До річниці Другого зимового походу та Базару. Невідомий документ Ю. Тютюнника
Епохальний історичний документ, що публікується вперше. Доповідь начальника Партизансько-повстанського штабу від 29 листопада 1921 р. Текст написаний одразу після невдалого Другого зимового походу в якому загинули сотні вояків та старшин, а ще 359 розстріляні більшовиками під Базаром.
Від упорядника: "Доклад" цей підписаний двома Юріями – Тютюнником та Отмарштейном і адресувався Головному Отаману військ УНР С. Петлюрі. Цінність документу в тому, що є підсумком усієї багатомісячної підготовчої праці до Другого зимового походу, а також відображає думки й пропозиції щодо подальших способів визволення України з-під більшовицької окупації.
Як відомо, діяльність партизансько-повстанського штабу Армії УНР у зв'язку з листопадовим рейдом на радянську територію було згорнуто. Тобто пропозиції із цієї доповіді Петлюра відхилив.
Збройне підпілля в окупованій більшовиками Україні залишилось без координуючого центру з боку еміграційного уряду УНР та Головного Отамана. Хоч у таборах інтернованих на території Польщі ще залишались тисячі вояків Армії УНР, структурованих по дивізіях, бригадах, куренях, сотнях.
Правопис і мова оригіналу переважно збережена.
Юрій Тютюнник
Про організацію підготовчої праці до загального повстання
Політична сітуація теперишнього часу, яка вимогає повного законспіровання організаційно-повстанчеськой підготовчої праці, в звязку з ціми військовими данними яки дав досвід мойого рейду на Україні в Листопаді ц.р. указує на необхідність деяких змін в дотоперишній постановці роботи по організації повстання на Украіні.
Досвід останього рейду на Україну наочно показав, що:
1) Настрий селянства майже без виключення є ворожий до московської окупаційної влади.
2) Все селянство хоче повстати і скінути цю владу для встановлення своєї Української влади.
3) Моськовська совіцька влада остильки глибоко пройшла [в] саме село і стерирозовало його, що загальне повстання можливе і цілий народ його підтримує лише тоді, коли він буде певний в успіху такого повстання. В противному разі страх перед жерстокими розстрилами не дозволпть селянину прийняти активну участь в такому повстанню.
Значить для підняття загального повстання потрибен не такий напівозброєний обірваний і напівбосий відділ (значна частина учасників рейду реально воювала босоніж. – Ю.Ю.), з яким я вишов на Україну, а добре збитий, принаймні корпус, добре заосмотрений (доглянутий. – Ю.Ю.) як в зброю, так і в одяг. Корпус, який навить одним своїм виглядом імпонував би населенню.
Отже на підставі ціх висновків гадав би, що дальшу підготовчу працю, треба організувати в двох напрямках:
1. На Україні:
а) зміцнення старих і закладення нових повстанческих організацій і зв'язок з ними.
б) зв'язок і постачання зброєю та амуніцією партізанських загонів
2. За кордоном:
Збір і підготовка людей і всього майна яке потрибно для сформування повстанчеського корпусу, який після свого утворення міг би вийти на Україну з метою підняття загального повстання.
Поділ території України на п'ять груп і всі призначення командуючих ціми групами рахував би потрибним скасувати по слідуючим причинам:
1) всі зв'язки до дальніх груп (3, 4 і 5) (тобто на Лівобережжя. – Ю.Ю.) повинні переходити через 1 і 2 групи (південне і північне Правобережжя. – Ю.Ю.), а тому ці останні і були найбільше організовані.
Читайте також: Карта повстанського руху в радянській Україні у 1920-1921 рр. Публікується вперше
2) Командуючі групами почували себе відповідальними лише за організацію своєї групи, а тому перша і друга групи як прикордонні (з Румунією і Польщею. – Ю.Ю.), з якими зв'язок був легкий – були кращи організовані. Організація ж 3 (Чернігівська і Полтавська губернії - Ю.Ю.), 4 (Катеринославська, включно з Донбасом, і таврійське Причорномор'я. – Ю.Ю.) і 5 (Харківська і частина Білгородської та Курської губерній - Ю.Ю.) груп була занадто слаба, бо в ціх групах часто не бувало зв'язку навить з командуючими.
3) Командуючи групами до цієї пори фактично ничим не командували (за винятком іноді дрибних партізанських загонів) і ледві чи зможуть командувати в найблизчому майбутньому, а тому і посади їх є зайвими.
Для уникнення ціх помилок надальше рахував би доцільним організувати підготовчу до повстання працю в такий спосіб:
Цілий терен України поділюється ті дві полоси і дві округи.
Півнична полоса – складається з губерній: Волинської, Київської та Харківської.
За всю працю по зміцненню і закладенню нових повстанчеських організацій та партізанських загонів цієї полоси, зв'язок з ними, загальне керування і коордінацію їх діяльности відповідає штаб північної полоси, який під виглядом якогось комерційного придприємства містиця [в] Рівному, де є зараз центр польської торговлі з Україною. Жадних командуючих цією полосою непотрибно, бо командувати фактично немає ки[м.]
Організаційну ж працю буде робити сам штаб. З хвилею оголошення загального повстання повстання признається Командуючий півничною полосою який зможе тоді командувати фактично всіми тими силами яки будуть организовани штабом.
Полуднева полоса – складається з губерній Подільської, Херсонської та Єкатеринославської.
Штаб цієї полоси працює подібно до Штабу півничної полоси і міститься в Румунії (Кішинів).
До компетенції цього штабу належить також організація двох окремих округів Кубані і Криму, референти від яких повинни бути при цьому штабові.
На чолі всієї підготовчої роботи стоїть Головний П.[овстанческо-]П.[артізанський] Штаб (цю роль фактично вневдовзі перебрала на себе Українська військова організація, відтак ОУН, на чолі із Є. Коновальцем. – Ю.Ю.). Його праця складалась би з:
1) Загального керування напрямом діяльностп штабів полос по вказівкам Голови Держави.
2) Роботи по підготовці збройної сили закордоном для підтримання загального повстання, себто: устройства спеціального табору в Польщи чи Румунії де могли б скупчитися всі активні українські сили, стягнення ціх сил роскінутих по цілой Европі і підготовка заосмотрення їх во всіх відношеннях для виходу на Україну.
Цей штаб на перші часи булоб бажано улаштувати конспіративно в Варшаві і при першій можливости перевести до Румунії яка [є] не так зв'язаною договорами з совіцькою Росією, як Польща.
Внутрішня організація таких штабів повинна допускатись максімумом роботи при мінімальної кількости осіб, це вимогається як конспірацією так і браком коштів, а тому вигляд ії в широких рисах повинен бути таким:
1. На чолі кожного штабу стоїть його начальник.
2. Кожний Штаб складається з 3 частин.
а) Оперативно-організаційної, яка відає всіма нашими повстанчеськими організаціями та партізанськими загонами.
б) Розвідочної – яка збирає про ворога і веде розкладову діяльність серед його війська.
в) Господарчу, яка відає всіма грошовими засобами.
Очевидно, що в залежности від місцевих обставин кождий штаб буде змушений робити де яки дрибні додатки до цієї загальної схеми, так наприклад зараз вже виявляється необхідність для широкого використання всіх відомостей надходючих з України мати зв'язкових від розвідочного відділу Головного П.П. Штабу при Львівській Експозитурі Генерального Штабу. Таки кориктиви можне буде вносити в загальну організацію по міри того як їх висуває життя.
Генерал-Хорунжий [Юрій] Тютюнник
Поміщник по Військовому Керовництву
Генерального Штабу полковник [Юрій Отмарштейн]
