12 цитат від Володимира Винниченка

Є певна плутанина з датою народження Володимира Винниченка. Є дата, записана його дружиною. День, який назвав він сам. І дані з метричного запису. Різниця – у межах трьох днів: 14, 15 та 16 липня 1880 року. І це без врахування переводу зі старого на новий стиль календаря.

На цей сумний нахил до "хохлацьких" анекдотів слабують, за малим винятком, усі російські письменники. Особливо ж ця слабість набула загрожуючого майже епідемичного характеру за останні скілька літ. "Хохол" неодмінно знайдеться у кожного белетриста.

Винниченко В. Открытое письмо к русским писателям // Украинская жизнь. 1913. № 10. С. 29–30.



Читати українську історію треба з бромом, — до того це одна з нещасних, безглуздих, безпорадних історій, до того боляче, досадно, гірко, сумно перечитувати, як нещасна, зацькована, зашарпана нація тільки те й робила за весь час свого державного (чи вірніше: півдержавного) існування, що одгризалася на всі боки: од поляків, руських, татар, шведів. Уся історія — ряд, безупинний, безперервний ряд повстань, війн, пожарищ, голоду, набігів, військових переворотів, інтриг, сварок, підкопування. Чи не те саме стає тепер?...

Ні, ні української історії, ні українських газет читати без брому, валер'янки або без доброї дози філософського застереження не можна.

Винниченко В. Щоденник. Т. 1 : 1911-1920 / ред., авт. вступ. ст., прим. Г. Костюк. Едмонтон; Нью-Йорк, 1980. С. 285



… непогано: завести собі яку-небудь лабораторію, довбатись у камінчиках, варити всяке зіллячко в казаночках, писати статті про нові елементи у природі й любити всіх ближніх, як самого себе. Неодмінно всіх, усіх до одного! Добрих і поганих, насильників і насилуваних, грабіжників і грабованих, паразитів і працюючих. Абсолютно всіх! І, боже борони, ні до якої політики не втручатися. Політика — то злість, ненависть, нелюбов до деяких ближніх, вона псує нерви, кров, шлунок, а іноді й усьому життю загрожує. А надто деяким дурним, немудрим, без хіміко-філософського погляду на життя…

Винниченко В. Сонячна машина. Нью-Йорк: Прометей, 1962. С. 148.

 


Всяка орієнтація на Антанту, Польщу чи на яку-будь іншу буржуазну силу є зрада українського народу, народу селян і робітників. Тільки його власними силами може бути здобуте справжнє визволення як соціяльне так і національне.

Винниченко В. Революція в небезпеці! (Лист Зак. Групи У.К.П. до комуністів і революційних соціялістів Европи та Америки). Відень, 1920. С.37-38.



Сифіліс руського шовінізму ввійшов у кров руського громадянства. Ми не помилимось, коли скажемо, що 99% руської буржуазної інтелігенції стояло на становищі повної негації української народності, а 98% соціялістичної руської інтелігенції всяких партійних відтінків стояло на цьому самому.

Винниченко В. Революція в небезпеці! (Лист Зак. Групи У.К.П. до комуністів і революційних соціялістів Европи та Америки). Відень, 1920. С. 41-42.



Я рекомендував би всім правителям і Урядам час від часу проїхатись по своєму краєві в скотячих ваґонах, набитих "їхнім" народом і, змішавшись з ним, послухати його. Це — корисніше, ніж кільки десятків нарад з парламентськими фракціями.

Винниченко В. Відродження нації. Т.2. Відень, 1920. С. 260-261.

 


Нам кажуть про 214 телеграм про погроми. Так, це — факт. А що було б як би не було Генерального Секретаріату і Центральної Ради? Тоді було б не 200, а 2.000, або й 20.000 тих телеграм. Треба мати на увазі й те, що то за телеграми. Бо психіка остільки тепер напружена, з-за всякого пустяка шлють телеграми: "рятуйте, спасайте!" Посилаємо посланця —виявляється, що там вкрали порося, індика...

Нова рада. № 212. 19 грудня 1917 р. С. 2.



Існує приповідка: "Про мертвих казати або добре, або нічого". В громадських справах ця приповідка шкідлива: коли б люди слухались її, то в них не було б ні історії, ні оцінки дій попередників і досвід минулих поколінь не служив би наукою для нащадків. Про мертвих, чи про живих треба говорити тільки правду. А надто про таких, які чимось випиналися над рівнем загалу, які грали якусь ролю в історії колективу

Винниченко В. Перед новим етапом (наші позиції). Торонто, 1938. С. 21.



Знов, як і того року, нема кому рятувати нашу націю, нашу державу.
Здається, що без нації таки справді трудно створити національну державу.
З одними "мужиками", "людьми", з одними темними, затурканими селянами, які знають тільки ту землю, в якій длубаються, — трудно битися за невідоме їм, незрозуміле, ніколи не чуване.

Большевика вони знають і бачять в самих собі, а нація, держава — це щось абстрактне, занадто велике.

Винниченко В. Щоденник. Т. 1 : 1911-1920 / ред., авт. вступ. ст., прим. Г. Костюк. Едмонтон; Нью-Йорк, 1980.С. 312.



Бідна наша нація, нещасна та державність!

Якої тільки гидоти, бруду, злочинства і сміття не прикривалось і не прикривається її зашарпаним, забрудненим поганими руками, покровом!

Винниченко В. Щоденник. Т. 1 : 1911-1920 / ред., авт. вступ. ст., прим. Г. Костюк. Едмонтон; Нью-Йорк, 1980. С. 404-405.



Нема нації — нема держави.

Це основна причина всіх наших невдач.

І кого обвинувачувати?

На кого складати відповідальність?

На історію нашу, на люту долю нації.

Винниченко В. Щоденник. Т. 1 : 1911-1920 / ред., авт. вступ. ст., прим. Г. Костюк. Едмонтон; Нью-Йорк, 1980.С.397.



Поганенькі, дрібненькі людці, славолюбці й егоїсти, злодійкуваті хитруни й підлизи, неуки й погромщики, — все це з'єдналось тепер робити хороше чесне діло національного визволення пригніченого народу.

Невже може бути успіх?

Невже коли небудь хороше діло могло бути зроблене поганими руками?

Хіба що помимо волі самих рук, випадково, несподівано.

Винниченко В. Щоденник. Т. 1 : 1911-1920 / ред., авт. вступ. ст., прим. Г. Костюк. Едмонтон; Нью-Йорк, 1980.С.397.

Ігор Калинець: «Для мене поезія мала бути загадкою, яку слід відгадати, розшифрувати"

Іноді мене запитують, чи я шкодую, що моє життя так склалося. Мені здається, що ні. Не мало б воно тоді смислу, якби я не перейшов через те все, якби не було тих 60-х, ув’язнення у 70-ті, того піднесення національного — всі ті події допомогли мені відчути, що я щось значу, що я щось зробив, що я комусь потрібен власне таким, яким я є в даний момент. Мені здається, що то і є сенс мого життя.

Петро Франко. Таємниці життя і смерті

28 червня 1890 року народився наймолодший із трьох синів Івана Франка – Петро. В історію визвольної боротьби він увійшов як один із засновників української скаутської організації "Пласт", хоробрий старшина Легіону Українських січових стрільців, командант летунського відділу Української Галицької армії. Для сталінського ж режиму він став небезпечним ворогом народу, якого ліквідували, ймовірно, у перші дні німецько-радянської війни.

Напади Бурундая та їхні наслідки. Уривок із книги "Король Руси Данило Романович" Даріуша Домбровського

Данило Романович, перший король Руси, – одна з головних постатей історії України. Подолавши численних внутрішніх та зовнішніх ворогів, Данило утвердився як один із найвпливовіших володарів Центрально-Східної Європи. Книжка Даріуша Домбровського – найповніша сьогодні біографія Данила Романовича. Ґрунтуючись на багатьох джерелах, автор не лише докладно реконструює життєвий шлях цього видатного державця, а й переконливо вписує його постать у європейський політичний ландшафт.

Суд над дітьми. Ольга Попадин – про молодь ОУН, два арешти і розстріл друзів

17-річна гімназистка зі Львова Ольга Попадин була однією з підсудних на "Процесі 59-ти". Енкаведисти не робили жодних пільг неповнолітнім — лупцювали, знущалися. Про це пані Ольга розповідала в інтерв'ю "Локальній історії". З її спогадів, показова розправа обернулася на протест — молоді арештанти під час суду заманіфестували несприйняття окупаційної влади, а оголошення вироку зустріли виконанням українського гімну.