Батько української аеророзвідки – полковник Армії УНР Павло Крицький

До сьогодні історики вважали, що начальник штабу Технічних військ Армії УНР полковник Павло Крицький помер у Львові після 1924 року. Відомою була лише одна його світлина… Однак, прожив він ще більше 20 років у Чехії, а похований у Празі. Вдалось відшукати його могилу. Віднайшлось і більше його фотографії, які вперше публікуються у цій статті…

Павло Митрофанович Крицький народився 3 листопада 1868 року у с. Мала Дівиця на Полтавщині (нині – селище міського типу Прилуцького району Чернігівської області). Тут у 1885 році народилась також майбутня дружина Симона Петлюри – Ольга Більська.

Село відоме й тим, що тут народився Олег Міхнюк – афганець, сотник 8 сотні Самооборони Майдану і доброволець батальйону "Айдар", Герой України (посмертно).

Павло Крицький походив із старої козацької шляхти. Його дідуся, підполковника Павла Калениковича Крицького, а також батька – Митрофана – росіяни визнавали "как приобретшего права потомственного Дворянства личными заслугами". З 15 лютого 1868 року (очевидно, з дня зачаття –Ю.Ю.) це визнання поширилось і на онука – героя цього матеріалу.

Герб роду Крицьких (1912 рік) із використанням української національної символіки. В лівій блакитній частині – золотий сніп пшениці
Герб роду Крицьких (1912 рік) із використанням української національної символіки. В лівій блакитній частині – золотий сніп пшениці
Джерело: РГИА, ф.1411, оп.1, ед.хр.№ 110

У свої 19 років Павло Крицький закінчив класичну гімназію в Прилуках. Тут таки, але в молодших класах, навчався Микола Міхновський. Можливо вони разом творили таємний українознавчий гурток, який згадує у своїй спогадах історик Володимир Дорошенко.

Невідомий автор, що сховався під криптонімом "Військовий", відзначив згодом полковника Крицького як "старого заслуженого вояка та передреволюційного українця". Тобто усвідомленим учасником українського національного руху Павло Митрофанович став задовго до революції 1917 року.

Родина була великою. Одна із сестер – Ольга – стала дружиною відомого світові математика Георгія Вороного, винаходи якого досі використовуються в ІТ-сфері. У 1889 році він залишив запис у щоденнику про відвідування родини Крицьких: "ще раз роблю собі операцію – стискую своє серце і їду в холодний і суворий Петербург… До нової весни я загорнусь у свою броню, як уві сні, буде ввижатися мені це літо, яке дало таки мені, крім сил і здоров'я, ще й ті крихітки щастя".

У 1888 році Павло вступив на фізично-математичний факультет університету св. Володимира в Києві. Університетського курсу не закінчив, бо у 1891 році вступив до війська (в цьому ж році виникло легендарне Братство тарасівців – Ю.Ю.).

Служив "вольноопределяющимся", тобто добровольцем, у 117 піхотному Ярославському полку, який продовжував традиції часів Гетьманщини – курського полку Українського корпусу.



У Москві закінчив юнкерські (юнацькі) військово-училищні курси (1893), а в Санкт-Петербурзі – офіцерську військово-електротехнічну школу (1896) та Офіцерську повітроплавну школу (1901).

Курси і повітроплавну школу, яка тоді була ще лише навчальним повітроплавним парком, закінчив "по 1-му розряду", тобто з відзнакою.

Пройшов шлях з низів до старшого офіцера. У серпні 1893 року отримав перший офіцерський (старшинський) ступінь – хорунжого. Через три роки – поручник. З 1901 року – штабс-капітан, із 1904 р. – сотник. А з 1 жовтня 1909 р. – підполковник.

У травні 1915 року пішло спрямування на підвищення до ступеня полковника... Займався інженерним забезпеченням армії, зокрема спеціалізувався у повітроплавстві.

Емігрант інженер Павло Крицький у 1925 році
Емігрант інженер Павло Крицький у 1925 році
Джерело: ЦДАВО

Що таке військове повітроплавство? Використання повітряних куль у бойових цілях – для проведення розвідки і коригування вогню артилерії, розкидання агітаційних матеріалів над територією противника.

Першими це здогадались зробити французи. Ще у 1794 році вони організували повітроплавну військову школу. До царської Росії цей тренд докотився лише через сто років. Серед тих, хто першим почав освоювати повітроплавство був і українець Павло Крицький.

У складі 7-го саперного батальйону брав участь у Китайському поході 1900-1901 років. Ці військові дії відомі ще як придушення "Боксерського повстання" китайських загонів "гармонії та справедливості" (ігетуанів). Повстанці виступали проти втручання іноземців в економіку та внутрішню політику Китаю, але зазнали поразки.

Подальший бойовий досвід продовжив здобувати теж на Далекому Сході. У складі 1-го Східно-Сибірського саперного батальйону бере участь у Російсько-японській війні 1904–1905 років. Командував телеграфною сотнею.

Саме у цій війні російська армія вперше здійснила бойове застосування повітроплавства. Прив'язані аеростати використовувались для коригування вогню та розвідки, особливо про облозі Порт-Артуру.

Після "японської" війни – командир повітроплавного куреня (батальйону) в м. Іркутську. З 1908 року – командир роти (командуючий) фортечної повітроплавної роти у м. Владивосток. У 1912-1914 роках – командуючий Сибірським повітроплавним батальйоном, який входив до складу Приамурського військового округу і базувався у с. Спаське (тепер – Приморський край).

Першу світову війну починав в м. Ліда (тепер – Білорусь), як командир 4-ї авіаційної роти, що на початку 1914 року створювалась на базі повітроплавної роти. 

Відзначений Орденом Святого Володимира IV-го ступеня. Загалом отримав 10 медалей, переважно за бойові дії (в тому числі медалі Св. Анни 3 і 4 ступенів, Св. Станіслава 3-го і 2-го ступеня з мечами).

Через рік став командиром фортечної Новогеоргіївської повітроплавної роти. Базувалась вона у Модлинській фортеці – технічно застарілому укріпленому районі поблизу Варшави. Коли в 7 (20) серпня 1915 року, фортеця впала – потрапив у німецький полон у якому пробув більше 3 років.

Солдати та офіцери Новогеоргіївської кріпосної повітроплавної роти (підопічні Павла Крицького) в німецькому полоні
Солдати та офіцери Новогеоргіївської кріпосної повітроплавної роти (підопічні Павла Крицького) в німецькому полоні
Джерело: sammler.ru

Кубанський українець Сергій Федоров – "Лантух", якому набридло повзати фронтовими болотами в складі 2-го пластунського батальйону і який вирішив пересісти на повітроплавні "ковбаси" (у 1917 році він же створив український морський повітропланий відділ на Балтиці, який перебазував до Києва, де брав участь в боротьбі з більшовиками – Ю.Ю.) залишив цікавий спогад про роль аеростатів в тій війні:

"Ви ж були на австрійському чи ґерманському фронті і бачили, як ото цілий фронт "ковбасами" обсаджений, що на дротовому канатику висять та на все дивляться. А як отака чортяка де що і побачить, то зараз туди ворог з гармати і плюнеть".

Взагалі, потрібно відзначити, що українців в повітроплавних відділах було досить багато. Показовим є курйозний випадок, коли 9 листопада 1917 року начальник штабу Верховного головнокомандувача генерал Микола Духонін віддав наказ переформувати 27-й армійський повітровальний загін у 1-й Польський… Особовий склад це не влаштувало і на загальному зібранні ухвалено рішення опротестувани наказ та оголосити загін українським.

Ярослав Тинченко у біографічній довідці зазначає, що Павло Крицький повернувся він з полону в Україну через три роки – 12 жовтня 1918 року. А вже 20 жовтня, стає помічником командира "Херсонсько-миколаївського науково-повітроплавного загону" Армії Української Держави.

Однак, із назвою цього загону є явна плутанина, бо в своєму ж виданні шановний автор вказує – на півдні України існував лише Одесько-Подільський загін.

У Центральному державному архіві вищих органів влади (ЦДАВО) збереглась справа з наказами цього загону. До кінця липня 1918 року він базувався у м. Миколаєві, а з серпня місяця перемістився в м. Одесу. Наказу про вступлення Павла Крицького в обов'язки помічником командира – немає (а збереглись накази до 27 жовтня включно).

Наказ про призначення Павла Крицького помічником командира Харківсько-Катеринославського науково-кадрового повітроплавного загону. Київ, 16 жовтня 1918 року
Наказ про призначення Павла Крицького помічником командира Харківсько-Катеринославського науково-кадрового повітроплавного загону. Київ, 16 жовтня 1918 року
Джерело: ЦДАВО

Насправді, Павло Крицький у своєму реєстраційному листку на який посилається Я.Тинченко, вказав що в жовтні 1918 року став помічником командира "Харково-Миколаївського" загону (sic! правильно – "Харківсько-Катеринославського" - Ю.Ю.).

А ще вказав, що "з призначенням до управління інспектора повітроплавства на Україні", яке очолював донський козак половник Микола Марков. Тобто фактично залишався в Києві, тому й з назвою "свого" загону помилився.

У ЦДАВО вдалось відшукати два накази інспектора повітроплавання України Миколи Маркова під числами 34 і 82, підписані відповідно 16 та 23 жовтня 1918 року.

У першому наказі підполковник Павло Крицький з 1 вересня отримав призначення до виконання обов'язків помічника командира Харківсько-Катеринославського науково-кадрового повітроплавного загону з тимчасовим прикомандируванням до центрального апарату.

Другий наказ про те, що військовий старшина Павло Крицький від 30 серпня є старшим підручником Харківсько-Катеринославського загону.

Все це означає, що повернувся він в Україну можливо ще влітку 1918 року і постійно перебував в Києві при інспекторі повітроплавання Української держави.

Саме тому вже 12 листопада 1918 року, тобто за два дні до повстання Директорії у Білій Церкві, Павло Крицький (згідно з даними у його реєстраційній картці – Ю.Ю.) отримав нову посаду – в.о. начальника повітроплавного відділу у Головному інженерному управлінні Військового міністерства Української Держави.



А у день, коли війська Директорії увійшли до Києва (15 грудня 1918 року) Павло Митрофанович призначається "т. в. о. інспектора повітроплавства" України. Микола Марков втікає до Денікіна.

"Відомість про персональний склад Головного управління Повітряної фльоти і підлеглих управлінь інспекторів авіації та повітроплавання" із жовтня наступного року, відзначає, що інспектором повітроплавання (тобто, вже без "в.о." - Ю.Ю.) Павло Крицький став 15 січня 1919 року. До цього часу формально залишався помічником командира Харківсько-Катеринославського загону.

У зв'язку з повстанням Директорії та початком нової війни з Москвою, а також через відплив частини старшин до денікінської армії в підпорядкуванні Павла Крицького залишилось лише три повітроплавні загони: Чернігово-Волинський, Києво-Полтавський та Харково-Катернославський. Ще один загін – вищезгадуваний, із центром в Одесі – опинився під владою білогвардійців.

Інспектор повітроплавання Армії УНР – підполковник Павло Крицький. Броди, березень 1919 року
Інспектор повітроплавання Армії УНР – підполковник Павло Крицький. Броди, березень 1919 року
Джерело: ЦДАВО

Через різке скорочення кадрового складу укладались нові штати, формувались нові авіаційні частини. Однак, вже в лютому 1919 року довелось залишити Київ та переїхати до Бердичева.

Відтак до Вінниці, де зупинились на кілька тижнів у частині повітроплавання, де "були прекрасні майстерні й де було багато всякого цінного авіяційного майна". А згодом до Проскурова (тепер – м.Хмельницький) та міста Броди в Галичині.

Очевидно, що до Павла Крицького повітроплавством в УНР та Українській державі завідували різні особи, починаючи із 1917 року. Він не був першим на цій посаді.

Однак, саме Павло Митрофанович зміг першим забезпечити бойове застосування повітроплавства для потреб Армії УНР та УГА (один з трьох наявних загонів передано в розпорядження Галицької Армії – Ю.Ю.). І спромігся він це зробити в найтяжчій ситуації – розваленого кадрового складу та розкраденого і понищеного революцією майна.

Передача 1/3 повітроплавного флоту до УГА відбулась ще в лютому 1919 року. На базі Чернігово-Волинського загону, який прибув із усім необхідним забезпеченням, створено "1-й повітроплавний дивізіон" УГА (57 осіб, зокрема 11 старшин), а відтак "Путобальонну сотню".

Відділ розділено на дві чети, які приділено до ІІ та ІІІ Корпусів (з місцем розташування у Бібрці та Стрию відповідно – Ю.Ю.). Діяли вони упродовж весни та літа 1919 року.

Чета повітроплавців підполковника Дмитра Козакова при ІІІ Корпусі УГА. 16 квітня 1919 року, с. Рогізно Самбірського району
Чета повітроплавців підполковника Дмитра Козакова при ІІІ Корпусі УГА. 16 квітня 1919 року, с. Рогізно Самбірського району
Світлина з Календаря Червоної калини за 1938 рік

У спогадах контрозвідника Івана Вислоцького мова йде лише про два аеростати (Fesselballone) переданих УГА. Дослідник А.Харук наводить цифру у 4 аеростати. Хоч на світлині, яка ілюструє спогад Івана Вислоцького зображено 8 повітряних куль, які 16 квітня 1919 року діяли в околицях Самбора на ділянці ІІІ Корпусу УГА.

А Петро Білон взагалі згадує, що "з числа наших так званих путо-бальонів (прив'язаних) Штаб повітряного флоту [УНР] приділив УГА сто штук для спостережної діяльности, додавши потрібного технічного матеріялу".

Передані Павлом Крицьким для галичан аеростати робили свою справу. Сотник-літун УГА інженер Рудольф Земик згадував:

"Неодно найдокладніше звідомлення відійшло тоді до Команд обох Корпусів. Зорець, що підносився бальоном до 500 м. у гору, видів, як на долоні позиції свого відтинку, та висліджував найменші ворожі рухи. Це дуже неподобалося ворогові й тому він почав уже від першої хвилі обстрілювати наші бальони".

Допомагав Павло Крицький не лише галичанам, але і кубанцям-українцям – сформувати свій повітроплавний дивізіон на Кубані. Дивним чином командир Києво-Полтавського повітроплавного загону Української Держави Сергій Федоров – "Лантух" в січні 1919 року повернувся на Кубань і взявся за формування козачого повітроплавного дивізіону.

Частину майна перекинуто одразу (таємно), а решту – упродовж весни і літа – визбирувано із "прихованих" від більшовиків точок у Києві, Миколаєві, Одесі… Влітку 1919 року, попри опір Денікіна, кубанський дивізіон розпочав свою бойову діяльність – проти більшовиків.

Печатка – українською мовою – кубанського козачого повітроплавного дивізіону на чолі з полковником С.Федоровим (Лантухом)
Печатка – українською мовою – кубанського козачого повітроплавного дивізіону на чолі з полковником С.Федоровим (Лантухом)
Джерело: Літопис Червоної Калини, 1932 рік, число 9

Прямих доказів участі Павла Крицького у формуванні кубанського повітроплавного дивізіону, наразі, не виявлено. Однак, все це відбувалось у час, коли він керував цією ділянкою в Армії УНР, тобто він точно був у курсі справ.

Арештовані денікінцями українці-повітроплавці, дивним чином з'являлись на Кубані – за сприяння вищезгадуваного Миколи Маркова, який очолював тепер вже білогвардійське повітроплавство.

А у вересні 1919 року з Одеси, із великими хитрощами, вивезено для потреб кубанців прив'язні аеростати. Із складів, у змові з вартовими, які були під охороною УГА...

Станом на 12 квітня 1919 у розпорядженні штабу Дієвої армії УНР, тобто під керівництвом Павла Крицького, залишилися лише рештки двох повітроплавних загонів і київського повітроплавного парку.

Їх об'єднано у 3-й Київський повітроплавний дивізіон (де донедавна був С.Федоров-"Лантух"), який розташовувався тепер у Бродах і мав 15 старшин. До мінімуму – тобто до 2-х осіб – скорочено особовий склад інспекції повітроплавання.



Цікаво, що тією другою особою в інспекції був етнічний росіянин хоружний Віктор Димитрійович Попов, народжений в м. Пермі. До революції був старшиною для доручень 14 повітроплавного загону, відтак став значковим повітроплавного дивізіону Української держави, а з 20 серпня 1919 року – в.о начальника Технічного відділу Управління інспектора повітроплавання Армії УНР.

На фронті повітряні кулі використовувались досить активно. Упродовж літа вони брали участь у боях за Кам'янець-Подільський, Проскурів, Вінницю та Київ.

Єдиний повітроплавний дивізіон Армії УНР перейменовано у 1-й. Станом на серпень 1919 року він виріс до чисельності у 17 старшин та 210 козаків, а також мав у своєму розпорядженні 4 аеростати, 30 коней та один автомобіль.

 
Змійковий прив'язний аеростат "Парсеваль" (Parseval), який українці називали "бальон" або "путо-бальон". Він же став основою відзнаки повітроплавних частин УНР. Цей французький винахід успішно використовували в першій світовій війні обидві воюючі сторони. Зокрема, у російській армії було багато закуплених – ще перед війною – у Німеччини

Чим займались "путо-бальони" Павла Крицького на фроті? Начальник канцелярії повітряного флоту УНР Петро Білон описує це так:

"З цим родом нової техніки я був майже незнайомий… Знаю лише, що в армії УНР було досить багато бальонів або як їх називано "обсерваційні бальони". …Було їх багато, а разом з тим багато і потрібного технічного матеріялу."

"Ці бальони – продовжує П.Білон – робили не раз цінну прислугу армії. Вони з успіхом вивідували фронт і запілля ворога і передавали ці відомості Головному командуванню Армій.

Але попри те вони завжди стягували на себе увагу ворога, коли підіймалися вгору для спостереження. Зараз же ворог відкривав по них вогонь, а ще гірше, висилав свої літаки, що оточивши бальон з усіх боків, засипали його й спостерігачів на ньому кулеметним вогнем".

 
Команда розвідки на повітряній кулі (Fesselballone). Бережанщина, околиці с. Вербів, 1917 р. (фото Корпса Гофмана для K.u.k. Kriegspressequartier). Приблизно так виглядали вояки й старшини Армії УНР та УГА, які вели спостереження за ворогом з повітряних куль у 1919 році

Для оборони "бальонів" (аеростатів) доводилось застосовувати протилетунські гармати, а часом і свої літаки, яких постійно бракувало. Тим не менше у дні доброї погоди спостережна команда "бальонів" ігнорувала небезпеки, підіймалась на висоту до 500 метрів і давала Штабові Дієвої Армії найцінніші повідомлення.

Про розташування ворога, про його чисельність і рухи. З цієї прични ворог не міг терпіти діяльності спостережних "бальонів" і старався будь-яку ціну позбутися їх, обстрілюючи їх в тому числі із тяжких гармат.

"Нераз, коли на бальон нападе маса ворожих літаків – згадував Р.Земик – його стягнуть. Літаки відлетять і сядуть на сьому летищі за Львовом, а бальон поволі й гордо підноситься знов у гору. Не минає кілька хвиль, а коло нього вже знов цілий рій літаків…

…ворог рішучо не міг стерпіти наших бальонів. Знав добре, що вони значуть на фронті. Нападав і атакував їх по кілька разів денно. Більшої шкоди їм вправді не заподіяв, але все ж таки майже щодня перешивав їх скорострільними кулями".

Паралельно з бойовою діяльністю Павло Крицький займався також розробленням нормативної бази для діяльності Військово-повітряних сил УНР.

Влітку 1919 року, у Камянці-Подільському, при управлінні Повітряного флоту комісія під його керівництвом, начальника повітроплавання, підготувала шість важливих документів, які регламентували діяльність повітряного флоту УНР.

Петро Білон у своїх спогадах надзвичайно позитивно відгукується про ділові якості Павла Митрофановича: "Хоч полковник Крицький був багато старший від мене, але ми жили з ним в найкращій дружбі. Це була надзвичайно праведна людина, яка жила не для себе, а для довірених йому людей і Рідного краю взагалі".

Після того, як 16 листопада 1919 року було розформовано інспекцію повітроплавання, Павло Крицький отримує призначення до закордонного відділу Генерального штабу Дієвої армії УНР. Із ним, потягом, виїздить до Староконстянтинова. Відтак інтернований поляками та відправлений у табір в м. Ланцут.

"На інтернуванні штаба дієвої армії української". В Петрокові (тепер – м. Пьотркув-Трибунальські), 1921 рік
Джерело: ЦДАВО

З початком 1920 року знову у Кам'янці-Подільському, окупованому союзною польською армією. Навколо міста – більшовики, денікінці і румуни. Тут Павло Крицький виконує функції булавного старшини для доручень при командирі 4-ї стрілецької бригади Армії УНР полковнику Олександру Шаповалу.

Коли на початку березня затверджено штат бригади – приступив до створення в її складі окремої технічної сотні.

Згодом (із 24 квітня) – у резерві старшин 2-ї запасної бригади, яка теж формувалась у Кам'янці-Подільському. Як співробітник Військово-технічної управи Військового міністерства УНР.

Коли наказом Головної управи війська № 168 від 7 липня 1920 року створено додатково загальний відділ в складі Військово-технічної управи – Павло Крицький очолив його.

У анкеті, яку заповнював 28 травня 1920 року чесно зазначив, що є підполковником. Комісія на чолі із генерал-хорунжим Миколою Коваль-Медзведзьким в серпні цього ж року підтвердила цей його старшинський ступінь.

Наприкінці 1920 року, з 9 листопада, П.Крицький стає начальником штабу Технічних військ Армії УНР. Це була його найвища посада в українському війську, яку відзначено згодом і в некролозі:

"В українській армії був полковником, займав високі посади (начальником штабу техн. війська дійової армії тощо), невтомно працюючи для рідної справи".

Павло Крицький (сидить в центрі з польським офіцером), козаки й старшини Армії УНР
Павло Крицький (сидить в центрі з польським офіцером), козаки й старшини Армії УНР
Джерело: ЦДАВО

З часу перебування на цій посаді збереглась одна атестація, яку в березні 1921 року Павло Крицький надав поручнику Макару Однолько (теж уродженцю Прилуччини), коли той перебував на посаді помічника начальника інспекторського відділу Технічних військ Армії УНР.

Як безпосередній командир кандидата написав йому наступну рекомендацію, яка також висвітлює і характер автора (які риси цінував і поважав у людях):

"З 1917 року служив в українському війську, не раз бував у бійках з ворогами батьківщини. Дуже добре знає військову службу і чудово міг би керувати сотнею та виховувати підлеглих старшин та козаків. Має гарний досвід в ад'ютантській праці.

Справився з обов'язками начальника Інспекторського відділу в штабі начальника технічних військ Дієвої Армії, коли був тимчасово за нього. Смирний, привітливий, дисциплінований, з гарним і чесним поглядом на життя, гарний робітник, на котрого можна покластися, веселий, не впадаючий духом чоловік".

Наказом по війську УНР ч. 28 від 13 квітня 1921 року підполковнику Павлу Крицькому, нарешті, було надано ступінь полковника із старшинством з 1 квітня 1912 року (sic!).

Наказ підписали Головний отаман Симон Петлюра і військовий міністр генерал Михайло Омелянович-Павленко. Ці дані внесені також у журнал зарахування старшин Армії УНР на дійсну військову службу, який вівся упродовж 1920–1923 років.

Каліш (Польща), 1921 рік. Викладач Спільної юнацької школи Армії полк. Павло Крицький
Каліш (Польща), 1921 рік. Викладач Спільної юнацької школи Армії полк. Павло Крицький
Джерело: ЦДАВО

Із 1921 року полковник Павло Крицький викладав у Спільній юнацькій школі Армії УНР в Каліші. Фортифікацію, підривне діло, різну інженерію. 

Валентин  Сім'янцев, який у 1921-1923 рр. навчався у цій школі згадує, як одного разу юнаки вирішили застосувати на Павлові Крицькому свій багаторазово проведений жарт із старим полковником Миколою Лорченком. Суть жарту – під приводом, що в Україні "розпочалось повстання" почати підкидати лектора і водночасі щіпати його за м'яке місце.

"Ніколи, ні перед тим, ні після того – згадував В.Сім'янців – я та мабуть і всі хто там був, не бачили такого розгніваного полк. Крицького. Натякнув він і на те, що він не Лорченко…. І "припала" нам, всьому [кінному] дивізіонові, чи хто був там, чи ні, місяць без відпустки. І то тільки за натяк… місяць ми просиділи в бараку".

Попри строгість, юнаки все одно, шанували і любили полк. Павла Крицького, ще більше, як перед тим випадком. Бо викладав добре, вимагав сумлінного ставлення до його предметів і трактував усіх рівно. До нього на іспити соромилися ходити, не підготувавшись.

Посвідка члена Товариства колишніх вояків армії УНР, яку підписали генерал Віктор Кущ та Павло Шандрук. Каліш (Польща), грудень 1925 року
Посвідка члена Товариства колишніх вояків армії УНР, яку підписали генерал Віктор Кущ та Павло Шандрук. Каліш (Польща), грудень 1925 року
Джерело: ЦДАВО

Паралельно з викладами у юнацькій школі, як інженер-електрик у 1922-1923 роках брав участь в роботах із прокладки індо-європейського телеграфу. Очевидно, у ремонтних роботах однієї з ліній, що проходила через Польщу (ділянка: Берлін-Варшава-Одеса). Адже саме в цей час телеграф відновлював свою роботу після націоналізації більшовиками у 1917 році.

В довідці Ярослава Тинченка зазначається, що весною 1924 р. Павло Крицький переїхав до Львова, де працював інженером за фахом. А подальша доля невідома….

Насправді, вже в наступному році він на постійно переїздить до Чехії. З 1 листопада 1925 року влаштовується у Празі штатним асистентом-лаборантом при катедрі фізики Українського педагогічного інституту ім. М. Драгоманова.



Працює у столиці Чехії майже 8 років. До моменту, коли на початку 1933 р. цей навчальний заклад припинить свою діяльність через брак подальшої фінансової підтримки від чехо-словацького уряду (у зв'язку з світовою економічно кризою – Ю.Ю.).

Паралельно із підготовкою майбутніх освітян, принаймні із 1929 року, читав лекції для українських вояків із підривної справи, зв'язку, зведення фортифікаційних об'єктів, маскування і самоокопування.

Павло Крицький під час пішохідної мандрівки чеськими горами в дорозі до Slivenec (тепер мікрорайон Праги). Околиці Velká Chuchle (тепер тут Національний парк), 1930 рік. Автор фото: Володимир Миколайович Сергієвський
Павло Крицький під час пішохідної мандрівки чеськими горами в дорозі до Slivenec (тепер мікрорайон Праги). Околиці Velká Chuchle (тепер тут Національний парк), 1930 рік. Автор фото: Володимир Миколайович Сергієвський
Джерело: ЦДАВО

Генерал Володимир Сальський розглядав можливість, що Павло Крицький зможе розпочати також і заочне навчання членів Союзу організацій бувших вояків Армії УНР на Балканах.

У листі до Василя Филоновича він писав: "полковник Крицький міг би поширити виклад лекцій поза своїми фаховими викладами, почавши з тактики ріжного роду війська".

Павло Крицький брав також активну участь в розгортанні праці понадпартійного Українського Воєнно-Наукового Товариства (УВНТ), яке поруч з ним очолювали два легендарні генерали Армії УНР – Михайло Омельянович-Павленко та Всеволод Петрів.

Цікаво, що у діяльності товариства з-поміх майже 200 його членів брали також активну участь донці-самостійники ген. Володимир Сидорін та ген. Терентій Стариків.

Молодь провідує полковника Павла Крицького. 8 листопада 1940 року
Молодь провідує полковника Павла Крицького. 8 листопада 1940 року
Джерело: ЦДАВО

У кінці 1930-х років нагороджений Хрестом Симона Петлюри число 94 за участь у збройній боротьбі за державність України під проводом Головного Отамана Симона Петлюри 1917-1921 роках.

В.Сімянців, який зустрічався із Павлом Крицьким в Чехії, як із колишнім своїм викладачем у Спільній юнацький школі, згадував:

"Жив він на селі біля Праги. Студентів багато було навколо його. Завжди був однаково шанований. Жив довго. Розв'язував якісь проблеми з його наук. Мав якісь винаходи, чи над ними працював".

 
Прага, грудень 1941 року. З Ольгою Хілецькою
Автор світлини – організатор "Вільного козацтва" на Полтавщині та вояк Корпусу Січових Стрільців хорунжий Володимир Хілецький, який в липні–листопаді 1919 року служив під командуванням Павла Крицького. Джерело: ЦДАВО

Невідомий автор некрологу досить наочно описав останні роки життя полковника:

"Як людина, він визначався надзвичайною порядністю, скромністю та лагідністю. Живучи на еміграції аскетом, небіжчик мешкав у маленькій комірці в селі Велька Хухлє [(Velká Chuchle)] біля Праги, де сам собі варив їжу і провадив своє вбоге господарство. Мріяв про поворот на вільну батьківщину, яку так безмежно любив".

Помер полковник Павло Крицький на 78-му році свого життя в ніч на 17 грудня 1945 року у празькій лікарні на Буловці. Упокоївся після тяжкої недуги.

Знайомі похоронили його на Ольшанському цвинтарі у Празі. У могилі родини Сірополків (православний відділ ІІ-18/429). Ніна і Степан Сірополко теж, як і Павло Крицький, походили із Прилуччини.

Могила родини Сірополків, в якій похований П.Крицький. Ольшанський цвинтар в празі, 2014 рік
Могила родини Сірополків, в якій похований П.Крицький. Ольшанський цвинтар в празі, 2014 рік
Фото: Юрія Юзича

С.Сірополко, разом із майбутнім полковником Армії УНР Василем Совачевим (племінником М.Міхновського) у 1890-х роках був одним із лідерів таємного українського гімназійного гуртка в гімназії м. Прилук.

Могили наших у Празі. Екскурсія Ольшанським кладовищем

Тобто поховання Павла Крицького у могилі свого земляка додатково підтверджує припущення про те, що гурток в гімназії був тим середовищем, яке допомогло усвідомити Павлу Митрофановичу себе українцем іще з шкільної лави.



***

Автор висловлює щиру подяку ЦДАВО за сприяння у підготовці цього матеріалу, передусім п. Ользі Редько.

Статтю присвячую славній пам'яті Олега Міхнюка, якого знав особисто, а також волонтерам, які створили сучасну аеророзвідку в Збройних силах України.

Танковий етюд в рожевих тонах

Події останніх місяців призвели до того, що поєднання слів "Прага" та "пам'ятник" у новинній стрічці наразі більше апелює не стільки до споруд часів Карла IV чи величних барокових пам'яток, скільки до монументів, присвячених подіям останньої світової війни

Операція Anthropoid

На світанку 18 червня 1942 року в центрі Праги почався незвичний рух. Неподалік Карлової площі, навколо церкви святого Карла Боромейського по вулиці Рессловій збиралися загони CC та гестапо. Понад сім сотень німців під командуванням 17 офіцерів взяли церкву в подвійне кільце. Під першими сонячними променями о пів на п’яту ранку мав розпочатися бій з наперед відомим переможцем

Роман Кирчів: «Як намагалися мене заарканити»

Склалося так, що з юних років я опинився у полі зору чи не найзловіснішого витвору більшовицької тоталітарної системи, її органів безпеки. Вони намагалися зробити мене своїм прислужником і за непокору переслідували та всіляко шкодили і пакостили мені.

«Вироки виконувати негайно!...»

22 травня минула 73 річниця оголошення Військовим судом оперативної групи (ВСОГ) «Вісла» перших смертних вироків