Спецпроект

Місця (не)пам’яті про розстріляних євреїв Берестечка

«Нами розчинять, а вами замісять», – промовив старий єврей невідомо до кого, крокуючи разом з іншими берестюками юдейської віри до ґетто повз хату на міському роздоріжжі.

"Історична Правда" публікує цей матеріал із люб'язного дозволу авторки та видання "Район.in.ua".

Цю фразу почув і на все життя запам'ятав 7-річний Петро Занічковський, який три жовтневих дні 1941 спостерігав з порогу свого дому, як німці зганяють євреїв зі всього містечка й округи в тісний куток навколо єврейського цвинтаря.

Туди само ледве не забрали його матір-єврейку Домікію. Вона врятувалася дивом: заговорила доброю польською мовою. Жінку ніхто не здав. Хоча у 10-тисячному містечку всі знали про справжнє походження Домікії й те, що вона лишень вдова поляка Андрія Занічковського, який помер два роки до того.

Заможний господар не пережив приходу перших совєтів у 1939 році: коли радянська влада вступила у містечко, чоловік продав свій фільварок, бо мав намір виїхати, як то зробили інші поляки після "золотого вересня".

Грошей було стільки, що дітям з готівки зробили подушку. Та за ніч статок знецінився: Андрій Занічковський помер від гризоти.

Цю сімейну драму Петро переповів синові Анатолію, який зараз працює водієм у Берестечківській міськраді. Анатолію Занічковському "по службі" доручили відвезти на місце розстрілу євреїв мене і мого "гіда" Сергія Бойка, місцевого краєзнавця-аматора, ветерана АТО.

Анатолій вперше у життя розповів історію своєї родини. Зізнається: "Ніхто раніше не питав". І повезе на те саме роздоріжжя, щоб показати ту саму дідівську хату, на порозі якої стояв 7-річний Петро Занічковський.

Від будинку до наших днів лишилися тільки тітчина половина. Її разом із зятем виселила на Сибір радянська влада за зв'язки з ОУН та УПА, а майно націоналізували. Досі у хаті Занічковських живуть чужі люди.

Хата на роздоріжжі, яка до війни належала родині Занічковських
Хата на роздоріжжі, яка до війни належала родині Занічковських

І це тільки на перший погляд в Берестечка амнезія. Насправді, Берестечко пам'ятає криваві події Другої світової війни. Місту досі болить. Але Берестечко ще не виговорилося і не загоїло рани кривавого місива на своєму ландшафті.

Місце розстрілу

По дорозі випадково з'ясовується, що Анатолій Занічковський далеко не випадковий персонаж, який розповів трагічну історію польсько-єврейської родини берестечківських міщан.

Виявилося, що чоловік у 1980-х роках працював комунальником. У його обов'язки входила боротьба зі стихійним сміттєзвалищем за межами міста, що виникло акурат на місці масового розстрілу єврейського населення 8 вересня 1942 року.

"Смітники на місцях загибелі євреїв – типове явище радянського часу. Таке робилося і під Володимиром-Волинським, і в Горохові, і в інших містечках України", – коментує директор Берестечківського краєзнавчого музею Олег Дергай.

Несанкціоноване сміттєзвалище досі є, але через дорогу від монумента. У радянський період потайки висипали сміття прямо на місці розстрілу
Несанкціоноване сміттєзвалище досі є, але через дорогу від монумента. У радянський період потайки висипали сміття прямо на місці розстрілу

Зараз Олег і Анатолій разом впорядковують меморіал розстріляним: прибирають територію, регулярно викошують бур'ян. Олег Дергай поділився з нами спогадами очевидця того розстрілу:

"Флор Барабасевич – брат моєї баби. Він копав могили розстріляним. Та хтось з хлопців попередив, що копачів розстріляють як свідків, то вони покинули ті ями і повтікали", – переповідає історик.



Сюди час від часу приїздять євреї з різних кінців світу. Мало кому з них вдається прочитати написи українською та ідишем на лаконічному пам'ятнику, який встановили на початку 1990-х.

 
 

Смітник поволі відступив. Натомість все ближче до монумента підбираються господарники місцевого ПТУ. На місці розстрілу і братської могили майже трьох тисяч людей за якихось метрів п'ять від пам'ятника орють і сіють студенти…

Момумент Голокосту в Берестечку зі всіх сторін щільно обступило поле навчального закладу
Момумент Голокосту в Берестечку зі всіх сторін щільно обступило поле навчального закладу

Один з найстарших жителів Берестечка Іван Шиманський розповів, як знайшли багато людських останків, коли проводили газопровід у сусіднє село Смоляву у 1990-х роках через це поле.

Тоді чоловік був завідувачем міського музею, тож його покликали щось зробити. Іван Антонович зробив, що зміг: перепоховав кістки ближче до монумента.

Колишній директор Берестечківського музею Іван Шиманський, на Волині опинився після депортації українців з Польщі
Колишній директор Берестечківського музею Іван Шиманський, на Волині опинився після депортації українців з Польщі

Поряд з гранітним монументом цієї весни хтось привіз побиті надгробки, на яких можна розпізнати фрагменти тексту характерним гебрейським шрифтом.

Атовець Сергій Бойко показує купу з надгробками, які люди привозять до місця розстрілу євреїв
Атовець Сергій Бойко показує купу з надгробками, які люди привозять до місця розстрілу євреїв
 
 
 
 

Такі знаки минулого у цьому році траплялися місцевим декілька разів. Наприклад, помітили під деревом поряд з дорогою величезну непошкоджену мацеву, яка всього лиш поросла мохом.

Її пробували зрушити з місця і перевезти до монумента, але вага плити непосильна навіть для кількох чоловіків. Звідки там взявся надгробок, якщо цвинтар був за декілька кілометрів?

Мацева, яка лежить на обочині, можливо, з часів Другої світової
Мацева, яка лежить на обочині, можливо, з часів Другої світової
Кам'яну плиту намалися перенести, але її не вдалося зрушити з місця
Кам'яну плиту намалися перенести, але її не вдалося зрушити з місця

Рінчина

У Берестечку досі побутують довоєнні назви вулиць і місцевостей. Наприклад, вулицю біля річки називали Вєлькопольща, бо там компектно мешкали поляки. Окраїну міста, де зараз розбудоване профтехучилище, місцеві досі знають як Рінчину, тому що там тривалий час був фільварок панського роду Рінчинських.

Тут збереглися адміністративні і виробничі будівлі початку ХХ століття. Місце розстрілу євреїв сусідить з цією територією. Старожили розповідали, що в останній своїй дорозі на Рінчину євреї знімали з себе останні цінні речі і затоптували у багнюку.

На Рінчині
На Рінчині
Адміністративна будівля фільварку
Адміністративна будівля фільварку

У роки німецької окупації тут теж був своєрідний господарський центр, де концентрували провіант для армії. На нього навіть нападали упівці, щоб роздобути харчів.

Сюди німці на місці ґрунтової дороги вимостили кам'яну. А будматеріалом для цього послужили плити з єврейського кладовища. Таким способом нацисти змітали з лиця землі будь-які свідчення про існування єврейського народу на завойованій території.



Місцеві досі пам'ятають, як виглядала та дорога, помережана написами на ідиші, адже цю вулицю залили асфальтом всього лише 33 роки тому. Виходить, що люди досі їздять по надгробках.

"Я добре пам'ятаю це, бо ми мали вказівку здати новий корпус ПТУ і гуртожиток до "октябрської" 1986 року. Плит не знімали, просто поверху поклали асфальт", – розповідає Анатолій Занічковський, який на той час уже був інженером Берестечківського ВУЖКГ.

Анатолій Занічковський п'амятає як прокладали асфальт на Ріничні. Ймовірно, під покриттям досі зберігають надгробки з єврейського кладовища
Анатолій Занічковський п'амятає як прокладали асфальт на Ріничні. Ймовірно, під покриттям досі зберігають надгробки з єврейського кладовища

Цікаво, що на сайті профтехучилища є розділ про історію місцевості, де воно розташоване. Але з часів війни Хмельницького і відомого бою під Берестечком "історія" різко перестрибує у радянський час, навіть оминаючи перипетії Другої світової війни.

Як розповідають історію Берестечна на сторінці місцевого профтехучилища
Як розповідають історію Берестечна на сторінці місцевого профтехучилища

Палац Плятерів

Рінчина – не єдине місце масових розстрілів. Ще одна братська могила, яку нацисти регулярно поповнювали, розташована дуже близько від центру, прямо за палацом Плятерів.

В історичній будівлі полюбляли влаштовувати штаб ворожі армії. Тут зупинялася армія Будьонного і цей "візит" в Берестечко описав Ісаак Бабель в книзі "Конармія". У роки німецької окупації тут було СД. Зараз у палаці розташований корпус психоневрологічного інтернату.

Палац Плятерів
Палац Плятерів
Нині у палаці Плятерів проживають пацієнти психоневрологічного інтернату
Нині у палаці Плятерів проживають пацієнти психоневрологічного інтернату

Під час нашого візиту в Берестечко щонайменше троє співрозмовників розповіли про німця, який не сідав їсти, поки когось не уб'є. Коли не було під рукою людини, стріляв у собак.

Його ім'я зафіксовував у своєму звіті Григорій Соболевський, голова "комісії із розслідування німецько-фашистських злодіянь і збитків у Горохівському районі":

"Відомий кат жандарм Камоба, який сам перехвалювався, що він має на своєму сумлінню до 8000 чехів, поляків та українців і який не міг їсти, поки не уб'є чоловіка".

 

Важко сьогодні сказати, чи справді існував такий нацист або чи в архівних документах зафіксований фольклор, однак за палацом Плятерів у 1941 році розстріляли сотні людей.

У цьому задвірку палацу Плятерів нацисти розстрілювали місцевих жителів
У цьому задвірку палацу Плятерів нацисти розстрілювали місцевих жителів

Першими жертвами німців стали 15 членів КПЗУ, яких видали місцеві жителі. Люди встигли "наїстися" комуністичного режиму за два роки і спочатку навіть тепло зустрічали німців. Але згодом тут знищили близько сотні євреїв, приблизно стільки ж українців і поляків, до двох сотень ромів.

 

Убитих нікуди не вивозили. Тіла жертв систематично поповнювали братську могилу у панському парку над Стиром.

У парку Пляторів нацисти розстріляли кочовий табів ромів, який проходив поряд з Берестечком
У парку Пляторів нацисти розстріляли кочовий табів ромів, який проходив поряд з Берестечком
Сучасний вигляд парку Пляторів
Сучасний вигляд парку Пляторів

Однак, у радянський час на цьому місці згадували тільки тих 15 знищених комуністів. Щороку на 9 травня зі школи приходили делегації.

Меморіал берестечківським активістам КПЗУ, яких розстріляли німці
Меморіал берестечківським активістам КПЗУ, яких розстріляли німці

У наші дні берестечківці оновили пам'ятник, зафіксували імена дев'яти членів КПЗУ, які вдалося розшукати. Але про масові вбивства на цьому місці досі знають одиниці.

"За радянської доби не було права говорити про інших загиблих, окрім партизан і солдатів Червоної армії. Про українців, поляків, євреїв, ромів та інші народи, які боролися, яких знищували не було і мови.

Навіть про кілька тисяч радянських військовополонених, яких знищили нацисти у Берестечку, на місці теперішнього шкільного стадіону, нам ніхто не розповідав", – пояснює про політику пам'яті комуністичної влади Олег Дергай.

У цій місцевості досі покоїться прах жертв нацистського режиму
У цій місцевості досі покоїться прах жертв нацистського режиму

Цвинтар і Синагога

Якщо нацисти фізично знищили усіх живих євреїв, яких вдалося спіймати, то радянська влада стерла будь-яку пам'ять про половину населення довоєнного Берестечка.

На території окописька, тобто кладовища, що складалося з двох умовних частин, розділених дорогою, совєти роздали городи і ділянки під забудову. Так, на колишньому цвинтарі досі садять картоплю й живуть люди.

На території окописька зараз городи
На території окописька зараз городи
Фото єврейського цвинтаря з Berestecko Memorial Book
Фото єврейського цвинтаря з Berestecko Memorial Book

Щоправда, час від часу на місце вічного спочинку повертаються ті самі надгробки-мацеви. Люди привозять сюди їх з різних частин Берестечка і навколишніх сіл. Наче євреї-берестюки хочуть нагадати про своє ще не так давно існування у місті – 77 років тому.

 
 

Одну таку плиту знайшли в сходах колишнього будинку культури. У роки окупації там була конюшня, від якої німці зробили сходи до річки.

Місцеві припускають, що надгробки у тому місці лежать до наших днів. А мацеву з левами знайшла місцева жителька Галина Мартинюк, сім'ї якої також дістався город "за газовнею", тобто на цвинтарі.

 
 

Мама пані Галини дитиною спостерігала за розстрілом євреїв 5 жовтня 1942 року і переповіла згодом доньці про свої враження: "Німці не приховували задоволення від процесу масового вбивства".

Директорка Берестечківської музичної школи Галина Мартинюк
Директорка Берестечківської музичної школи Галина Мартинюк

Зараз Галина Мартинюк опікується чи не єдиною пам'яткою, що дивом вціліла після епохи двох тоталітаризмів – будівлею синагоги.

Синагога у Берестечку
Синагога у Берестечку
Музична школа у приміщенні синагоги діє уже 37 років
Музична школа у приміщенні синагоги діє уже 37 років

"Ми зараз дітям пояснюємо, що наш храм музики розташований у єврейському храмі, і тому треба з пошаною ставитися до цього місця. Це приміщення під музичну школу передали у 1982 році. До того тут був склад консервного заводу.

Стан був жахливий. Ми багато зусиль доклали, щоб і пам'ятка збереглася і дітям тут було комфортно. Євреї сюди навідуються. Вони задоволені станом пам'ятки їхньої культури, але зовсім не щедрі", – іронізує директорка музичної школи.

Оцінити товщину стін синагоги можна по ширині підвіконь
Оцінити товщину стін синагоги можна по ширині підвіконь
Дирекція музичної школи оновила вікна в історичному приміщенні не змінючи автентичної форми
Дирекція музичної школи оновила вікна в історичному приміщенні не змінючи автентичної форми



 
 
В історичній будівлі хороша акустика
В історичній будівлі хороша акустика

Ґетто

Німецька адміністрація відвела під ґетто територію поруч із цвинтарем, синагогою та собором. Територію зі спостережними вишками обнесли колючим дротом. Упродовж 5-8 жовтня тут опинилися всі євреї Берестечка і навколишніх сіл: ремісники, торгівці, контрабандисти, інтелігенція. Всі.

Хтось робив відчайдушні спроби втечі: уплав через Стир у сторону села Старики. Німці стріляли по воді, поранених посилено розшукували. У Берестечку нацисти спалили цілу вулицю, що за річкою, через допомогу євреям.

Ґетто у Берестечку. Створено 5 жовтня 1941 року. Тут утримували євреїв міста та навколишніх сіл (загалом близько 3 тисяч осіб). Територія ґетто була обнесена колючим дротом. Ремісників-євреїв утримували в окремій будівлі. Через 11 місяців після створення – 7-9 вересня 1942 року усі 3 тисячі в'язнів ґетто розстріляли у МТС "Рінчина". Лише небагатьом вдалося втекти.

Хтось брав у ґетто із собою пожитки з надією відкупитися. Потім ці гроші, прикраси і кухонне начиння закопували на території ґетто. Чого не брали із собою – ховали вдома.

Один з найбільших скарбів із золотими монетам і срібним посудом знайшли будівельники з Горохова у 1980-х роках, коли рили котлован під міський кінотеатр.

За пам'ятником Тарасові Шевченку будують кінотеатр
За пам'ятником Тарасові Шевченку будують кінотеатр
Фото Сергія Бойка

"Скарб був закопаний нижче рівня льоха, а в євреїв льохи могли бути на 2-3 поверхи. Знахідку робітники чесно розділили між собою. Розповідали, що в райцентрі ті чоловіки вирішили розрахуватися за пиво золотими монетами.

Їх швидко накрило КҐБ, всі золоті монети з них витрусили. У декого залишилися срібні чарочки, які мають 2-3 клейма на денці. Чи хтось мав за це кримінальну відповідальність? Не знаю", – веде Олег Дергай.



А на території ґетто "скарб" знайшов перший Берестечківський міський голова за Незалежності Микола Шотік. Саме він відкрив меморіал на місці розстрілу євреїв.

Шотіку під час будівництва трапилася пляшка, начинена паперовими грішми. Там були злоті, рублі і навіть долари. Як розповів Олег Дергай, усі раритетні банкноти, крім американських, пан Шотік передав міському музею. Ще один цінний і рідкісний експонат з ґетто – дамський револьвер "бульдог".

Револьвер, який знайшли на території ґетто
Револьвер, який знайшли на території ґетто

"Таку зброю для самооборони колись можна було придбати досить вільно. Можливо, саме з цього револьвера стріляли по українському поліцаю. Старожили мені розповідали про такий факт.

Але попасти ним можна було з відстані не більше двох метрів. Більше – хіба горобців наполохати. Коли знайшли того револьвера, то євреї вже хотіли описати це як спротив. Але на мою думку, такі оцінки – перебільшені", – пояснює краєзнавець Олег Дергай.

Все-таки більшість євреїв не усвідомлювали, що вийшли з власної хати назавжди.

"Голодні діти лазили по порожніх хатах. Не по гроші чи золото пробиралися, вони хотіли їсти. І часто знаходили полишену на столі ще теплу вечерю. Видно було: люди думали, що зараз повернуться додому", – переповідає спогади зі батькового дитинства Анатолій Занічковський.

Берестечко у довоєнний період. Вулиця, на якій компактно проживали євреї
Берестечко у довоєнний період. Вулиця, на якій компактно проживали євреї
Єврейські хати Берестечка
Єврейські хати Берестечка

У ґетто євреї мерзли і голодували. Місцеві допомагали на свій страх і ризик.

"Мій дід возив їм дрова. Але одного разу підійшов старий єврей і каже: "У тебе діти, а нам вже все одно". І дід побоявся ще щось туди возити", – згадує родинні розмови Сергій Бойко.

Охороняла ґетто допоміжна українська поліція: то було 40-50 місцевих жителів з Берестечківської районної управи.

"Вони знали, що буде розстріл і попередили євреїв, що "цієї ночі вся поліція буде п'яна". Молодші і тікали", – розповідає Олег Дергай.

Скільки полягло людей у полі під Берестечком достеменно невідомо. У радянських донесеннях йдеться про понад 3 тисячі євреїв, яких утримували в ґетто
Скільки полягло людей у полі під Берестечком достеменно невідомо. У радянських донесеннях йдеться про понад 3 тисячі євреїв, яких утримували в ґетто

У Волинському обласному державному архіві зберігається документ з поіменним списом берестечківських поліцаїв. Біля кожного прізвища є галочка або дві.

"Одних знищили нацисти, інших комуністи. Але того допоміжна українська поліція перейшла у ліс в 1943 році під час облави на УПА в лобачівському лісі. Хлопці їх уже чекали: усе було домовлено. Усі перейшли, крім одного, який був не бандерівець, а мельниківець", – пояснює Дергай.

Директор Берестечківського музею Олег Дергай
Директор Берестечківського музею Олег Дергай

За інформацією історика, у тій облаві брало участь семеро німців-відставників старшого віку. Повстанці їх пожаліли і відпустили, забрали тільки одяг і зброю.

Але коли у руки повстанців потрапляли німецькі офіцери, керівники масових убивств, то мова була інша. Під час одного з боїв біля Лобачівки упівці спіймали райфляндвірта Ампеля.



"Місцеві його називали Гампель. Він був представником цивільної адміністрації на Горохівщині і особисто брав участь у розстрілах євреїв у Володимирі-Волинському, Сенкевичівці, Горохові, Берестечку.

Коли потрапив у руки вояків УПА, то пояснював, що офіцер і його розстрілювати не можна, а треба відпустити. Хлопці послухали, не розстріляли. Взяли дві берізки, прив'язали за ноги і відпустили. Мені про цей випадок розповіли зв'язкові УПА з Берестечка: Микола Якубович і Тетяна Надашкевич", – поділився напрацюваннями Олег Дергай.

Картина Олександра Корецького
Картина Олександра Корецького "Ростріляна молодість", 1946 р. На полотні зображені хлопці-скобельчани, яких розстрілюють німецькі солдати. Збоку у коричневій формі стоїть представник цивільної адміністрації Ампель
Центральна частина Берестечка у роки Другої світової війни
Центральна частина Берестечка у роки Другої світової війни

Радянська пропаганда списувала на УПА підпал міста у новорічний дні 1943-1944 року. То був момент, коли війська Третього Райху уже відступили, а Червона армія ще прийшла. Єврейська дільниця Берестечка так палала, що було видно за 8-9 кілометрів у Стремільчі.

"То міф. Берестечко підпалили мародери зі Смоляви. Мені розповідали старожили, які добре знали, хто живе у сусідньому селі", – спростовує Олег Дергай.

У музеї, яким він зараз опікується зберігається знімок пожарища на місці єврейського кварталу, який ознаменував кінець цілої епохи в історії міста.

Андреа Халупа, авторка сценарію фільму «Ціна правди»: «це історія, яку розповів мені дідусь»

Сценарій до фільму «Ціна правди», який зняла польська режисерка Аґнєшка Голланд, написала Андреа Халупа – американська журналістка українського походження. Вона друкується в «The Atlantic», «TIME», «Forbes». Вперше про Голодомор Андреа почула в дитинстві від свого дідуся, який його пережив. А в студентські роки вона читала про життя репортера «New York Times» Волтера Дюранті в Москві. Саме тоді вона дізналася про Гарета Джонса, пригадала історію своєї родини і вирішила: «Я точно напишу сценарій до фільму, який розповідатиме про це».

Україна без Києва. Про що домовлялись у Парижі навесні 1920 року?

У Парижі Україні планували зберегти незалежність, але намалювали нові кордони. Без Києва, Лівобережжя, Сходу та Заходу.

Крізь бурю та сніг. Перший Зимовий похід Армії УНР

У перших числах грудня 1919 року Армія УНР налічувала близько 10 тисяч осіб. З них боєздатними були біля 2 тисяч. Керівництво проводило нараду за нарадою у пошуках виходу з ситуації. Вирішили йти у запілля окупантів. Так почався Перший Зимовий похід.

Львів. 1918. Єврейський погром

Наприкінці листопада 1918 року світ отримав страшні відомості зі Львова: європейські та американські видання писали про жорстоку розправу над тутешніми євреями, яких впродовж двох діб, одразу після відступу з міста українського війська, безжалісно грабували, палили, мордували і вбивали.