Як і чому вікінги опинилися у Західній Україні

Як тут опинилися скандинави? Вони були важливою частиною державного апарату Русі, особливо в період правління князя Володимира. З літопису відомо, що Володимир був змушений тікати у Швецію після невдачі у міжусобній війні. Звідти він повернувся із армією варягів, які допомогли відвоювати спадщину.

Корабель з поховання в Осебергу, Норвегія

"Історична правда" публікує цей матеріал із люб'язного дозволу автора та Центру середньовічних та ранньомодерних студій "Symbolon".


Ще в 1920-х роках відомий українських археолог Ярослав Пастернак, проводив розкопки слов'янських поселень в Українському Прикарпатті.

Результатом його роботи стало дослідження таких міст як Галич і Пліснеськ, що були важливими центрами в регіоні. На основі археологічних матеріалів дослідник обґрунтовував, що одне із найбільших поселень українського середньовіччя Пліснеськ було засноване вихідцями зі Швеції ще в ІХ столітті.

Своє дослідження він завершив уже в еміграції і українські дослідники змогли про нього дізнатися лише після розпаду Радянського союзу. Стаття археолога викликала багато сумнівів у фахівців.

Більшість не розуміла, як скандинавські воїни могли потрапити у Прикарпаття і головне навіщо? Спробуємо дізнатися наскільки реальним було відкриття Пастернака.

Сучасні західноукраїнські землі не входили до складу Русі. Ці терени до Х століття розвивалися власним шляхом. Згідно літопису тут проживали племена Хорватів, на південь від яких жили Тиверці, а на північ Волиняни.

Археологічні дослідження племен білих хорватів схожі на пригодницький фільм. Це величезні городища, які своїм розмірами в десятки разів перевищували Київ чи Новгород, мали полісну структуру та величезні капища.



Дослідники навіть припускають існування державного утворення, що мало назву Велика Хорватія. Через їх територію здавна проходили торгові шляхи, що поєднували Русь із Західною Європою.

Це відомий шлях Київ – Краків – Прага – Регенсбург, прокладений через Прикарпаття, річковий шлях через Прип'ять на Волині, а також шлях з Європи до Візантії через Дністер на Буковині.

Найкраще скандинавський слід прослідковується на Волині. Адже тут було знайдено багато артефактів скандинавського походження, навіть зброю північного типу і близькосхідні скляні намистини.

Судячи із археологічних матеріалів руські купці проникають сюди, ще наприкінці ІХ століття. Це ж підтверджує і Раффельштедтенський митний статут, який згадував, про торгівлю русів із імперією Франків.

Бойова сокира Епохи вікінгів з поселення Маамен (Данія)
Бойова сокира Епохи вікінгів з поселення Маамен (Данія)
Фото: Данський національний музей

У 1986 році в селі Йосипівка, що в Буському районі Львівської області, діти випадково знайшли декілька давніх монет. Коли почали копати далі, стало зрозуміло, що тут знаходиться справжній скарб арабського срібла. Це були сотні монет VIII – IX століть. Так випадково було віднайдено одну із найцікавіших знахідок середньовіччя у регіоні.

Зрозуміло, що місцеві жителі не передали усе археологам і унікальна знахідка розпорошилася приватними колекціями. Очевидці розповідають, що окрім монет було знайдено дивну прикрасу у формі хмарини інкрустовану дорогоцінним камінням. Однак її також втрачено.

За описами ця прикраса нагадує сустугу – традиційний атрибут скандинавського жіночого костюму, про який згадували арабські автори.

Не менш загадковою є ще одна археологічна пам'ятка, так звана "Галичина могила" (поблизу сучасного Галича). Традиційно її вважали могилою засновника міста. Однак розкопки цього поховання здивували дослідників.

Адже самого тіла там не було виявлено. Не було і слідів трупоспалення, лише поховальний інвентар. Це була зброя скандинавського зразка та залишки човна, що також свідчить на користь північного походження могили.

Адже поховання у човні має свої паралелі у знахідках на території Норвегії, а також згадується арабським письменником Ібн Фадланом, що спілкувався зі скандинавськими торговцями на Волзі. Однак куди ж ділося тіло?

Курган
Курган "Галичина могила" в Крилосі

Зазвичай, коли відбувалося розкрадання кургану, то зникають цінні речі, а не покійник. Вірогідно його там ніколи і не було. Це поховання дуже схоже на кенотаф – символічне захоронення, яке не містить самого мерця.

Ця традиція була поширена у Північній Європі в часи середньовіччя. Зазвичай це робили, щоб вшанувати людей, які загинули у далеких краях – воїнів, мандрівників чи купців.

Цікаво, що археологи на Крилосі не знайшли жодного поховання скандинавського типу, яке б було сучасним "Галичиній могилі". І взагалі, це поховання не знаходиться на території некрополя, а навколо нього дуже мало знахідок. Дослідники припускають, що воно могло бути місцем інтронізації місцевих правителів.

Схожу традицію знаходимо і в скандинавських королівствах. Зазвичай такий курган був уособленням могили засновника правлячого роду чи міста, а навколо нього знаходилася площа для народних зібрань, що пояснює відсутність тут знахідок.



На північ від Галича розташувалося Пліснеське городище, про яке ми згадували на початку. Це величезний укріплений центр слов'янського часу. Його площа сягає понад 300 гектарів. Це одне із найбільш міст середньовічної України.

Однак чи справді воно було засноване варягами як це припускав Ярослав Пастернак?

Почнемо з того, чому вчений зробив такий висновок. Справа в тому, що під час дослідження цього місця археолог натрапив на могильник, який містив більше сотні поховань.

Більшість із них були типовими похованнями вікінгів, зі всім необхідним ритуалом та супровідним матеріалом. Окрім того, на території городища, археологи виявили артефакти, які мали скандинавське походження і навіть амулет із написами, дуже схожими на скандинавські руни.

Сумнівів не було, скандинавських воїнів тут було дуже багато. І судячи із багатства курганів, ці люди мали дуже високий статус у суспільстві.

Парне поховання скандинавського типу з
Парне поховання скандинавського типу з "Великого кургану" у Пліснеську
Зображення з архіву Краківського музею.

Однак Ярослав Пастернак помилився в одному. Скандинави були не засновниками, а руйнівниками Пліснеська. Дослідження сучасних археологів показали, що варязькі кургани датуються кінцем Х – ХІ століття, тобто часом, коли тут встановилася влада київського князя.

Більше того, поховання перекривають оборонні вали слов'янського періоду. Іншими словами могили скандинавських воїнів були споруджені на місці зруйнованих укріплень слов'янського городища.

Згідно Повісті Минулих Літ, у 993 році князь Володимир вирушає походом на хорватів та підкоряє ці племена своїй владі. Літописець не подає якихось додаткових відомостей про цей процес.

Однак це схоже на правду, саме наприкінці Х століття у місті зруйновано всі оборонні укріплення. На городищі прослідковуються залишки пожежі, а сам Пліснеськ перестає функціонувати. На місці величезного поліса постає невеличке поселення, площею у кілька гектарів, яке за своєю структурою нагадує класичне середньовічне містечко.

Як тут опинилися скандинави? Вони були важливою частиною державного апарату Русі, особливо в період правління князя Володимира. З літопису відомо, що Володимир був змушений тікати у Швецію після невдачі у міжусобній війні. Звідти він повернувся із армією варягів, які допомогли відвоювати спадщину.

Часто у скандинавських сагах згадуються герої, які наймалися на службу до київських князів і воювали на боці того, хто платив, а якщо у когось закінчувалися гроші, то вони переходили на бік його суперника. Підтверджують це і рунічні камені Швеції, на яких викарбувано імена воїнів, що загинули на теренах Русі.

 
Рунічний напис, викарбуваний на скелі у місцевості Веда (Швеція). Датується XI-м століттям. На камені написано "Торстейн викарбував на честь свого сина Ерінмуна він купив цей маєток і заробив (багатства) на Сході в Гардах (на Русі)"

Очевидно Пліснеськ став адміністративним центром у якому формувалася великокнязівська адміністрація. Прийшлі варяги могли бути князівським намісниками, воїнами прикордонної залоги, контролювати торгові шляхи, збирати податки тощо.

Більшість цих людей уже були християнами і поступово вони змішувалися із місцевим населенням. А нащадки цих людей ставали галицькими боярами.

Кава і «Велика депресія»

Навряд чи бідні й голодні люди потребували насамперед кави, але на чашку вони бодай могли сподіватися. Відстоявши довжелезну чергу на доброчинну кухню, людина «отримувала миску кукурудзяної каші, часто без молока й цукру, і кухоль кави». Сільські жителі, втративши свої ферми, ставили на узбіччях намети і трималися на «квасолі і чорній каві». Дороті Дей згадувала, як чоловіки приходили до благодійних пунктів католицького робітничого руху "по одяг, черевики, шкарпетки чи плащ": "Коли у нас нічого не залишалося, ми казали: "Посидьте, випийте кави. Візьміть сендвіч". Кави ми варили дедалі більше".

Як зароджувалася французька плеяда Півдня України

Наприкінці XVIII – початку XIX століття Південь України певною мірою став привабливий для іноземних переселенців. У цей час уряд Російської імперії намагавсяу тому числі освоювати регіон руками західноєвропейців. Не останнє місце у цьому процесі займали французи, які утворили тут потужний конгломерат управлінців, аграріїв, промисловців та інших фахівців. Вони не просто приїхали заробляти гроші на торгівлі або вирощуванні винограду, але й дали поштовх до розвитку окремих галузей економіки, якими сьогодні тут продовжують користуватися (суднобудівництво, виноградарство, вівчарство, тощо).

Буркусь: хто сторожив спокій дому Франка?

Це був не безпородний дворовий собака (хоча і в тім нічого лихого нема, навпаки, не виключено, що й таких тримали Франки, бо принаймні в певний час пес був у них не один, а справжній гуцульський вівчур, полонинський собака, чи, як іще називають, карпатська вівчарка

У секторі «проблем ідеологічної боротьби»: історики та «перебудова»

Нині це Інститут історії України, а тоді слова "Україна" в назві інституту не було. Навіть у цьому в СРСР вбачали небезпеку. Всі спілкувалися російською, лише в одному відділі, де вивчали козаччину, українською. А аспірант Діма Табачник (який потім двічі у Януковича був міністром), ідучи до курилки повз цей відділ, казав: "Цвірінькають там цією українською"