськими відносинами. Порушуючи економічні питання, український національний рух приречений був зіштовхнутись з єврейським питанням.

Тогочасні діячі, такі як о. С. Метелля, розглядали євреїв Чесанова як зайд на українських землях, а їхню економічну діяльність — як однозначно негативну. Важливим був дискурс визволення селянства з рук "єврейських лихварів", що передувало ідеї економічного самостійництва українців.

 

 У книзі помилка: Грабець командував групою в УПА-Південь, а не всією УПА-Південь 

В. Бородач "Стежками рідної землі".

Саме в цьому контексті зображувалась економічна діяльність українців: відкриття власних кооперативів та магазинів на противагу єврейським. У другій половині 1930-х власниками таких крамниць були брати Горбачевські (хутровий магазин) та Осип Саноцький.

Окрім торгівлі, частина євреїв була власниками позичкових кас, найбільша з яких, "Каса сільського кредиту", належала Маркусу Глянцеру, власниками менших кас також були Іцко Лемпель та Йосько Ціглер.

Економічна диспропорція ускладнювала міжетнічні відносини в місцевості. Характерним є опис відносин між євреями та українцями в дусі "експлуататор-експлуатований", що часто можна простежити у споминах українців про міжвоєнний період.

Так, Василь Бородач описує важке фінансове становище українців, відбирання їхньої землі єврейськими кредиторами в результаті боргів. Важливо підкреслити, що образ "єврея-лихваря" є образом, а не дійсністю, навіть якщо в цей образ вірила значна частина людей того часу.

У своєму есеї "Відтінки сірого: роздуми про єврейсько-українські та німецько-українські стосунки в Галичині" Франк Гольчевський називає кілька причин зростання антисемітизму. Серед них: вбивство Симона Петлюри 25 травня 1926 року, репресії та голодомор в Радянській Україні, що асоціювалось зі стереотипом "жидокомунізму", фінансова криза в 1929 році, польська дискримінаційна політика щодо євреїв та насамкінець прихід до влади нацистів.

 

В. Бородач "Стежками рідної землі" 

Аналізуючи локальні виміри, варто підкреслити, що важливою проблемою було земельне питання. Швидке зростання населення, а разом із цим низькі інвестиції в розвиток сільського господарства створили "земельний голод" та значно ускладнили взаємодію між українцями, євреями та поляками.

Страх втратити землю, що підсилювався польською політикою "осадництва", був одним із ключових в численних протестах української громади. Так, у грудні 1936 року в Чесанові відбулося віче з вимогою не допустити польської колонізації колишніх панських земель.

Вже згаданий о. Метелля зіграв у цьому регіоні одну з ключових ролей. Маючи політичний досвід (представництво в Галицькому крайовому сеймі), у 1911 році він розгорнув широку кампанію. У своїй парафії в Люблинці Новому він домагається закриття корчем.

Справи про продаж спадкових земель доходять до Львова, де о. Метелля з Костем Левицьким разом виступають проти І. Лемпеля. Згодом о. Северин допомагає з організацією позичкових кас у сільській місцевості та з відкриттям "Українського банку" в Чесанові, керівником якого стає інженер Теодор Чубатий.

 

Болеслав Байорський. Фото близько 1937 року. Збірка Т. Терлецької 

Джерело: archiwumcieszanow.pl

У місті діяло автобусне підприємство колишнього сотника, командира 6-ї бригади УГА Юліана Головінського. З моменту заснування Української військової організації Юліан входить до Крайової команди УВО, згодом очолює бойове крило УВО — "Летючу бригаду".

Після арешту в 1927 році він вимушено відходить від організаційних справ та з осені 1928-го осідає в Чесанові. Прагнучи уникнути постійного спостереження за собою, він викуповує автобусне підприємство у місцевого єврея Вольфа Друкера та створює на його базі Товариство, до якого залучили Болеслава Байорського — бурмістра Чесанова.

Разом із тим, Товариство було прикриттям для діяльності в УВО-ОУН. Маючи родинні зв'язки на цих землях, він швидко налагодив дружбу з багатьма впливовими громадянами.

Убивство Юліана Головінського 30 вересня 1930 року [польською поліцією ІП] спричинило духовну кризу в його адвоката Дмитра Мудрецького. Останній частково відходить від справ та приєднується до громади Адвентистів сьомого дня.

***

Друга світова війна почалася в Чесанові з повідомлень на головній площі та початку мобілізації. В. Бородач описував радість українців з цього приводу, що відповідає загальному стереотипу про підтримку українцями німецьких військ.

Разом із цим, сотні українців мобілізували до польської армії, і вони приєднались до оборони країни. 5 вересня німецька авіація бомбила центр міста. 22 вересня до містечка увійшли німецькі танкові війська, а через кілька днів — поліцейський відділ.

Німецька адміністрація заарештувала колишніх польських урядників, зокрема бурмістра Болеслава Байорського, та створила нову адміністрацію на чолі з Т. Чубатим — головою місцевого "Українбанку". Посередником тут виступив відомий адвокат Михайло Микитин.

 
Будівля пошти. Приблизно 1940 р.             

Перші дні нова влада не виявляла інтересу до справ у місті, і все ж Чесанів завмер. Більшість єврейських магазинів зачинилась, частина євреїв спробувала налагодити торгові зв'язки з місцевими солдатами. Перший великий спалах насильства припав на 23 вересня — єврейський новий рік Рош Гашан. Тоді окупанти виволокли євреїв із синагоги та змусили їх виконувати принизливі роботи.

Доля міста коливалась між двома тоталітарними режимами. Згідно з попередніми домовленостями про кордон, місто вирішили передати Радянському Союзу.

28 вересня 1939 року радянська 24-та танкова бригада досягла Чесанова. За час перебування в місті радянських військ тут знову змінилась адміністрація: замість призначеного німцями Теодора Чубатого очільником міста стає член КПЗУ Беріш Шустер, головою пошти адвокат Михайло Микитин.

 
Теодор Чубатий
В. БОРОДАЧ "СТЕЖКАМИ РІДНОЇ ЗЕМЛІ"

Сільською місцевістю продовжував керувати призначений німцями Данило Семчук. Він організував збір хліба за наказом червоноармійців. На головній площі радянські пропагандисти проводили мітинги, демонстрували кінофільми, читали лекції.

Проте, згідно з остаточним договором про кордони між СРСР і Третім Рейхом, Чесанів у жовтні 1939 року відійшов до останнього. Внаслідок цього Т. Чубатого поновили, а багато євреїв втекли в радянську зону окупації. Згодом частина з них загинула в 1941—42 роках у Любачівському гетто.

Євгеній Шайовський пригадував зустріч у Любачеві з Йойне Драйманом — колишнім власником магазину в Чесанові. Лише менша частина єврейської громади залишилась у Чесанові. У покинуті єврейські помешкання заселялись втікачі з радянської зони окупації.

Ставши одиницею Генерального Губернаторства, Чесанів був приєднаний до Томашівського (згодом Замойського) повіту Люблінського дистрикту. Як прикордонне містечко Чесанів дав притулок багатьом членам ОУН та простим втікачам.

Перші місяці прикордонного життя відзначились масовим рухом людей на Захід. Згідно з цифрами, які наводить В. Бородач, кордон в околицях Чесанова в цей час перетнуло 4892 людини, серед них і Дмитро Донцов.

 

Карта з видання: В. Кубійович Українці в Генеральній Губернії в 1939-1941 рр. 

Відомою є історія уродженця Нового Села Максима Торського-"Жирафи". Він багаторазово вдало перетинав німецько-радянський кордон (окрім інформації ОУН також вивозила з радянської зони окупації валюту). Був членом похідних груп ОУН, організатором УПА-Південь. Ймовірно, загинув в 1944 році на Вінниччині.

Німецька адміністрація зіграла на національних почуттях українців та надала їм низку свобод: в місті відкрито українську початкову школу, на заміну єврейським прийшли українські кооперативні магазини. Новим секретарем "Просвіти", після виїзду о. Семена Посіки, став Іван Мачай (згодом вбитий як підпільник ОУН).

Велика кількість діячів "Просвіти" отримує керівні посади в цивільних органах Генерального Губернаторства. Розпочав свою роботу сільськогосподарський кооператив "Сільський господар". Згодом Іван Тоган, перший вчитель Омеляна Грабця, став посадником міста Товмач.

 
Чесанів. Площа Ринок. Приблизно 1940 рік 

Активно співпрацював з Українським допомоговим комітетом у Чесанові ветеринар Володимир Білецький. Через масову втечу з прикордонних радянських сіл та дальших східних теренів в Чесанові помітно побільшало українців.

Розбудовою націоналістичного підпілля на території Чесанівщини в цей час керував Омелян Грабець-"Батько", керівник ОУН(б) у справах зв'язку з радянською зоною окупації, згодом учасник похідних груп ОУН та керівник групи в УПА-Південь. Він створив "патріотичну бригаду" в Любачівському повіті, яка роз'їжджала по терені та агітувала молодь.

 
В. Бородач "Стежками рідної землі"

Василь Левкович-"Вороний" у своїх спогадах пригадує підпільні вишколи ОУН(б) та діяльність куренів молоді в більшості сіл німецької зони окупації. Члени ОУН(б) мали доступ до органів влади, зокрема, О. Грабець разом з Т. Чубатим забезпечували підпілля документами.

Їм також удалося звільнити з в'язниці Григорія Галаджуна-"Яворівського". У 1940 році він з боєм перетнув кордон і опинився в Чесанові, де його затримали. Після звільнення він став зв'язковим, у квітні 1940 року при спробі перетину кордону був важко поранений, його затримали співробітники НКВД.

Звільнили Галаджуна після взяття Львова німецькими військами. Він виконував функції харчового інтенданта ОУН(б). Заарештований Гестапо восени 1942 року, 27 листопада того ж року розстріляний.   

 
Помилка: Грабця звали Омелян

В. Бородач "Стежками рідної землі"

"Нам у Чесанові видавалось, що Гриць був "вродженим фаталістом", бо незвичайно любив ворожбу з карт, постійно прив'язував велику вагу до всяких снів, знаків та інших пророцтв … дуже характеристична постать українського революційного руху мого покоління".

ОУН(б) домагалася також призначення своїх людей у відділи української поліції. Старання дали плоди, 1 червня 1940 року відбувся вишкіл у с. Річиця. У Чесанові відділом поліції керував Микола Голіян, а після 1941 року — Іван Шиманський-"Шум" (згодом командир сотні "Месники-1").

"Німці почали творити українську допоміжну поліцію. Служили в ній хлопці, які мали військовий вишкіл. Таким чином вони були звільнені від виїзду на роботи до Німеччини. А це були переважно члени ОУН, яких завданням було увійти до німецької адміністрації…" (В. Козубель "Тут було наше село").

 

В. Бородач "Стежками рідної землі" 

Існування української поліції стало одним із приводів для загострення відносин між польським підпіллям та українськими націоналістами. Влітку 1940 року польський відділ Армії Крайової [на той час організація називалася Союз збройної боротьби — ІП] вбив М. Лисяка з Волі Обшанської. Після його смерті в кількох селах відбулися антипольські акції. Польське підпілля складалося з загонів АК Люблінського інспекторату (керівник — Міхал Стемпковський) та Батальйонів Хлопських (керівник — Антоній Врубель).

Восени 1940 року до Чесанова прибули радянські агітатори з закликом їхати на Волинь. Вони мали певний успіх на землях Холмщини: обіцянка надати в користування колишні німецькі господарства діяла на селян. Виїзд відбувався з численними затримками: "Большевицька бюрократія мала добрих агітаторів, але дуже поганих адміністраторів".

Згодом, взимку 1941 року, сім'ї повертались поодинокими групами, нелегально перетинаючи кордон. Переселенці жалілись, що замість надання обіцяних німецьких господарств на Волині їх засилали на східні землі УРСР.

 

В'їзд у місто. Приблизно 1940 рік

Цікавою виглядає доля Василя Бородача. У міжвоєнний період він працював в адвокатському бюро Д. Мудрецького в Чесанові, дописував у часописі Д. Донцова "Вісник", був арештований польською владою. За часів німецької окупації В. Бородач очолює чесанівський Український допомоговий комітет та стає заступником Т. Чубатого.

У червні 1941 р. він з'являється у Львові, де разом з іншими членами ОУН(б) стає учасником подій Акта відновлення Української держави. Арештований німцями. Після короткого перебування у львівській в'язниці В. Бородач повернувся в Чесанів. Тут активно діяв у підпіллі. Після війни емігрував на Захід, став активним дописувачем та мемуаристом у Канаді та США.         

Розквіт діяльності ОУН(б) на цьому терені можна пояснити двома великими змінами. По-перше, нова тоталітарна реальність ліквідувала всі попередні партійні методи роботи, тому перевагу отримали підпільні організації. До того ж, значна частина підпілля поповнилася союзниками із членів УДК.

По-друге, Чесанів став прихистком для багатьох підпільників з радянської зони окупації. Німецька адміністрація, за деякими винятками, не втручалась у справи ОУН(б), що давало фактично вільний простір для дій. З радянської зони окупації (з сусіднього Нового Села) перейшов до Чесанова і згаданий Омелян Грабець.        

 

Концерт групи бандуристів в Чесанові. Близько 1940 р. Збірка родини Рогів 

 Джерело: archiwumcieszanow.pl

Активність ОУН(б) дещо зменшилась у середині 1941 року, після від'їзду багатьох членів її активу на Схід. Проте УДК продовжував вести свою діяльність. Новими стали культурні практики, такі як свята весни чи матері.

Утвердивши свою владу, німецька адміністрація провела конфіскації єврейського майна та запровадила примусові роботи. У першій половині 1940 року в будівлі старої синагоги німецька адміністрація організувала трудовий табір. До цього табору завезли приблизно 3000 євреїв з округів Радомщини.

Табір існував офіційно з серпня 1940 року як філія белзького табору. Людей заселили в колишні єврейські помешкання. Вони жили в жахливих умовах, часто спали просто неба, проблематичним був доступ до питної води та їжі. Німецька адміністрація використовувала їх як робочу силу при будівництві доріг та військових укріплень.

Звичною практикою стало побиття єврейських робітників. Одним із в'язнів, що пережили ці події, був Йозеф Шер, уродженець міста Кшепіце. У 1940 році його разом з тисячею євреїв доправили з Ченстоховського гетто до табору в Чесанові.

"Нас привезли в товарних вагонах до Любліна, а звідти до Чесанова, — писав він у своїх спогадах. — Із 1000 привезених осіб з Ченстохови вижило тільки 3, я серед них. Навіть сильним людям було важко. Ми починали працювати о 5 годині. Нам давали 2 кілограми хліба на 4 людей на день … Ми спали по 70-80 людей в сараї".

 

Охоронець б'є в'язня трудового табору в Чесанові 

Йозеф описував дизентерію і вошей, побиття: "Я був обережним, щоб не дозволити їм вдарити мене. Тому що якщо тебе побили — це був кінець. Якщо ви не могли працювати, то нічого не значили для них".

Він також пригадував українських та литовських охоронців: "Коли ми йшли в туалет, то скидали штани і сідали біля канави … неочікувано пролітала куля — українці й литовські охоронці "грались" з нами. Вони намагались стріляти поряд нас. Якщо тебе "спіймали", то ти падав в канаву".

Шеру вдалось врятуватись за допомогою колишніх родинних зв'язків у Ченстохові.                  

 
Йозеф Шер переглядає фотографії сім'ї

Відомо, що для будівництва дороги Замх—Жуків брали плити з єврейського цвинтаря в Чесанові. 

Як уже було згадано, значна частина єврейського населення покинула Чесанів невдовзі після повідомлення про перехід міста в німецьку зону окупації. Більшість з них оселилась в Любачеві. Згаданий вище адвокат Ф. Мендрехович був вбитий 17 серпня 1941 року у Львові. Частина євреїв пробувала перебратись вглиб Радянського Союзу.

Цікавий у цьому контексті випадок наводить Василь Бородач: у травні 1940 року група з 40 євреїв втекла з табору в напрямку Радянського Союзу, через три тижні радянські прикордонники, відмовивши їм у притулку, повернули їх німцям.

 

Німецький солдат оглядає перенесені надгробні плити, 1940 рік 

У кінці 1940-го табір закрили, а більшість євреїв доправили до белзького табору та табору в Старому Дикові. Разом із цим євреїв почали звозити з сільської місцевості до Белжеця. Великі групи євреїв були страчені німецькими відділами між Любачевом та Дахновом.

У теренах залишились тільки ті євреї, що мали спеціальні посвідчення "незамінності у виробництві воєнно-господарської продукції". Наприкінці листопада 1940 року до Чесанова прибув відділ СС. Певний час ця група не виявляла жодної активності, зі слів свідків — пиячила, проте, ознайомившись із місцевістю, вони склали списки "євреїв-спеціалістів" і вивезли їх у невідомому напрямку.

 

Трудовий табір біля синагоги, 1940 рік 

Ф. Гольчевський, посилаючись на співробітництво між обома ОУН та УЦК, стверджує, що українська громада не могла не знати про німецьку політику. Легкість проведення цих антиєврейських операцій Василь Бородач пояснює фаталізмом єврейського населення, а також підозрілим ставленням українців.

Незважаючи на спроби порозуміння та довге співжиття народів, між ними не існувало ефективного діалогу, а отже в переважній більшості українське і польське населення було байдужим до проблем євреїв.

25 лютого 1941 року в Чесанів привезли 817 євреїв з Томашева Любельського, а 16 березня 1942-го ще 500 євреїв з Мелеця за Ряшевом. Для контролю громади німецька адміністрація утворила юденрат. Згідно з офіційними даними, тоді в Чесанові проживало близько 1200 євреїв.

 

Синагога в Чесанові. Сучасний стан

Фото за матеріалами експедиції "Стежками предків", МГО "Вирій"

Через незадовільні санітарні умови в єврейському гетто поширився тиф. У квітні адміністрація дозволила дітям випасати худобу, частина євреїв працювала в Любачеві. У травні більшість цих євреїв також депортували до Белзького табору смерті.

У березні 1942 р. Мечислав (Мендель) Гарфінкель, голова Єврейської ради в Замості і керівник Єврейської суспільної самопомочі, повідомляв про цілковиту відсутність євреїв в Чесанові.

        

***

Друга половина 1943 року стала переломною для української громади. Масовості набула колективна відповідальність. Для польських партизанських з'єднань українці асоціювалась з німецькою колаборацією, для українців поляки були спільниками комуністів. Заради "очищення терену" повстанські з'єднання спалювали цілі села. В одних мешкають польські "бандити", в інших "українські".

Історик Маріуш Зайончковський подає кілька причин польсько-українського конфлікту того часу, а саме: німецьку окупаційну політику, що сприяла загостренню міжнаціональних відносин; проблеми колаборації українців та поляків з окупаційною адміністрацією; відлуння подій на Волині — збільшення кількості біженців в Люблінському дистрикті та активізація діяльності УНС-УПА.

Значній деморалізації сприяла також нездатність німецької адміністрації захистити цивільне населення від повстанців та дезертирів, посилення реквізицій. Перехід у підпілля української поліції та спроба замінити її у Чесанові польською також послабили контроль над теренами. З наближенням фронту у лісах збільшилась кількість радянських диверсантів.

Деякий час [лютий—березень 1944 року — ІП] в околицях Чесанова діяла бойова група СС Фрідріха Байєрсдорфа. Її ціллю була ліквідація радянських партизанських загонів підполковника Петра Вершигори. Усе це створило неабияку напругу, потребу озброюватись та недовіру до "інших".

 

Чесанів після нападу сотні УПА "Месники". 1944 р. Збірка С. Шабатовськєго. 

Джерело: archiwumcieszanow.pl

У цей час німецько-український "союз" у Чесанові захитався. У жовтні 1943 року на Т. Чубатого скоїли напад, опісля чого він вирішив покинути місто. У грудні він опинився в родичів у Старому Самборі, а звідти діставався на Захід. У подальшому мешкав в Канаді.

У селах Чесанівщини переховувався й В. Бородач. Різдво він зустрів у Новому Селі. 10 грудня 1943 року на центральній площі гітлерівці розстріляли 10 польських в'язнів із Замостя. Польське підпілля здійснило смертельний напад на Івана Білого — члена допомогового комітету та "Просвіти", після чого філія саморозпустилася.

Хвиля нападів поширилась також сільською місцевістю. 28 листопада 1943-го вбили о. Мирона Колтунюка — декана Чесанівського деканату, пароха сіл Жуків та Гораєць.

Із самого Чесанова рятується втечею до Перемишля о. Семен Посіко. 6 жовтня на нього здійснили напад. В. Козубель покладав відповідальність за вбивства о. Мирона Колтунюка, Пантелеймона Баб'яка та Івана Білого на спеціальній загін БХ А. Врубеля.

 

 

Джерело: М. Козак. Помяни, Господи, душі слуг Твоїх

Терор тільки сприяв радикалізації українського населення. Землі Любачівського повіту перетворились на лінію фронту. Створена Іваном Шпонтаком-"Залізняком" сотня "Месники" здійснила 19 квітня 1944 року напад на село Рудку, вбивши 58 поляків. Приводом для нападу послугував донос на членів українського підпілля в селі.

Навесні 1944 року, за спогадами очевидця, поляка Євгенія Шайовського, "українці розмістили картки: щоб вас за 24 години тут не було на українській землі — і ми всі виїхали".

Здзіслав Затхей-"Гладзіцький" пригадував нараду в Чесанові з керівником польської конспірації Франциском Шайовським-"Круком". Результатом наради став план евакуації на 2 травня всього польського населення до Руди Ружанецької.

Проте, згідно зі звітами УПА, в Чесанові польські мешканці залишались до червня того ж року. Сотня "Залізняка" 4 червня "провела акцію на місто". Причиною слугувала діяльність польського підпілля, а безпосереднім приводом — вбивство українського адвоката П. Баб'яка. У звіті йшлося про спалення міста. Сучасний польський дослідник Т. Руг оцінює пошкодження міста на 90% і стверджує, що загинуло 45 осіб.

 

Є. Шайовський, 1913 р. н., дає інтерв'ю Меморіальному музею Голокосту Сполучених Штатів Америки  

У липні 1944 року Чесанів зайняла Червона армія. Радянська влада провела масову мобілізацію в українських селах. В. Козубель характеризував зміни в українському підпіллі так: "Почали напливати добровольці, які не хотіли вмирати за Сталіна".

Тим часом, до міста повернулись польські мешканці. Утворилися відділ  відділ Громадянської міліції (МО) та міська управа на чолі з Павлом Лісовським. Чесанів перетворюється на форпост нової влади. Тут розміщують центри переселенських комісій та оперативні штаби військових. 

У споминах фігурує ліс біля присілка Сосінки з могилою вбитих МО українських підпільників. Звіт переселенської операції 1944—1946 роках наводить цифру в 376 переселених до УРСР мешканців Чесанова (з них 27 осіб з мішаних сімей), ще 195 депортовано на північно-західні землі в результаті Операції "Вісла".

До цього слід додати декілька сотень українських селян, що пройшли крізь чесанівський пункт виселення. На їхнє місце прибували поляки з УРСР. У липні 1949-го населення Чесанова становило 912 осіб. Місто стало практично етнічно однорідним.

Тогочасні села Любачівщини, Чесанівщини та Ярославщини потерпали від нападів польського підпілля та нової комуністичної влади. Конфлікт із польським підпіллям вдалось зупинити на перемир'ї в Руді Ружанецькій 21 травня 1945 року між AK/WIN ["Воля і незалежність" — спадкоємиця АК — ІП] та УПА, проте нова переселенська акція до УРСР посилила терор з боку польських збройних сил.

Так, 6 квітня 1945 року 2-й окремий батальйон Корпусу внутрішньої безпеки напав на Гораєць. Жертвами стали 130 осіб, серед них і колишній вчитель Григорій Лебедович. Вразливою групою стали греко-католицькі священики.

 

В. Бородач "Стежками рідної землі" 

Чесанів входив до 4-го району ІІ округи ОУН "Батурин". Провідниками округи був Дмитро Дзюба-"Сталь" з 1945 по травень 1946 року та Микола Радченко-"Крим" до 1947-го. Районним провідником був Олександр Лавшин-"Луг". Район налічував 4 кущі та самооборонні кущові відділи (СКВ).

Оперативні звіти українського підпілля за цей час сповнені згадок про перманентні зіткнення між силами правопорядку Польщі та УПА. 23 березня 1945 відбулась сутичка між 4 чотою сотні "Месники-1" та війська Польщі біля Чесанова.

Восени того ж року сотням "Залізняка" вдалось знищити в Чесанові відділ Війська Польського. У Новому Селі "Гонта" 10 жовтня 1945 року разом із відділом Служби безпеки ОУН та СКВ вбив майора Цекіна — голову переселенської комісії в Любачівському районі.

Підрахунок особових втрат в Чесанові залишається дискусійним. Томаш Руг на підставі архівних матеріалів та спогадів наводить цифру в 332 загиблих українців та 229 поляків від 1939 до 1947 років у гміні Чесанів. Наразі це найбільш достовірна поіменна база жертв за цей час.

Війна знищила єврейську громаду: більшість її жителів загинули в таборах смерті чи лісах неподалік. Поліетнічність Любачівщини і містечка Чесанова з її різноманітними проблемами зникла остаточно після депортації останніх українців під час операції "Вісла".

Публікація підготовлена в рамках проекту "Стежками предків" від МГО "Вирій" за підтримки Українського культурного фонду

Віра, мова, зрада у Карфагені

Як карфагенці вводили грецький культ та забороняли грецьку мову. Олігархічна рада, «партія миру» та пташки замість ботоферм – реалії війни між Карфагеном та Сіракузами деякими деталями нагадують теперішні українські реалії.

Допоможіть історичній правді! 1 000 000 на день народження

Ми існуємо на пожертви наших читачів. Без цієї допомоги «Історична правда» перестане існувати. Якщо ви вважаєте, що подальше існування "Історичної правди" необхідне українському суспільству – прочитайте цей текст до кінця!

Операція «Запад». Перевиконання плану з депортацій українців

Серед залізничників кружляли чутки, що операцію контролює сам Сталін. У Тернополі та Чорткові концентрували криті вагони. Казали, що будуть виселяти рештки євреїв. Але цього разу МҐБ готувалося перевиконати план з депортації українців.

Перша академічна нерухомість: як пансіон графині Левашової став власністю Української академії наук

У Києві добре відомий триповерховий будинок по вулиці Володимирській, 54. З лютого 1919 року будинок є власністю Академії наук, це штаб-квартира Президії НАНУ. Власністю Академії він став завдяки Павлу Скоропадському та його дружині Олександрі, Володимиру Вернадському, Агатангелу Кримському і... Антону Денікіну.