Реакція киян на аварію Чорнобильської АЕС та її наслідки

Безпрецедентна техногенна катастрофа, що сталася в ніч на 26 квітня 1986 року на 4-му блоці ЧАЕС надала поштовх для «тектонічних» національних, соціальних та політичних процесів в українському суспільстві. Від початку, потенційна загроза життю та здоров’ю мешканців столичного мегаполісу викликала у них не просто стурбованість і невдоволення, а і, досить, нелояльні до влади закиди. Населення, активно реагувало на подію та її наслідки, а, особливо гостро, в травні того року.

Реакція населення, звичайно, проявлялась не лише в листах у різні партійні та державні інстанції, а й під час особистих відвідуваннях чиновників різного рангу, на зборах трудових колективів та місцевих партійних осередків, у ЗМІ тощо.

Однак, здебільшого, найбільша відвертість, а відтак і гострота питань, оціночних суджень або звинувачень була властива для епістолярної форми, особливо, для анонімних листів.

Напевно один з найперших оглядів реакції населення на катастрофу, в тому числі, ту реакцію, що відображали листи і звернення громадян України, зокрема і киян можна знайти в інформаційному листі відділу організаційно-партійної роботи ЦК КПУ до керівництва ЦК "Про ставлення населення до аварії на ЧАЄС" від 30 квітня 1986 року (цей, та інші подібні листи супроводжувалися грифом "секретно").

Тут, передусім, йшлося про те, що по даним місцевих партійних органів офіційне повідомлення про аварію (від 28 травня): "повсюдно сприйнято населенням з розумінням і з жалем про те, що сталося", "на місцях зберігається діловий, спокійний стан, відсутні ознаки паніки, невпевненості" [2, арк. 4; 3, с. 88]. А, більшість листів та звернень – бажання трудящих допомогти тим чи іншим шляхом.

Однак уже в ці перші дні характер реакції населення, зокрема, киян, що відображався як в листах до владних інстанцій, так і на зборах трудових колективів та місцевих партійних осередків, здобував й інших форм, досить не лояльних до влади.

Так, у зазначеному інформаційному листі від 30 квітня 1986 року його автори наводили приклади "гострих" питань: "Аварія це, головотяпство чи диверсія? [...] Як могли компетентні служби недоглядіти і допустити людські жертви, викинути мільйони карбованців у повітря? [.] Чи впливають наслідки аварії на навколишнє середовище м. Києва і прилеглих районів? Чи з'явилась радіоактивність у Києві? [...] Чому людей евакуювали з м. Прип'яти не відразу, а через добу?" [3, с. 89].

Громадяни звертали увагу на те, що не варто було будувати АЕС поблизу Києва: "треба мати голови на плечах та ще й з мізками аби будувати таке "чудо" поблизу самої столиці"; обурювалися тим, що автобуси із ураженої зони зазнавали дезактивації не в придатних місцях і радіоактивні речовини попадали до навколишнього середовища [3, с. 89].

 
Дезактивація УАЗ-469

Факти стосовно радіоактивного транспорту, дійсно мали місце, як свідчив начальник ОГ КҐБ УРСР у м. Чорнобиль у своєму спецдонесенні до голови республіканського КҐБ С. Мухи від 11 травня:

"[...] вивчення обстановки на місці показує, що до ліквідації наслідків постійно зберігатиметься загроза розносу із зони ураження радіоактивного бруду і зараження інших районів не тільки області, але і республіки, особливо району м. Києва. Перш за все ця загроза походить від величезної кількості автотранспорту, що прямує через уражені райони" [4, с. 79].

У офіційних засобах масової інформації відповіді на ці та інші питання (про деякі з них буде далі йтися) або давались із запізненням, або містили дозовану, неповну чи суперечливу інформацію, або ж відповіді взагалі не давались.

Основною причиною такого стану була традиційна закритість радянського суспільства в умовах ідеологічного протистояння з капіталістичними країнами. Дезінформація населення, як вірно відмічала дослідниця проблеми Наталя Барановська, пояснювалось, зокрема, націленістю радянського ладу лише на позитивний імідж СРСР, як зовнішній, так і у середині країни.

Велику вагу грав також обмежений рівень знань про причини та можливі наслідки подібної, безпрецедентної аварії не лише у партійних і державних чиновників, але, навіть, у профільних спеціалістів [5, с. 69-70].

 
Відома помітка 1-го секретаря ЦК КПУ Володимира Щербицького - "Что это означает?" 
Джерело: ГДА СБУ

Так, у повідомленні 3-го відділу 1-го Управління КҐБ УРСР керівництву від 7 травня 1986 р. про можливі причини аварії на Чорнобильській АЕС йшлося, що, згідно аналізу експертів, "детальні причини аварії на АЕС у Чорнобилі поки що не ясні" [6, с. 79].

Цілком зрозумілим і, до певної міри, виправданим було й бажання влади запобігти можливим масовим панічним настроям, розповсюдження яких могло призвести до хаотизації і некерованості суспільства, а відтак, потенційно, до ще більших жертв, як людських, так і матеріальних.

У згаданому вище листі відділу організаційно-партійної роботи ЦК КПУ прямо вказано на одну з причин виникнення слухів та домислів – це те, що ЗМІ з великим запізненням повідомили про подію. Це призводило до перебільшування громадянами реальних втрат та ризиків, а, відтак, до виникнення паніки та можливості виникнення некерованих соціальних процесів.

Ходили чутки про кількість людських втрат до 3 тис. осіб; що на ЧАЕС загинула вся виробнича зміна; що випали радіоактивні дощі; що шпиталі та лікарні Києва заповнені постраждалими; що радіація збільшується; що в м. Прип'ять почалося мародерство і туди було кинуто військові підрозділи тощо.

Авторів листа також непокоїла та обставина, що окремі особи використовують для розповсюдження версії причин події з джерел західного радіомовлення [2, арк. 6].

Подібна непоінформованість населення і заміна відсутності правдивої інформації вигадками та домислами створювала придатний ґрунт для потенційних суспільно-політичних заворушень.

Вже в той день, коли партійні чиновники надіслали згаданий інформаційний лист до ЦК КПУ (тобто, 30 квітня), на дверях кабін телефонів-автоматів, встановлених у Мінському районі столиці було, за даними КҐБ, виявлено 8 листівок "з тенденційними вигадками про наслідки аварії на Чорнобильській АЕС та наклепницькими випадами щодо керівників радянської держави" [7, с. 171].

Потрібно наголосити, що це сталося на передодні першотравневої демонстрації, коли на вулиці Києва мала вийти велика кількість народу. А що могло би відбутися 1 травня, якби листівок було розповсюджено набагато більше та їх прочитала би критична маса громадян?

 
Першотравнева демонстрація. "Кияни з дітьми". Київ, вул. Хрещатик. 1 травня 1986 року (автор Кубланов Г.О.) 
Джерело: ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного

У вказаному вище повідомленні 3-го відділу 1-го Управління КҐБ УРСР від 7 травня 1986 р. наголошувалося на тому, що слабка робота ЗМІ позначається і в тому, що населення практично не поінформовано "[...] у питаннях дії радіації, а, головне, в проведенні профілактичних заходів щодо захисту від радіації. Свідоцтво – випадки отруєння йодистими препаратами" [6, с. 79].

Загалом, як стає зрозумілим з іншого документу – інформації загального відділу ЦК КПУ "Про зміст листів і звернень трудящих республіки у зв'язку з аварію на ЧАЄС" про недостатність інформування йшлося в кожному третьому листі, що поступили до партійних інстанцій від громадян у період до 12 травня [9, арк. 39].

Людей найбільш хвилювали питання стосовно виїзду з Києва дітей, особливо, дошкільного віку [10, арк. 139; 11, арк. 105]. Дійсно, загроза здоров'ю дітей була реальною. Так, у зазначеному вище спецдонесенні начальника ОГ КҐБ УРСР у м. Чорнобиль, одна з рекомендацій полягала в тому, що слід встановити "[.] особливий нагляд за дітьми, які, як вважають фахівці, найбільш чутливі до радіоактивного йоду, що розноситься із зони зараження в усіх напрямках" [4, с. 84].

Подібна рекомендація містилась й у листі відділу науки та навчальних закладів ЦК Компартії України, надісланому в ЦК КПУ ще 4 травня 1986 р. [12, арк. 33]. Існуюча тоді загроза здоров'ю дітей від радіоактивного йоду підтверджується висновками сучасних експертів, які містяться у звіті для ООН, що його було підготовлено в 2002 р.:

"Спершу найбільш серйозний вплив на стан здоров'я людей мав ізотоп йоду-131. І, що внаслідок своїх властивостей призвів до зростання захворюваності дітей, які народилися до аварії, на рак щитовидної залози. [.]

Усі джерела інформації вказують на можливість первісного забруднення ізотопами 131 І територій поза межами тих, що офіційно вважаються такими, що постраждали від наслідків аварії на ЧАЕС" (тобто, такою територію був і Київ) [13, с. 29].

 
Медсестра Філецька А.Р. з донькою Анною, евакуйовані з м Прип'ять, в піонертаборі м.Обухів. 7 травня 1986 року (автор Бормотов) 
Джерело: ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного

Деякі незугарні дії з боку київського партійного і державного чиновництва, (зокрема, масовий вивіз ними своїх дітей) викликали у киян почуття гніву і обурення. Значна кількість адресантів травневих листів та звернень не стримували своїх емоцій, давали різкі оціночні судження і навіть робили політичні прогнози.

У інформаційному листі загального відділу ЦК КПУ від 11 червня 1986 р. згадуються такі листи [14, арк. 27]. Вони, здебільшого, анонімні. Варто зазначити, що з усіх листів громадян партійне керівництво надавало своїм підлеглим доручення провести розслідування фактів.

Показово, що по результатам розслідувань виконавці останніх у своїх доповідних у більшості випадків робили однаковий сакраментальний висновок: "факти не підтверджено" (це стосувалось, як правило, скарг на дії або бездіяльність керівників різного рівня) [15, арк. 317].

Іноді важко стверджувати, де у подібних листах правда, а де звичайні наклепи, зведення рахунків тощо. Втім, розгляд деяких скарг призводив до певних оргвисновків – звільнення керівників з місця роботи, адміністративних покарань та інше.

Так, наприклад, було звільнено з роботи секретаря партбюро, головного терапевта управління охорони здоров'я київського виконкому, за те, що вона виїхала за межи Києва без поважних підстав в період після аварії [16, арк. 85-93].

Загалом, за зовнішніми ознаками, листи та звернення киян можна поділити на колективні та індивідуальні, з підписами або анонімні. Зі зрозумілих причин, передусім, листи без підпису або ж такі, де підпис не дозволяв встановити особу/осіб, яка/які його написали, дозволяв адресантам висловлюватися більш відкрито та гостро. У таких листах піднімалися не лише соціальні, медичні, екологічні питання, але й політичні проблеми.

Пропонуємо кілька показових, яскравих листів, що віднайдено у фонді № 1 ДАКО, і які відображають соціально-політичну напругу в київській громаді в ті травневі дні.

 
Першотравнева демонстрація. "Колона юних барабанщиць". Київ, вул. Хрещатик. 1 травня 1986 року (автор Кубланов Г.О.) 
Джерело: ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного

Хронологічно першим з них йде лист киянина, комуніста А. Кузнєцова (оскільки таку особу компетентним органам не вдалося встановити, то називаємо її саме за таким прізвищем, адже воно, скоріше всього, вигадане) до Михайла Горбачова [1, с. 167].

Автор запитує у генерального секретаря, чи йому відомо про становище у м. Києві (станом на 7 травня), зокрема, те, що у місті паніка: "[...] Вокзали, аеропорти, автостанції забиті людьми, в основному з дітьми [...]".

А. Кузнецов задає риторичне питання – чому склалася така обстановка? На його думку, тому, що "приклад в цьому показали керівники всіх ступенів, в т. ч. ті, що займають найвищі посади в ЦК КПУ, в Раді Міністрів, в міськкомі та міськвиконкомі, керівники підприємств і установ".

Адже "у перші ж дні аварії на Чорнобильській АЕС вони відправили своїх дітей в інші райони країни, навіть відірвавши їх від занять в школах. Народ все це бачив, дізнався і пішов за їхнім прикладом. І виникла паніка. Люди кидають роботу, на вокзалі квитків немає. Ніхто нічого не пояснює, ніхто заходів не приймає". Адресант листа констатує: "Своїх дітей врятували, а наших кинули напризволяще".

Далі автор подає гострі оціночні судження очільників різних органів влади: "Виникає питання: хіба такий приклад повинні показувати комуністи-керівники? Хіба можемо тепер ми прості люди, рядові комуністи довіряти своєму керівництву.

Я особисто перестав довіряти. Так кажуть і інші. В розвідку з такими керівниками ми не підемо". Головну причину такої поведінки очільників він вбачав у тому, що керівники відірвані від народу, вони "турбуються тільки про особисте", що і розкрила аварія на ЧАЕС.

А. Кузнєцов вимагає від центральної партійної влади вжити жорстких заходів проти таких керівників, зокрема, виключити їх з партії і зняти з роботи. Такі заходи, на його думку, необхідні ще і тому, що "[...] суспільство понесло величезну моральну шкоду [...]", а це – тут автор робить глобальний політичний висновок – "[...] може призвести до остаточного розвалу нашої країни", оскільки, "ми поступово ідеологічно розброюваємося перед нашим противником [...]" [17, арк. 35-35 (зв.)].



Наступний, за хронологією, є лист знову ж таки до Горбачова. Підписано його мешканкою Києва від імені групи київських жінок-матерів [1, с. 168]. Лист жінок емоційний, "переповнений болем і розпачем", як вони самі пишуть.

Головна його тема – загроза життю дітей, вболівання за покоління, яке підростає. Авторка чи авторки благають врятувати "наших дітей" та задають такі питання:

"[...] Чому діти дошкільного віку не вивезені з Києва та Київської області? Трохи вивезено і школярів. Чому не вирішено питання зі студентами? [...] Чому старші класи досі займаються? Чому не скасовані іспити в школах і вузах? [.] Чому не бачимо турботи міністерства охорони здоров'я СРСР?".

У листі владу звинувачують у байдужості, їй докоряють тим, що "[...] вашим московським дітям це все не загрожує [...]". До того ж авторам відомо, "[...] як в Москві сахаються від киян, як від чумних заразних хворих [...]".

Жінки, зокрема, вимагають забезпечення всіх дозиметрами для того щоби "знати що ми даємо дітям їсти". Наприкінці листа адресанти погрожують, що якщо найближчим часом ці питання не будуть вирішені, то вони звернуться за допомогою до Світової організації охорони здоров'я [18, арк. 58].

Інший подібний лист від імені жінок, але вже, ніби всієї України адресовано до ЦК КПРС [1, с. 170-171]. Лист без підпису, а тому ще більш емоційний та різкий у висловах, судженнях і оцінках, ніж попередній.

Його основні тези, знову ж таки, це – занепокоєння долею дітей, а також проблема з продуктами харчування в умовах радіації. Однак, у ньому вже містяться політичні оцінки та заклики відкрито "антирадянського" та противладного характеру.

 
Радіологічний контроль автомобілів на виїзді із зони відчуження. 13-14 травня 1986 р Чорнобильський р-н Київської обл. (Автор Градів Б.Д.) 
Джерело: ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного

Авторка звинувачує вище партійне керівництво у байдужості до долі киян, в той час, коли, на її думку, "[.] нас труять, морять, синів наших опромінюють, діти наші приїдуть і будуть ковтати радіоактивний пил, їсти радіоактивну їжу і пити таку ж воду і дихати таким же повітрям [.]".

Жінку хвилюють такі питання: "[.] чому нам не завозять хоча б інше харчування, чому дозволили продавати полуницю, адже в ній стільки шкідливих речовин, чому завозять і кріп і капусту нашу київську, чому нам завозять масло і молоко і яйця з під Чорнобиля, невже ж немає для нас хоча б продуктів хороших, якщо іншого нічого не можна зробити?

Чому в мирний час, коли всі сміються, зустрічають літо, ми сидимо з закритими вікнами, і будемо потихеньку вмирати, чому нас всі покинули?".

Далі адресантка робить, зокрема, такі політичні висновки: "[...] Ми, українці все життя годували всіх, а зараз коли таке горе, ми повинні варитися в своєму власному радіоактивному соку. Чому нас всі кинули.

Так, потрібно повстання, але наш український дурний народ, мовчить, вірять в те, що все в допустимих нормах. А які це норми, Ви ж не хочете нам сказати навіть про тих нормах, які нікому не розповідають. І всі вірять в те, що все у нас добре. Але це ж ненадовго".

Висловлюючи сумніви стосовно безпеки наслідків радіаційного випромінювання для здоров'я людей, жінка передбачає: "[...] Ми будемо вмирати потихеньку, і ніхто не скаже, що від радіації, а від хвороби скажуть [...]".

Констатуючи те, що "[...] так працювати ще ніхто не працював, як українці [...]", вона пророче закінчує: "[.] назріває хвиля і ми дуже обурюємося поведінкою стосовно до нас – українців нещасних" [19, арк. 65].



Варто зазначити, що партійне і державне керівництво УРСР та Києва, звичайно мало інформацію про настрої населення не лише зі звернень громадян. Моніторинг настроїв та реакції київської громади постійно відбувався на зібраннях трудових колективів, місцевих партійних осередків тощо.

Питання і проблеми, що їх піднімали кияни вирішувалися, хоча не завжди оперативно. Впродовж травня поступово покращувалась ситуація з інформуванням населення. За рахунок вирішення актуальних проблем громадян, пов'язаних з наслідками аварії, владі вдалося значно понизити протестні настрої та не допустити соціального вибуху.

Отже, реакція населення на події, пов'язані з аварію на ЧАЕС, зокрема, на дії чи бездіяльність керівництва проявлялася, в тому числі, в листах киян до партійних інстанцій.

Реакція була особлива гостра впродовж приблизно першого місяця після катастрофи, а найгостріша – в першу декаду травня. Листи свідчать про низьку поінформованість суспільства про причини аварії, її можливі наслідки, про поточний рівень радіації, про тотальне (але зрозуміле) невігластво у сфері ядерної енергетики, про недовіру до дій влади, більшість представників якої вже давно звикли брехати людям.

Звичайно, все це, породжувало серед пересічних громадян перебільшення реальних негараздів, різні слухи та домисли, панічні настрої. У зверненнях, лунали, навіть заклики до повстання та різного роду погрози, негативні політичні прогнози тощо.

Подібна ситуація, у свою чергу, створювало підґрунтя для подальшого зростання невдоволення населення існуючим ладом, загострення протиріч у радянському суспільстві тощо.



Джерела та література

  1. Соціальні аспекти наслідків аварії на Чорнобильській АЕС мовою документів (до 30-річчя катастрофи) / Вступна стаття Л.В. Ковпак і С.Л. Юсова; публікація О.В. Булгакової, Л.В. Ковпак, С.Л. Юсова // Український історичний журнал. — 2016. — № 3.
  2. Центральний державний архів громадських об'єднань України (далі — ЦДАГО України). — Ф. 1. — Оп. 25. — Спр. 2894. — Арк. 4.
  3. Чорнобильська трагедія: документи і матеріали / Нац. акад. наук України, Ін-т історії України, Голов. арх. упр. при Кабінеті міністрів України, ЦДАГО України / Голов. упоряд. Н.П. Барановська; відп. ред. В. А. Смолій. — К.: Наукова думка, 1996. — 783 с.
  4. Документ № 31. Спеціальне повідомлення начальника ОГ КДБ УРСР у м. Чорнобилі голові КДБ УРСР. 11 травня 1986 р. // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ: Спецвипуск: "Чорнобильська трагедія в документах та матеріалах". — К.: Сфера. — 2001. — № 1 (16). — 412 с.
  5. Барановська Н. Чорнобильська трагедія. Нариси з історії / Відп. ред. В.А. Смолій. — К.: Інститут історії України НАНУ, 2011. — 254 с.
  6. Документ № 29. Повідомлення 3-го відділу 1-го Управління КДБ УРСР про можливі причини аварії на Чорнобильській АЕС 7 травня 1986 р. — С. 79.
  7. Техногенна катастрофа 1986 р. в документах КДБ УРСР (до 30-річчя аварії на Чорнобильській АЕС) / Вступна стаття й публікація О.Г. Бажана // Український історичний журнал. — 2016. — №2. — С. 171.
  8. ЦДАГОУ. — Ф. 1. — Оп. 25. — Спр. 2995. — Арк. 39.
  9. ДАКО. — Ф. П-1. — Оп. 78. — Спр. 312. — 139 арк.
  10. ДАКО. — Ф. П-1. — Оп. 78. — Спр. 317. — 105 арк.
  11. ЦДАГОУ. — Ф. 1. — Оп. 25. — Спр. 2994. — Арк. 33.
  12. Стратегія відродження. Гуманітарні наслідки аварії на ЧАЕС: Звіт підготовлено на замовлення ПРООН та ЮНІСЕФ за підтримки Упр. ООН з гуманітарних питань і Всесвітньої орг. охорони здоров'я, 6 лют. 2002 р. / Підготовлено Патріком Греєм; матеріали за розділами підготовлені відповідними спеціалістами. — Б. в. д, 2002. — 82 с.
  13. ЦДАГОУ. — Ф. 1. — Оп. 25. — Спр. 3089. — Арк. 27.
  14. ДАКО. — Ф. П-5. — Оп. 78.         — Спр. 317.
  15. ДАКО. — Ф. П-1. — Оп.    78.        — Спр. 317. — Арк.  85-93.
  16. ДАКО. — Ф. П-1. — Оп.    78.        — Спр. 316. — Арк.  35-35          (зв.).
  17. ДАКО. — Ф. П-1. — Оп.    78.        — Спр. 312. — Арк.  58.
  18. ДАКО. — Ф. П-1. — Оп.    78.        — Спр. 315. — Арк.  65.
 











Юсов Святослав, к.і.н (м. Київ)





 











Булгакова Оксана, к.і.н (м. Київ)

У секторі «проблем ідеологічної боротьби»: історики та «перебудова»

Нині це Інститут історії України, а тоді слова "Україна" в назві інституту не було. Навіть у цьому в СРСР вбачали небезпеку. Всі спілкувалися російською, лише в одному відділі, де вивчали козаччину, українською. А аспірант Діма Табачник (який потім двічі у Януковича був міністром), ідучи до курилки повз цей відділ, казав: "Цвірінькають там цією українською"

Бабин Яр: гібридні контексти Сергія Лозниці

Мабуть, головною зіркою антиукраїнського шабашу, влаштованого цього року Меморіальним центром Голокосту «Бабин Яр» на багатостраждальних кістках його жертв, став кінорежисер Сергій Лозниця зі своїм фільмом «Бабин Яр. Контекст».

Валєр Бондар. Харківський літмузей. Середовище дев'яностих

Валєр Бондарь – «гуру і навчитель» Сергія Жадана, митець, який об'єднував творчу еліту не тільки в Харкові. Саме у майстерні Бондаря в ЛітМузеї виникло українське середовище неформалів ранніх 1990-х. Його рукою з кінця вісімдесятих – початку дев’яностих карбувалась в харківському просторі графіка перших кроків боротьби за самостійну, стильну і самодостатню Україну. І у дев’яності довкола Бондаря в Харківському ЛітМузеї сформувалося вільне від радянських кліше і провінційних комплексів мистецьке середовище

«…з крісом у руках, з пером чи живим словом» спадщина Євгена Побігущого

За життя Є. Побігущого-Рена його дописи в еміграційній пресі, передмови до окремих військознавчих студій, відгуки й рецензії на видання українською й чужими мовами, спогади, завуальовані псевдом «Євген Беркут», а виступи і вибрані доповіді – й поготів, ніколи не були зібрані під однією обкладинкою. З огляду на це у рік 120-ліття Є. Побігущого-Рена настав найвищий час подати сучасному українському читачеві його вибрані публікації, рукописи, виступи і листування.