«…Попереду заслін із жінок і дітей»: грецькі антифашисти проти Британії

На початку березня 2014 року російське керівництво скликало пресконференцію, присвячену подіям в Україні. Відповідаючи на запитання про можливість війни з сусідньою державою, Владімір Путін заявив: «Якщо ми ухвалимо таке рішення, то тільки для захисту українських громадян. І нехай спробує будь-хто з числа військовослужбовців стріляти у своїх людей, за якими ми стоятимемо позаду, не попереду, а позаду. Хай вони спробують стріляти у жінок і дітей!». Утім, у застосуванні подібної тактики росіяни не були першими. У Другу світову війну її використовували грецькі антифашисти. Але не проти нацистів, а проти британської армії.

Фраза шокувала багатьох – подібне очікували почути радше з вуст ватажків близькосхідних терористів, аніж від президента ядерної держави. Тому дехто у серйозність цих намірів спочатку відмовлявся вірити. Та Москва не жартувала.

Ще наприкінці лютого її спецпризначенці почали захоплювати стратегічні об'єкти та блокувати українські військові частини у Криму, прикриваючись місцевим населенням.

А вже за кілька днів російський парламент офіційно дозволив увести війська в Україну, під прикриттям яких самопроголошений уряд автономії нашвидкуруч організував "референдум". Який і "легалізував" незаконну окупацію та анексію півострову Росією.

 
На початку березня 2014 року президент РФ Владімір Путін погрожував застосувати проти українських військових тактику близькосхідних терористів. Фото ілюстративне 
Джерело: https://www.pravda.com.ua/news/2021/01/25/7281116/

Тож на початках тактика з використанням "жінок і дітей" проти української армії виявилася доволі ефективною. Однак, погрожуючи Києву, Путін не вигадав нічого нового – адже ще протягом обох російсько-чеченських воєн російські силовики використовували цивільне населення як "живий щит" під час штурму чеченських сіл.

Утім, у застосуванні подібної тактики росіяни не були першими. У Другу світову війну її використовували грецькі антифашисти. Але не проти нацистів, а проти британської армії.

Наприкінці вересня 1944 року під егідою Сполученого Королівства структури грецького руху опору уклали угоду про створення тимчасового уряду. Він об'єднав представників різних політичних сил – від націоналістів та консерваторів до крайніх лівих.

Усі партизанські загони в країні, які вели боротьбу проти гітлерівців, переходили під контроль уряду та мали виконувати розпорядження британського командування.

У жовтні розпочалося визволення Греції. За десять днів після висадки британських спецпризначенців на півдні країни, німецькі війська залишили Афіни. Невдовзі до столиці увійшли сили союзників та прибули міністри грецького тимчасового уряду на чолі з Георгіосом Папандреу. До середини листопада майже всю територію країни було звільнено від нацистів.

 
Прем'єр тимчасового уряду Георгіос Папандреу покладає вінок до пам'ятника Невідомому солдату у Афінах, жовтень 1944 року 
Джерело: https://www.flickr.com/photos/greecemfa/5119844021/

Однак контрольовані комуністами загони Народно-визвольної армії (ЕЛАС) відмовилися складати зброю. А уряд Папандреу не мав достатньо сил, аби примусити їх виконувати раніше досягнутих домовленостей. Країною ширився безлад, і командувач британських військ Рональд Скобі отримав наказ втрутитися у ситуацію.

З Італії до Греції було передислоковано кілька військових частин союзників. В Афінах оголосили воєнний стан, а підрозділам комуністичної партизанки наказали залишити столицю. На розгляд тимчасового уряду подали проєкт рішення про розпуск та демобілізацію партизан.

Однак в останній момент міністри від прокомуністичного Національно-визвольного фронту (ЕАМ), які ініціювали це рішення, відмовилися від власних пропозицій. А невдовзі взагалі подали у відставку й тим самим тільки поглибили кризу.

На початку грудня комуністи оголосили у столиці загальний страйк. У відповідь генерал Скобі звернувся до народу Греції та заявив про підтримку тимчасового уряду, "аж поки зможе утвердитися грецька держава із законними збройними силами і можна буде провести вільні вибори".

 
Генерал-лейтенант сер Рональд Маккензі Скобі, командувач британських військ у Греції. Світлина 1946 року Джерело: 
https://www.npg.org.uk/collections/search/portrait/mw233410/Sir-Ronald-MacKenzie-Scobie?LinkID=mp80765&role=sit&rNo=1

Та вже наступного дня прихильники комуністів вийшли на заборонену урядом демонстрацію та вступили у сутички з поліцією. Загони Народно-визвольної армії проігнорували наказ Скобі залишити Афіни, а натомість за підтримки озброєних цивільних спробували взяти столицю під свій контроль.

Реакція Британії не забарилася. Після тривалої наради з міністром закордонних справ Вінстон Черчилль надіслав Скобі телеграму.

"Ви відповідальні за підтримку порядку в Афінах і за нейтралізацію або знищення банд ЕАМ – ЕЛАС, що підступають до міста, - писав британський прем'єр. – Ви можете вживати яких завгодно засобів задля забезпечення суворого контролю на вулицях і захоплення будь-якого числа бунтівників.

У разі, якщо почнеться стрілянина, ЕЛАС, звичайно, намагатиметься поставити попереду заслін із жінок і дітей. Тут Ви маєте бути розважливі й уникати помилок".

Згодом у своїх мемуарах Черчилль визнав, що телеграма за тоном вийшла доволі жорсткою. Однак, на його думку, саме це мало запевнити британського командувача, що уряд "підтримуватиме його у будь-якій добре продуманій дії, до якої він може вдатися".

Водночас, посол в Афінах отримав указівку, що він та грецький прем'єр Папандреу мають виконувати всі накази Скобі, які стосуватимуться безпеки та підтримки громадського порядку.

 
Британський танк "Шерман" та підрозділи 5-го Шотландського десантного батальйону 2-ї десантної бригади під час операції проти членів ЕЛАС у Афінах, 18 грудня 1944 р. 

Отримавши підтримку з Лондона, британські військові почали діяти. У грецькій столиці спалахнули вуличні бої. Як пізніше згадував Черчилль, "британські війська запекло воювали в центрі Афін із набагато численнішим супротивником, що затиснув їх у місті. Ми воювали від будинку до будинку з ворогами, принаймні чотири п'ятих яких були в цивільному вбранні".

Під натиском супротивника, британці змушені були залишити значну частину столиці й утримували лише кілька кварталів у середмісті та низку стратегічних позицій на околицях.

До Афін підійшов один з полків Народно-визвольної армії, який, однак, потрапивши в оточення у північному передмісті, без бою здався британським танкістам.

Хоча його роззброєння негативно вплинуло на моральний дух інших партизанських загонів, проте вже наступного дня підрозділи ЕЛАС захопили поліцейські дільниці у центральній частині Афін, а увечері здобули одну з міських в'язниць.

Напад на дві інші тюрми відбили британські танки. Натомість підрозділам Народно-визвольної армії вдалося взяти під свій контроль жандармерію та охоронне відділення.

 
Міністр закордонних справ Великої Британії Ентоні Іден, державний секретар США Едвард Рейлі Стеттініус та британський посол у США лорд Галіфакс виходять з Білого Дому, квітень 1945 року 
Фото ілюстративне Джерело: https://www.trumanlibrary.gov/photograph-records/99-377

У західному світі дії британців спричинили хвилю обурення. Американський держсекретар Едвард Стеттініус оприлюднив критичну заяву. Хоча формально у ній ішлося про право італійців давати раду власному урядові самостійно на демократичних засадах та "без зовнішніх впливів", преса однозначно інтерпретувала її як приховану критику політики Сполученого Королівства. Ще категоричнішим був президент Франклін Рузвельт, реакцію якого пізніше згадував його син Еліот:

"Греція! – сказав батько. – Англійські війська ведуть бої проти тих самих партизанів, що впродовж останніх чотирьох років билися з нацистами.

Батько не намагався приховати свій гнів".

Але публічно проти Британії президент не виступив, оскільки це могло б зіграти на користь Німеччини та її союзників. А от переважна більшість американських видань політику Лондона засудили.

Негативно поставився до дій Британії й керівник французького тимчасового уряду генерал Шарль де Голль.

Натомість Москва зберігала мовчання, й проти очікування на сторінках радянської преси так і не з'явилося жодної критичної статті. Причина була проста – у цей час СРСР сам готувався до "радянізації" нещодавно окупованих Румунії та Болгарії, а можлива реакція Сполученого Королівства могла б поставити під загрозу вже досягнуті домовленості про розподіл сфер впливу у Європі.

У відповідь на критику Вінстон Черчилль виступив у британському парламенті з промовою.

"Я обстоюю вільні вибори, зіперті на загальне виборче право, і саме це ми вважаємо за основу демократії, - заявив прем'єр. – Останнє, що схоже на демократію, - це закон Лінча зі зграями бандитів, озброєних убивчою зброєю, які пробивають собі шлях у великі міста, захоплюючи поліційні дільниці й головні урядові споруди, намагаючись залізною рукою запровадити тоталітарний режим, і зчиняють галас, як тільки можуть, здобувши владу…

Демократія спирається не на насильство й тероризм, а на розум, засади чесності, свободу, повагу до прав інших людей. Демократія – не повія, яку підбирає на вулиці чоловік з автоматом".

Потому голосування у Палаті громад засвідчило, що абсолютна більшість депутатів висловила урядові вотум довіри.

 
Британський прем'єр Вінстон Черчилль під час візиту до Греції, 28 грудня 1944 р. 
Джерело: https://www.iwm.org.uk/collections/item/object/205133396

Здобувши підтримку парламенту, Черчилль негайно наказав перекинути до Афін додаткові військові підрозділи. У телеграмі, яку він відправив британському послу у Греції, наголошувалося, що не може бути "ніякого миру до перемоги".

А за кілька днів до грецької столиці прибули член уряду Гарольд Макміллан та фельдмаршал Гарольд Александер, якому воєнний кабінет надав повну свободу дій в усіх військових заходах.

За підтримки королівського флоту британських військовим після кількаденних боїв удалося опанувати стратегічний пагорб Кастелла у Піреї. Новоприбулі підкріплення у другій половині грудня поволі схилили шальки терезів на бік Лондона. Однак у Афінах і досі з перемінним успіхом точилися вуличні бої в щораз більшому масштабі.

Проаналізувавши обстановку, Александер порадив Черчиллю якомога швидше досягти політичного врегулювання, залучивши до перемовин предстоятеля Грецької церкви.

"Інакше, - пояснював він, - боюся, що коли опір бунтівників триватиме з тією самою затятістю, що й тепер, мені доведеться послати нові підкріплення з Італійського фронту, щоб очистити весь Пірей і Афіни, а це п'ятдесят квадратних миль будинків".

 
Британські танки "Шерман" та підрозділи 5-го Шотландського десантного батальйону 2-ї десантної бригади штурмують осідок ЕАМ у Афінах, 6 грудня 1944 р. 
Джерело: https://www.iwm.org.uk/collections/item/object/205204726

Той самий висновок фельдмаршал повторив у листі до британського прем'єра менш ніж за тиждень: "грецьке питання неможливо вирішити військовими засобами. Рішення буде знайдено на політичному полі". Аналогічною була й думка Макміллана.

Тож аби переконатися в усьому на власні очі, до Греції на Різдво 1944 року літаком прибув сам Черчилль у супроводі міністра закордонних справ Ентоні Ідена.

"Десь опівдні ми приземлилися на аеродромі Каламакі, - згадував пізніше британський прем'єр. – який охороняли майже дві тисячі британських авіаторів, усі добре озброєні і жваві.

Там були фельдмаршал Александер, містер Ліпер (британський посол у Греції – С.Р.) і містер Макміллан. Вони піднялися на борт літака, і ми майже три години жорстко обговорювали ситуацію – військову і політичну. Зрештою ми дійшли повної згоди щодо заходів, які треба негайно вжити".

Наступного вечора у будівлі грецького МЗС відбулася нарада, на якій крім британських посадовців та членів місцевого уряду були присутні американський та французький посли, радянський військовий представник, а також делегати від Національно-визвольного фронту – "поважні постаті в британських польових мундирах", як пізніше охарактеризував їх Черчилль.

 
Грецький король Георг ІІ 
Джерело: Вікіпедія

Відкриваючи засідання, британський прем'єр закликав учасників "докласти всіх зусиль, щоб відродити Грецію як фактор перемоги, і зробити це треба тепер. Ми, - наголосив Черчилль, - не маємо наміру перешкоджати вашим дискусіям.

Ми, британці та інші представники великихоб'єднаних переможних держав, надамо вам, грекам, можливість самим провадити перемовини під керівництвом цього видатного і найшанованішого громадянина (предстоятеля Грецької церкви архієпископа ДамаскіносаС.Р.), і ми не турбуватимемо вас, аж поки ви покличете нас".

Потому британські члени конференції залишили залу засідань, аби не заважати перемовинам грецьких протиборчих сил. Однак дискусії затягнулися й тривали весь наступний день.

Лише підвечір вдалося досягти домовленості, що керівник тимчасового уряду Папандреу подасть у відставку, а замість нього грецький король Георг ІІ призначить регентом архієпископа Дамаскіноса, який сформує новий уряд "без комуністів".

Черчилль натомість пообіцяв архієпископу, що британські війська не виконуватимуть ніяких завдань поза межами Афін та прилеглої області, однак залишатимуться у країні до створення грецької національної армії.

 
Генерал Ніколаос Пластірас у Афінах, 1922 рік. Наприкінці 1944 року після відставки Папандреу його було призначено новим керівником грецького уряду 
Джерело: Вікіпедія

Наступного ранку британський прем'єр та міністр закордонних справ Іден вилетіли до Лондона. Вже за кілька днів розпочав свою роботу новий грецький уряд на чолі з генералом Ніколаосом Пластірасом.

Тим часом британці розпочали генеральний наступ, який завершився вигнанням підрозділів Народно-визвольної армії зі столиці. У середині січня 1945 року британські війська вже контролювали всю Аттику.

Загони комуністичної партизанки відступили на північ, однак продовжували вести запеклий опір спробам британців просунутися в інші області країни. Обидві сторони несли важкі втрати, тож 8 січня представники грецького Національно-визвольного фронту погодилися на перемир'я.

А вже за місяць у передмісті Афін грецький міністр закордонних справ Йоаніс Софіанопулос та генеральний секретар місцевої компартії Йоргіс Сіантос уклали угоду, за якою партизани погодилися скласти зброю, а уряд, натомість, зобов'язався скасувати воєнний стан та амністувати політичних в'язнів, провести вибори, очистити державний апарат від осіб, які співробітничали з нацистами, та створити нову регулярну армію.

 
Після укладання Варкизької угоди комуністичні партизани з Народно-визвольної армії погодилися здати зброю 
Джерело: https://www.flickr.com/photos/greecemfa/5120449976/in/photostream/

"Отак закінчилася півторамісячна боротьба за Афіни, і, як зрештою виявилося, за свободу Греції від комуністичного поневолення, - писав пізніше у спогадах Черчилль. – Сам я ніколи не мав у ній сумнівів, бо бачив цілком ясно, що комунізм буде лихом, перед яким постане цивілізація після поразки нацизму і фашизму.

Нам не припало закінчити завдання у Греції. Проте наприкінці 1944 року я мало думав про те, що Держдепартамент, підтриманий переважною американською громадською думкою, трохи більше ніж через два роки не тільки перейме і здійснюватиме курс, який ми започаткували, а й докладатиме енергійних зусиль, і то навіть військового характеру, щоб довести його до результатів.

Якщо Греція уникла долі Чехословаччини і живе сьогодні як одна з вільних країн, то не тільки завдяки британським діям 1944 року, а й ненастанним зусиллям того, що тепер стало об'єднаною могутністю англомовного світу".

«Віроломства» Гітлера не було. Сталін все знав, але нічого не робив

Пакт Молотова-Ріббентропа, чи якщо бути відвертими Сталіна і Гітлера про ненапад та розподіл сфер впливу у Європі був бомбою сповільненої дії. Хоча шлюбний «медовий місяць» між двома диктаторами і тривав два роки, було зрозуміло, що так довго бути не може, хтось один таки піде війною на іншого. І ось коли на цю бомбу вже був закладений часовий механізм і радянські розвідники спостерігали та доповідали про місяці, тижні й дні, що залишились до початку війни, Сталін нічого не робив. Чому так сталось і чому народився один із найпопулярніших радянсько-російських міфів про «віроломний» напад Третього Райху, спробуємо розібратись у пропонованому матеріалі

Українська культура у листівках і платівках діаспори

Українська листівка як засіб комунікації в українській повоєнній діаспорі представляє не тільки унікальне мистецьке явище, а як на мене, і мовну, лінгвістичну цінність. У час повоєнного тоталітаризму поштівки та музичні диски з українською музикою перетворилися на засіб підтримки рідних та близьких, як на поселеннях так і в Україні.

Останні форпости “русского міра” на Одещині

Останнім часом Україна завдяки наполегливій праці істориків, публіцистів, журналістів і блогерів розбірливіше дивиться на власну минувшину. Тепер без особливих зусиль середньостатистичний школяр “на пальцях” може пояснити, що Чорне море не копали древні “укри”, українську мову не вигадували в “австро-угорському генштабі”, Ленін не те, щоби не “зробив Україну”, а й узагалі тут ніколи не бував. І, найголовніше, як виявилося, не сучасні українські можновладці “переписують історію”. Її переписали радянські історики-фантасти, а нині їхню справу продовжують російські неоімперські пропагандисти.

Харківські адреси Миколи Міхновського

Де мешкав і працював Микола Міхновський у Харкові? Це важливе питання для належного вшанування пам’яті основоположника української незалежності (самостійності) досі належним чином не досліджене. В Харкові, зокрема, дотепер немає йому пам’ятника.