До річниці Другого зимового походу та Базару. Невідомий документ Ю. Тютюнника

Епохальний історичний документ, що публікується вперше. Доповідь начальника Партизансько-повстанського штабу від 29 листопада 1921 р. Текст написаний одразу після невдалого Другого зимового походу в якому загинули сотні вояків та старшин, а ще 359 розстріляні більшовиками під Базаром.

Графіка: SEO BUBEN

Від упорядника: "Доклад" цей підписаний двома Юріями – Тютюнником та Отмарштейном і адресувався Головному Отаману військ УНР С. Петлюрі. Цінність документу в тому, що є підсумком усієї багатомісячної підготовчої праці до Другого зимового походу, а також відображає думки й пропозиції щодо подальших способів визволення України з-під більшовицької окупації.

Як відомо, діяльність партизансько-повстанського штабу Армії УНР у зв'язку з листопадовим рейдом на радянську територію було згорнуто. Тобто пропозиції із цієї доповіді Петлюра відхилив.

Збройне підпілля в окупованій більшовиками Україні залишилось без координуючого центру з боку еміграційного уряду УНР та Головного Отамана. Хоч у таборах інтернованих на території Польщі ще залишались тисячі вояків Армії УНР, структурованих по дивізіях, бригадах, куренях, сотнях.

Правопис і мова оригіналу переважно збережена.



Юрій Тютюнник


Про організацію підготовчої праці до загального повстання

Політична сітуація теперишнього часу, яка вимогає повного законспіровання організаційно-повстанчеськой підготовчої праці, в звязку з ціми військовими данними яки дав досвід мойого рейду на Україні в Листопаді ц.р. указує на необхідність деяких змін в дотоперишній постановці роботи по організації повстання на Украіні.

Досвід останього рейду на Україну наочно показав, що:

1) Настрий селянства майже без виключення є ворожий до московської окупаційної влади.

2) Все селянство хоче повстати і скінути цю владу для встановлення своєї Української влади.

3) Моськовська совіцька влада остильки глибоко пройшла [в] саме село і стерирозовало його, що загальне повстання можливе і цілий народ його підтримує лише тоді, коли він буде певний в успіху такого повстання. В противному разі страх перед жерстокими розстрилами не дозволпть селянину прийняти активну участь в такому повстанню.

 
Джерело: Biblioteka Narodowa w Warszawie. – Mf. 68865. – S. 289-201

Значить для підняття загального повстання потрибен не такий напівозброєний обірваний і напівбосий відділ (значна частина учасників рейду реально воювала босоніж. – Ю.Ю.), з яким я вишов на Україну, а добре збитий, принаймні корпус, добре заосмотрений (доглянутий. – Ю.Ю.) як в зброю, так і в одяг. Корпус, який навить одним своїм виглядом імпонував би населенню.

Отже на підставі ціх висновків гадав би, що дальшу підготовчу працю, треба організувати в двох напрямках:

1. На Україні:

а) зміцнення старих і закладення нових повстанческих організацій і зв'язок з ними.

б) зв'язок і постачання зброєю та амуніцією партізанських загонів

2. За кордоном:

Збір і підготовка людей і всього майна яке потрибно для сформування повстанчеського корпусу, який після свого утворення міг би вийти на Україну з метою підняття загального повстання.

Поділ території України на п'ять груп і всі призначення командуючих ціми групами рахував би потрибним скасувати по слідуючим причинам:

1) всі зв'язки до дальніх груп (3, 4 і 5) (тобто на Лівобережжя. – Ю.Ю.) повинні переходити через 1 і 2 групи (південне і північне Правобережжя. – Ю.Ю.), а тому ці останні і були найбільше організовані.

Читайте також: Карта повстанського руху в радянській Україні у 1920-1921 рр. Публікується вперше

2) Командуючі групами почували себе відповідальними лише за організацію своєї групи, а тому перша і друга групи як прикордонні (з Румунією і Польщею. – Ю.Ю.), з якими зв'язок був легкий – були кращи організовані. Організація ж 3 (Чернігівська і Полтавська губернії - Ю.Ю.), 4 (Катеринославська, включно з Донбасом, і таврійське Причорномор'я. – Ю.Ю.) і 5 (Харківська і частина Білгородської та Курської губерній - Ю.Ю.) груп була занадто слаба, бо в ціх групах часто не бувало зв'язку навить з командуючими.

3) Командуючи групами до цієї пори фактично ничим не командували (за винятком іноді дрибних партізанських загонів) і ледві чи зможуть командувати в найблизчому майбутньому, а тому і посади їх є зайвими.

Для уникнення ціх помилок надальше рахував би доцільним організувати підготовчу до повстання працю в такий спосіб:

Цілий терен України поділюється ті дві полоси і дві округи.

 
Джерело: Biblioteka Narodowa w Warszawie. – Mf. 68865. – S. 289-201

Півнична полоса – складається з губерній: Волинської, Київської та Харківської.

За всю працю по зміцненню і закладенню нових повстанчеських організацій та партізанських загонів цієї полоси, зв'язок з ними, загальне керування і коордінацію їх діяльности відповідає штаб північної полоси, який під виглядом якогось комерційного придприємства містиця [в] Рівному, де є зараз центр польської торговлі з Україною. Жадних командуючих цією полосою непотрибно, бо командувати фактично немає ки[м.]

Організаційну ж працю буде робити сам штаб. З хвилею оголошення загального повстання повстання признається Командуючий півничною полосою який зможе тоді командувати фактично всіми тими силами яки будуть организовани штабом.

Полуднева полоса – складається з губерній Подільської, Херсонської та Єкатеринославської.

Штаб цієї полоси працює подібно до Штабу півничної полоси і міститься в Румунії (Кішинів).

До компетенції цього штабу належить також організація двох окремих округів Кубані і Криму, референти від яких повинни бути при цьому штабові.

На чолі всієї підготовчої роботи стоїть Головний П.[овстанческо-]П.[артізанський] Штаб (цю роль фактично вневдовзі перебрала на себе Українська військова організація, відтак ОУН, на чолі із Є. Коновальцем. – Ю.Ю.). Його праця складалась би з:

1) Загального керування напрямом діяльностп штабів полос по вказівкам Голови Держави.

2) Роботи по підготовці збройної сили закордоном для підтримання загального повстання, себто: устройства спеціального табору в Польщи чи Румунії де могли б скупчитися всі активні українські сили, стягнення ціх сил роскінутих по цілой Европі і підготовка заосмотрення їх во всіх відношеннях для виходу на Україну.

Цей штаб на перші часи булоб бажано улаштувати конспіративно в Варшаві і при першій можливости перевести до Румунії яка [є] не так зв'язаною договорами з совіцькою Росією, як Польща.

Внутрішня організація таких штабів повинна допускатись максімумом роботи при мінімальної кількости осіб, це вимогається як конспірацією так і браком коштів, а тому вигляд ії в широких рисах повинен бути таким:

1. На чолі кожного штабу стоїть його начальник.

2. Кожний Штаб складається з 3 частин.

а) Оперативно-організаційної, яка відає всіма нашими повстанчеськими організаціями та партізанськими загонами.

б) Розвідочної – яка збирає про ворога і веде розкладову діяльність серед його війська.

в) Господарчу, яка відає всіма грошовими засобами.

 
Джерело: Biblioteka Narodowa w Warszawie. – Mf. 68865. – S. 289-201

Очевидно, що в залежности від місцевих обставин кождий штаб буде змушений робити де яки дрибні додатки до цієї загальної схеми, так наприклад зараз вже виявляється необхідність для широкого використання всіх відомостей надходючих з України мати зв'язкових від розвідочного відділу Головного П.П. Штабу при Львівській Експозитурі Генерального Штабу. Таки кориктиви можне буде вносити в загальну організацію по міри того як їх висуває життя.


Генерал-Хорунжий [Юрій] Тютюнник


Поміщник по Військовому Керовництву

Генерального Штабу полковник [Юрій Отмарштейн]

Патріархат УГКЦ: між Ватиканом і Москвою

Питання патріархату Української греко-католицької церкви – одне з найважливіших в її історії другої половини XX cт. Ця справа стосувалась не лише української діаспори і церковного духовенства, а й понтифіків, посадовців Римської курії та політиків різних держав.
Особливим чином це питання турбувало Москву, яка всіляко намагалась протидіяти спробам встановлення патріархального устрою УГКЦ

Лех Валенса: “Польща та Україна приречені бути разом”

2 грудня 1991 року сталася історична подія в польсько-українських стосунках – Польща, першою в світі, визнала незалежну Україну, після того, як днем раніше, український народ підтвердив на референдумі Акт проголошення незалежності України. Це було найкраще завершення бурхливого й надскладного ХХ століття в українсько-польських стосунках

Полковник–киянин із «Чорних Запорожців» Армії УНР

Багато років в соціальних мережах гуляє світлина "Чорних Запорожців" із неідентифікованими старшинами легендарного кінного полку Армії УНР. Тривали суперечки чи це взагалі "чорні"... І коли саме зроблено світлину

«Десять міліонів пятсот тищ. І крапка». Українцям нав’язують суперечливі дані про жертв Голодомору

Скільки українців загинуло від голоду у 1932–33 роках? Війна за цю відповідь триває вже кілька років. У вересні вона спалахнула з новою силою через оприлюднення нових даних: 10,5 мільйонів жертв, з них 9,1 млн в Україні.