Капітуляція Петра І, пенсія Кримському хану і боротьба за незалежність України

В 1700 році московити мали обрати нового патріарха. Замість цього Петро І відміняє патріархат і планує стати найвищим цивільним і релігійним лідером країни. Він оголошує себе рятівником християнського світу від ворогів Господа в Османській імперії. Вимагає передати йому ключі від Храму Гробу Господнього та інших святих місць в Єрусалимі. Коли йому це не вдається — він вирішує захопити Константинополь, щоб привласнити місто з витоками православ‘я, підкорити Візантійську імперію і отримати статус «Третього Риму». Мріє отримати титул імператора і бути похованим у Софійському соборі в Константинополі

Битва на річці Прут 1711 року. Державний музей (Нідерланди)

Документи, які описують ці події, ми знайшли в травні цього року в кількох розділах Державного архіву Швеції і в бібліотеці Carolina Rediviva. Докази зберігаються у дипломатичному листуванні Швеції, Польщі, Туреччини, Англії, Нідерландів і Франції, в архівах з документами Великої Північної війни та інших розділах архіву, які описують діяльність Карла ХІІ. Йдеться про тисячі сторінок: карти, плани оточення, свідчення учасників подій, переписи листів, статті в газетах і щоденники військових, які брали участь у битві.

В цій статті ми надаємо інформацію лише з кількох центральних джерел, публікуємо зображення основних документів, їх транскрипцію і переклад українською мовою. Транскрипцію зробив історик і архівіст Держархіву Швеції Ян Міспелаере. Переклад українською мовою — Марина Траттнер.

Петро І всіляко намагався знищити докази своєї капітуляції і тих обіцянок, які він дав Великому візиру.

Протягом сторіч московити ретельно знищували і переписували кожен документ, який спростовував їх пропаганду. 311 років вони обманювали світ. Ми завершимо ці зусилля тим, що оприлюднимо тисячі сторінок доказів поразки московитів. Зображення всіх знайдених документів будуть надіслані в бібліотеки і музеї України. Ця важлива частина української історії має бути збережена для майбутніх поколінь.

Присвячую цю статтю Роману Ратушному

та іншим героям, які пожертвували

своїм життям під час війни за Україну

Історичний контекст

Після Полтавської битви шведський король Карл ХІІ прибув до міста Бендери разом з частиною своєї армії, поляками, гетьманом Іваном Мазепою, Пилипом Орликом і козаками. Наприкінці 1709 року Іван Мазепа помирає і замість нього гетьманом України обирають Пилипа Орлика.

5 квітня 1710 року він укладає договір з козацькою старшиною і козаками Війська Запорозького — "Договори і Постановлення Прав і вольностей Війська Запорозького", відомий нам під назвами "Бендерська конституція" або "Конституція Пилипа Орлика".

Цей документ закладає основи державного устрою країни, встановлює розподіл влади на три незалежні гілки і визначає права і обов'язки станів у разі відвоювання української території у московського царства і Речі Посполитої. Конституцію затверджує шведський король Карл ХІІ як протектор України.

8 листопада 1710 року Османська імперія проголошує війну Московському царству.

В переписах/копіях листа посла Англії у Константинополі сера Роберта Саттона від 8 грудня 1710 року повідомляється, що він зустрівся з верховним візиром, щоб передати листи Її Величності для султана і що візир розповів йому про те, що Висока Порта отримала відомості, що московити знищили велику кількість татар і вкрали їхніх коней, худобу і товари.

Відомо також, що московити планують напад на них наступного року. Що цар вигадав наслідування своєї влади від інших королів, надав собі титул імператора, пообіцяв собі стати володарем Константинополя і бути похованим в Софійському соборі (Ая-Софія). Що він обманув їх підписанням миру тільки для того, щоб протягнути час і приставити ножа до їх горла.

 

Лист сера Роберта Саттона від 8 грудня 1710 року

Козаки і Кримський ханат проти московитів

Пилип Орлик вирішує об'єднати козаків з Кримським ханатом і відбити Україну у московитів. Для цього Запорозьке Військо та Кримський ханат підписують 23 січня 1711 року договір для вічної дружби, братерства та нерозривного союзу, відомий нам як "Кайрський договір". У цьому документі проголошується право мешканців Гетьманщини на самовизначення та невтручання в їх внутрішні справи зі сторони Криму, а також недоторканність майна козаків, культових споруд та церковного майна.

Після підписання договору Пилип Орлик розпочинає похід на Правобережну Україну з метою визволення її території від військ московитів і відновлення гетьманської влади. Похід триває між січнем і березнем 1711 року. Він проходить успішно за винятком останнього пункту — облоги Білої Церкви, яка розпочинається 25 березня. Білоцерківську фортецю тримають в оточенні три доби.

Татарська армія відчуває, що не зможе взяти фортецю, залишає Білу Церкву і, всупереч домовленостям, починає плюндрувати села й містечка на своєму шляху і брати людей у ясир. Після цього козаки відмовляються підтримувати Пилипа Орлика. Це була катастрофа. Пилип Орлик повертається до Бендер.

Хрестоносець, цар, імператор

Петро І вирішує відтворити Третій Рим і наважується рушити зі своїм військом на Балкани і спробувати вийти до Босфору й Дарданелл. У похід вирушають майже всі військові частини, які брали участь у Полтавській битві.

Московитська армія йде через українські землі на Молдову і за наказом Петра І знищує українські міста і села, катує українців, переганяє десятки тисяч людей на Лівобережну Україну. 8—9 липня 1711 року відбувається вирішальна битва, внаслідок якої армія московитів опиняється в оточенні.

 

План оточення армії московитів

 

Карта царської армії московитів біля річки Прут в оточенні турків, татар, козаків і поляків у 1711 році

В копії листа Екстраординарного Посланця Швеції у Константинополі Томаса Функа від 6 серпня 1711 року ми знайшли інформацію про те, що московитська армія налічувала 60 000 осіб.

В донесенні посла Англії у Константинополі сера Роберта Саттона від 16 липня 1711 року ми знайшли відомості про те, що частина армії московитів, яка прибула до Раскова і зробила мости через Дністер, налічувала 30 000 осіб під командуванням фельдмаршала Шереметьєва. Вони зайняли дуже вигідну позицію для табора, де вони закріпилися і побудували захисні споруди.

Капітуляція Петра І і хабар

В листі англійського посла у Константинополі Роберта Саттона від 25 липня 1711 року повідомляється про те, що московити розташувалися на вигідних позиціях на пагорбі. Турки вирішили захопити цей пост і атакували його з 20 000 армією, яка складалася з найкращих людей, готових принести себе у жертву.

Вони вивели батарею з 12 мортир (ориг. mortars) і розстріляли велику кількість московитів на іншому березі річки Прут. Після чого вони розпочали перехід через річку. З 9 спроби турки вони змогли перейти її і у присутності ворога почали готуватися до атаки наступного ранку.

Турки були засмучені через свої втрати у чотирьох атаках того вечора. Наступного ранку, коли вони були готові до нової, більш підготовленої атаки московити втратили свою хоробрість, відмовлялися захищати себе, викидали зброю і почали розбігалися у паніці.

 

Лист сера Роберта Саттона

Цар побачив це і відправив двох уповноважених (віцеканцлера Шафірова і сина (Саттон помилився і написав "онука") фельдмаршала Шереметєва з білим прапором до візира з пропозицією підписати мир на тих умовах, на яких він побажає для Високої Порти. Цих двох уповноважених залишили у турків, як гарантію виконання договору.

Візир дав московитам провіант на 11 діб і супровід додому, щоб на них не напали татари. Два паші і певна кількість турків на конях охороняли московитів. У турецькій реляції повідомлялося, що зі сторони турків було 7000 загиблих і 10 000 поранених, що полонені розповіли про те, що армія московитів була в жалюгідному стані, їм не вистачало їжі і корму, вони взяли не так багато провіанту з собою.

Полонені повідомили про те, що якби вони пробули в оточенні 3 або 4 доби, то здалися б без бою, лише за воду і було б взагалі не потрібно атакувати їх.

Ті самі дані у своєму листі до спеціального представника Швеції в Константинополі Томаса Функа від 20 липня 1711 року надає шведський король Карл ХІІ. Він пише про те, що цар Петро І був повністю оточений. І якщо б його протримали так, навіть не зробивши жодного пострілу, то він би повністю здався на 4—5 день від голоду і смороду. Армія царя була в жалюгідному стані і не могла бути загрозою для Османської імперії.

В своєму листі від 22 липня 1711 року Георг Вакслаґер пише про втрати московитів біля річки Прут:

 

Лист Георга Вакслаґера від 22 липня 1711 року

"Till och med då jag ville försluta detta brev kom den polska postiljonen ridande och har med sig bifogade lista, som jag ännu inte kan tro, [tills] jag mottar en bekräftelse.

Lista över den muscovitiska batajlen vid Bender [=vid Prut] över döda och tillfångatagna

Döda

General Weisenbach

Gen. Weideman

Gen. Lamperti.......... 3

Koloneller, majorer, löjtnanter och fänriks... 960

Underofficerare och gemene.... 40 000

Tillfångatagna generaler

Gen. Fältmarschalk Szeremetoff, Pfüg,

Renne, Allart, Melentin, prins Repnin fursten Miranov........... 7

Koloneller, majorer, kaptenen, löjtnanter, kornetter, m.m............ 1189

Underofficerare och gemene....13874

                                                   _____

                                             Summa 56033" (Транскрипція Яна Міспелаере)

"Коли я збирався завершити цей лист, налішло повідомлення з польським вершником. У ньому був перелік, в який мені складно повірити, поки я не отримаю підтвердження.

Перелік вбитих і полонених після битви з московитами біля річки Прут

Загиблі:

Генерал Вайзенбах/Вейсбах? (ориг. Weisenbach)

Генерал Вайдеман (ориг. Weideman)

Генерал Ламперті (ориг. Lamperti.......... 3)

Полковники, майори, лейтенанти та прапорщики... 960

Унтер-офіцери та простолюдини.... 40 000

Полонені генерали:

Фельдмаршал Шереметьєв (ориг. Szeremetoff), генерал Пфюґ/Пфлюг (ориг. Pfüg),

генерал Ренне (ориг. Renne), генерал Алларт (ориг. Allart), генерал Мелентін (ориг. Melentin), принц Репнін (ориг. prins Repnin), князь Міранов (ориг. fursten Miranov........... 7)

Полковники, майори, сотники, підпоручники, хорунжі та інші ……1189

Унтер-офіцери та простолюдини…13874

                                                  _____

                                           Загалом 56033" (Переклад українською Марини Траттнер)

В листі Роберта Саттона від 27 липня 1711 року аналізуються помилки царя, які призвели до поразки. Зокрема, вказується те, що він не взяв достатньо провіанту у Молдавії і не налагодив комунікацію. Армія голодувала і турки відрізали всіх від води канонадою. До того ж, цар мав почати переговори про мир раніше.

"Цар побачив, що вся його армія програла… люди помирали від голоду, а коням не вистачало корму. Через те що вони протягом останніх днів їли лише кору, гілки і листя, вони ледь могли пересуватися. До того ж, все нестерпно смерділо. Тому цар вирішив надіслати офіцера з проханням про капітуляцію".

Цю цитату з офіційної реляції про битву, детальний опис подій і багато інших цікавих подробиць можна знайти у докторській дисертації шведського історика Еріка Тенгбері "Від Полтави до Бендер. Дослідження турецької політики Карла ХІІ з 1709 до 1713 року".

 

Історик цитує реляції і пише, що російський цар Петро І тричі надсилав прохання про капітуляцію. Першого листа надіслали до турецького табору о 14:00 11 липня 1711 року. Турки проігнорували його і підсилили удари канонадою. За кілька годин надійшов ще один лист, написаний латиною і адресований Великому візиру. На нього теж не було реакції. І тільки після того як приїхав посланець з листом, підписаним царем особисто, на це прохання відреагували.

Ми знайшли інформацію у багатьох джерелах про те, що цар відправив канцлера Петра Шафірова з білим прапором і Charte Blanche — домовлятися з Великим візирем Балтаджі Мегмед-пашою про будь-які умови від імені царя. Великий візир мав унікальну можливість примусити царя сплатити компенсацію і залишити свої сусідні країни в спокої.

В листі сера Роберта Саттона від 10 серпня 1711 року теж повідомляється про те, що цар відправив своїх представників з білим прапором до Великого візиря.

Ерік Тенгбері надає на сторінці 127 своєї дисертації порівняльні цитати з трьох реляцій, в яких повідомили про капітуляцію царя. Ми знайшли кілька реляцій, статей і листів з підтвердженням факту багаторазових прохань Петра І про капітуляцію.

 

Новини уряду з Відня від 29 серпня 1711 року про повний розгром армії московитів і капітуляцію царя Петра І

Перекладач Саварі написав, що була усна домовленість про те, щоб віцеканцлер Петро Шафіров і генерал Михайло Шереметєв залишилися у турків, а все золото і срібло, яке було в російському таборі, передали Великому візиру. Цю інформацію про хабар на час написання дисертації у 1953 році не було підтверджено.

Ми знайшли звіт Екстраординарного Посланця шведського короля у Константинополі Томаса Функа про справжній перебіг подій під час битви біля річки Прут. У ньому описується надання хабаря Великому візиру від царя:

 

Цитата зі звіту Томаса Функа

"… Czaren som war uthi ijttersta fahran och dödzångesten stadd, försummade intet att nijttia denne misskundsamheeten hoos stor Vizirn, uthan skickade dhes Vice Cantzler Schaffiroff till honom med Charta blanche, och någre wähl beladdade wagnar med wichtige warur, till att beweka Segerwinnaren dher igenom till milldheet uthj fredzwilckoren…" (Транскрипція Яна Міспелаере)

"…Цар, який знаходився у найбільшій небезпеці і був сповнений жаху смерті не прогавив можливості скористатися незнанням Великого візира і надіслав віцеканцлера Шафірова до нього з карт бланшем, а також кілька возів нагружених важливими речами, щоб задобрити Переможця і вмовити його узгодити умови миру…" (Переклад українською Марини Траттнер)

Окрім цього, ми знайшли лист Екстраординарного Посланця Георга Вакслаґера до державного радника і президента канцелярії у Стокгольмі від 21 вересня 1711 року, в якому повідомляється про те, що Великий візир отримав від царя хабар у розмірі "200 тисяч дукатів або 5 мільйонів, як кажуть інші". Лист знаходиться в дипломатичному листуванні Польщі (у томі 131), серед листів Екстраординарного Посланця Георга Вакслаґера за 1711 рік:

 

Лист Георга Вакслаґера від 21 вересня 1711 року з повідомленням про хабар від царя

Diplomatica Polonica 131

Brev från Wachslagers till Kanslikollegiet ...1711

"[...] wann der Grossvezier nür noch ein paar tage gedult gehabt hätte, Er mit seiner gantzen armee, entweder hungers sterben, weil Sie in 2 tagen keine speise genosen, oder sich dem Feinde Zu kriegsgefangenen auff discretion ergeben hätten müssen dass nun solches nicht geschehen. schreibt man des Grossveziers geitz Zu, alss der 100/m ducaten, oder 5 millionen wie andere sagen, die Ihm Von dem Czaren praesentiret werden nicht wiederstehen können; sondern einen überwundene, Von hunger, elend und krenckheiten abgematteten feind echappiren Lassen.[---]" (Транскрипція Яна Міспелаере)

"[...] Якщо б у Великого візира вистачило б терпіння на кілька діб, то він [цар] разом з усією своєю армією або помер би з голоду, тому що протягом двох діб вони не отримали жодної їжі, або за власним бажанням перейшов на бік ворога як полонений. Але цього не сталося.

В листі пишуть про жадібність візира, який "не зміг встояти перед 100 тисячами дукатів або 5 000 мільйонами, як кажуть інші, які йому дав цар, через те що цар був повністю переможений у бою, і голодом, і невдачею, і хворобами". Візир дозволив йому вислизнути з оточення" (Переклад українською Марини Траттнер)

***

Після отримання хабара, Великий візир, всупереч наказам султана, почав переговори з царем. За умовами договору, який Петро І підписав з візиром, цар пообіцяв звільнити Польщу від своєї армії і більше не втручатися у польські справи. Він був також повинен звільнити всю Україну, повернути козакам їхні попередні свободи і не втручатися в справи України.

Через те, що Петра Шафірова і генерала Михайла Шереметєва тримали як в'язнів, переговори проводили через послів Англії і Нідерландів. В депешах англійського посла сера Роберта Саттона і листі ад'ютанта шведського короля, генерала Станіслава Понятовського підтверджуються умови звільнення всієї України і повернення козакам попередніх свобод.

 

Лист Станіслава Понятовського від 28 жовтня 1711 року

Сер Роберт Саттон написав у своєму листі від 27 липня 1711 року про те, що отримав копію договору між царем і Високою портою. В наступному листі від 10 серпня 1711 року він вже пише, що надсилає дублікат договору, тому що попередню версію "не доставили".

В цьому листі повідомляється, що цар дописав окремий параграф і викреслив один, щоб не закріплювати у договорі своє безчестя: він мав платити щорічну пенсію кримському хану — 40 000 дукатів на рік! І дуже не хотів, щоб про це дізналися інші з тексту договору про мир. У цьому ж листі сер Роберт Саттон пише, що татарський хан був проти миру.

В наступному листі від 19 серпня 1711 року сер Робер Саттон повідомляє, що цар Петро І погодився в окремій статті, яку не внесли до мирного договору, виплачувати "колишню пенсію" кримському хану.

Московити більше не мали права на свого посла у Константинополі і були повинні вирішувати всі питання через кримського хана. Їм дуже не сподобалася ця вимога султана і вони хотіли відмінити її. Але візир відмовився і сказав, що султан побажав, щоб вони опинилися у тому самому становищі, в якому знаходилися з давніх часів.

 

Прутський мирний договір

На сторінці 147 дисертації Тенгбері пише, що 11 липня 1711 року, коли почалися перемовини з російською армією, генерал Станіслав Понятовський, який перебував у таборі турків, написав шведському королю Карлу ХІІ про переговори і сказав, що йому було б краще приїхати до табору.

Коли Карл ХІІ приїхав, то він побачив, що армія московитів вже залишала поле битви. Карл ХІІ негайно ж зустрівся з Великим візирем і сказав йому, що той порушив наказ султана не заключати мирний договір і не скористався чудовою можливістю змусити царя погодитися на будь-які вигідні для султана умови, коли цар був в оточенні.

Шведський король навіть вимагав, щоб йому надали можливість очолити кілька підрозділів турецької армії, щоб здійснити напад на армію росіян. Йому відмовили. Про це можна також прочитати в листі сера Роберта Саттона від 10 серпня 1711 року.

Московитів нагодували і з охороною відправили додому

В листі сера Роберта Саттона від 10 серпня 1711 року повідомляється, що одразу ж після того, як московити здалися з білим прапором, яничари почали приносити хліб, рис та багато іншого до їхнього табору, за що отримали платню.

Після підписання миру візир надав московитам 1200 возів з хлібом і рисом, 500 з кавою і два красивих намета для Шафірова і Шереметьєва, які залишилися полоненими, щоб гарантування виконання миру. Їх охороняло приблизно 100 охоронців і вони дуже добре з ними поводилися.

Пропаганда московитів

Що робить цар одразу ж після того як вибирається з оточення? Він наказує переконувати весь світ у тому, що він, після триденного бою, рішуче переміг турків і примусив їх підписати мир на вигідних для Росії умовах

На стор.126 автор цитує лист канцлера Швеції Хенріка Густава фон Мюллерна до Йохана Палмквіста від 20 листопада 1711 року, де він саме про це і пише: що для того щоб спростувати цю царську пропаганду, надрукували кілька реляцій різними мовами. Ми знайшли цей лист серед великої кількості інших листів Генріка фон Мюллерна.

Звіт про справжній перебіг подій

З листів канцлера Швеції Генрика фон Мюллерна до дипломата Карла Юлленборга, які зберігаються в 214 томі розділу Anglica, ми можемо дізнатися про справжній перебіг подій під час битви біля річки Прут. В листі від 12 серпня 1711 року Мюллерн пише про те, що хотів би належним чином описати битву між турецькою і московитською арміями і спростувати безпідставні твердження, які розповсюджували московити.

Він вважає, що Великий візир діяв невірно як по відношенню до свого володаря, так і по відношенню до короля Швеції, коли дозволив переконати себе підписати невигідний мир з царем. За думкою Мюллерна, Великий візир мав царя разом з усією армією у своїх руках і міг одним словом змусити його підписати все, що завгодно.

Але Його Величність вже домовився з Високою Портою про те, щоб вони не схвалювали ті положення, про які домовився Великий візир, і підтримали всі вимоги Його Величності, щоб це повністю відповідало його інтересам.

Мюллерн пише про детальний звіт Надзвичайного Посланця Його Величності у Константинополі Томаса Функа і розповідає про те, що Великого візира викликали до Константинополя прозвітувати про те, що він вчинив. Мюллерн вважає, що Великому візиру буде складно брехати про свої невірні дії.

В листі від 14 вересня 1711 року шведський король Карл ХІІ наказував Екстраординарному Посланцю Швеції у Константинополі Томасу Функу добиватися під час переговорів з султаном щодо Прутського миру, щоб умови договору, які стосуються Польщі і України, були виконані. І щоб Україна стала вільною і незалежною країною.

У наступному листі від 20 листопада 1711 року Мюллерн пише, що Великий візир зрадив всю Османську Імперію і короля Швеції Карла ХІІ тим, що занадто поспішно підписав мир з московитами, умови якого вони жодним чином не виконують і не планують виконувати. Цього Візира звільнили і призначили замість нього нового, на ім'я Юсуф Паша. Мюллерн додає звіт Надзвичайного Посланця у Константинополі Томаса Функа:

 

Звіт Томаса Функа про справжній перебіг битви біля річки Прут

"Sedan stor Viziren den *19 Juni st:v: war gången öf: Donau Strömen wid Savoie med een armee af mehr än 200 000 Man, och fådt effterrättelse att Czaren hade skickat faltmarskalcken Cheremethoff och Generalen Janus med Cavalleriet in uti Moldawien, sampt Generalen Remie, hwilcket doch sedermehra blef bekant med 6 à 8000 man in uthi Wallachiet till att bringa samma furstendömes inbijggiare [=invånare] till opreesning emoth Ottomannische Porten;

Hwar till någre hans Creatur dher inne, serdehles Hospodaren i Moldau, hwilcken reedan med något Manskap och lijfzmedell war gången öf: till Rijska lägret, hafwer gifvit honom all god förhoppning; och att Czaren sielf med heela dhes Infanterie och Artollerie redan hade passerat Niestern, gåendes ända åth Prutströmmen, har han fortsatt Marchen längst Prutströmen emoth fijenden.

I medlertijd ähro åtskillige Parti[er] utgångne från Bender, att tillfoga Rijssarne under dheras march all möijelig afbräck, och alla med rijkt bijte af fångar, hästar och proviant sampt andra warur lijckeligen igenkomne.

Dhen unga Sultan Mahomet Gerey, hafver medh dhe under hans befehl stående Tartare öfwerfallit och aldehles nedergiort 1000 Rijssar, som warit utskickade till att betäckia dem som skulle skaffa fourage för Arméen sampt alla fouragererna bordttagit, d:n 8 Julij effter gl: [=gamla] Stylen kommo begge Arméerne så när tillsamman att dhe wore allenast 3 mihl ifrån hwar andra, hafwandes Prutten emellan sig: Och som Rijssarne sågo Tartarne Campera gent emoth dhem på andra sijdan, sände Czaren Gen.

Janus med 8000 hestar uth till att recognisoera Tursche och Tartarische lägret, och kom han samma afton till Prutten; hwarest han slog upp sine Tällt; och wiste sig såsom ärnad [= ha för avsikt] han dher willia bli stående, och afwänta dhen öfrige hären till att disputera Turkarne öfverfarten öf: Strömmen, Men Tartarne låto emedlertijd dheras hästar simma öf: till att hällsa på dhen ankomne Giästen; När General Janus dhet förmärkte, fant han intet rådel: att wara således skulld från hufwud Arméen, utan lätt optända många Elldar uthi sitt lager om Natten, och drog sig heemligen af at komma till armeen igen.

Stor Vizirn lätt samma natt begynna att arbeta på 3 brijggor, hwilcka in till Kl 8 om Morgonen wore fullkombl: färdige, då een dehl af Turkiske Cavalleriet med 3:ne [=trenne] Paschar, och Tartarne gingo öf: till att efftersättia den Rijska Generalen, men hinte ey in på honom förr än in emoth Rijska lagret, [där] dhe packade honom straxt an med stor frimodigheet, så att dhe uthi första anfallet masacrerade een stor dehl av hans troupper, och fingo många fångar; dhen öfrige dehlen med generalen siel[f,] hinte som knappaste att rädda sig under sielfva hufwud arméen.

Een så lijckelig framgång i begynnellsen opmuntrade Turkarne [otrol:], och begijnte Stor Viziren dagen dher effter som war d: 10 att låta armeen gå öfwer Brijggorne, doch uthan uppsåth att dhen gången något widare foretaga, uthan latt slå upp talten 1/4 mihl ifrån Ellfwen.

Men emedan som een stor dehl af Cavalleriet har gådt föruth, och hängde tätt effter fjenden, utdhelandes drijga slängar, ehwarest dhet fant tillfälle: Såg Czaren ingen annan uthwäg för sigh, än draga sig småningom tillbaka, emedan som hans trouppor blefwo kastade öf:ända och nederhuggne, ehwarest dhe wågade att wijsa sig fram, hängandes fijenden honom alt stadigt i rijggen och på sijdorne, hwarföre han blef nödsakad att sittia alla nedh af hästarna, taga bagaget mitt in uti armeen och bära Spanska Rijttare på Armarne fram för sig, Så snart någon attaque af Turkarne skiedde, måste dhe stadna, på dhet fijenden icke måtte brijta inn och bringa dem alla uti disordre.

Utj denne retiraiten förlorade Rijssen öf: helften af deras bagage sampt mijcket fruentimber [=kvinnor] och annat som kom Tartarne till bijtes: hwilcka dher [at] mächta blefwo opmuntrade, och gingo Turkarne [a]fwen med Sabellen i händren mijcket frijmodigt på, [oac]htat fijenden oaflåtel: lätt skiuta på dhen med musqueter och Stijcken [=artilleripjäser].

När som Rijssarne sågo huru Turkarne och Tartarne alt mehr och mehr trängde uppå, och sijntes alldehles willia kasta dhem öfwerända, satte dhe sig alle tillsammans uthi een fijrkant och kastade Spanska Ryttare fram för sig, begynnandes på att sachteligen draga sig undan uthi sadan ordning, så snart någon ljten hwijla gafz, i mening att draga sig bättre in till Strömmen och winna een skog som war een half mihl der ifrån Men alt sådant war fåfengt, tij så snart Turkarna och Tartarna förmärkte dhem alldrig så lijtet röre sigh el: giöra dhet ringeste steeg, höggo dhe med stoor villsinnighet in på dhem, och hindrade dhem att få skogen in, men med glos [=glöd] att få gå närmare ned till Ellfwen Emedan som dhetta förehades, stod stor Vizirn med stora Armeen och alt artolleriet wid Bryggorna;

Men lätt ändtel: öfwertahla sig till att brijta opp der ifrån och gå löst på fijenden med all macht; Ehuruwähl han lijkwähl sådant intet ärnade giöra den afftonen, uthan allenast hålla honom innestängd till följande dagen, Men så snart Jannissarerna fingo see det inspärrade Rijska lägrett, lupo dhe till med een ogemen tapperheet med Sablarne ohändren, uthan att afwänta någre ordres, eller officerare som dem commendera skulle, doch som dhe uppå egit bewåg hade gifwit sig uthi dhen leken, så blef dhem ingen undsättning tillskickad, uthan måste dhe draga sig tillbakas, dock komma dhe 3 gånger igen, och alltid giorde fijenden een märkel: skada, in till dhes mörkret hindrade dhem att något wijdare företaga.

Icke dess mindre grofwo dhe sig ned i jorden och kastade upp för sig ett lijtet Bröstwärn som brukeligit ähr hoos Jannisharerna, på dhet dhe i första dagningen åther måtte kunna begynna attaquera.

Men lät och samma natt draga fram några stijcken, hwilcka så snart dhet dagades begijnte på att speela och Mosqueteriet tappert låta höra sig, så att fijenden der af mehr och mer beängstigad, nödgades draga sig närmare tillhoopa, och betäcka sig [**efteråt infogad text som står i marginalen] [**dels med ett uppkastat retranchemente till en hallft mans högd] dhels med Spanska rijttare samt [ordet "dels" struket] och med döde hästar hwilka lades på hwar andra.

När nu Czaren såg sig på det sättet med heela dhes krigzhär alldehles blifwa förlorad och oundwijkel: förfalla uthi Turkarnes händer, alldenstund han icke een gång för sin egen Persohn kunde undankomma, effter som hans läger på alla sijdor war innestängdt och slutet, warandes folcket af hunger och hästarne af brist på fourage, emedan som dhe uthi någre dagar intet annat foder hafft, än som bark, lööf, och qwistar af trär, så uthmattade att dhe knapt kunde gå, hwar till och kom dhen olijdeliga stank, som af döde menniskior och hästar, med hwilcket dhet trånga lägret war upfijlt, uppsteg och beswärade Arméen på ett obeskrifweligit sätt, resolveerade han effter hållit råd med dhes Generaler, att sända een officerare med Bref till stoor Vezirn och begiära att få Capitulera: Men som dhen samma något lijtet drögde innan han kom tillbaka, skickade han effter een ljten stund een annan åstad att begiära Qwarteer, emedelertjd giordes alt färdigt till att angrijpa fijenden på nijtt, men blef mächta hastigdt ändrat, emedan som stor Vizirn hade samtijckt till een Wapenhwjla.

Czaren som war uthi ijttersta fahran och dödzångesten stadd, försummade intet att nijttia denne misskundsamheeten hoos stor Vizirn, uthan skickade dhes Vice Cantzler Schaffiroff till honom med Charta blanche, och någre wähl beladdade wagnar med wichtige warur, till att beweka Segerwinnaren dher igenom till milldheet uthj fredzwilckoren, hwilcket och hade dhen goda wärkan att stor Vizirn då straxt på stunden lätt öfwertahla sig, att samtyckia till alt hwad som den öfwerwundne[,] och så godt som reedan fångne fijenden[,] kunde fördrjsta sig att begiära dagen dher effter blefwa accordz puncterne uthwäxlade och Schiffiroff med een Ung öfwerste benemb Schereniethoff lemnad i gisslan hoos stoor Vizirn, in till dhes allt blifwer wärckstält som på Rijske sijdan ähr wordet uthlåfwat.

Hwar uppå Czaren samma affton med dhe fält Teckn, Stijcken och gewähr, hwilcka han hade öfrige, sedan han uthi action mijcket bortmist, och een god dehl nedgrafwet eller nedsänkt, uthmarcherade med Turkisk convoije, på dhet Tartarne ey måtte uthi baak reesan anfalla dhen uthmattade hoopen och den samma alldeles nedergiöra. dhet war uthan all förmodan för Czaren, att han på det sättet skulle slippa uthur säcken: men så har han lijkwähl uthi dhetta fälttåget otroligen mycket måst tillsättia. Hans arme ähr till största dehlen blefwen ruinerad och af dhen delibererade hoopen som undkom förspöries 3 à 400 af hunger och siukdom dagel: bordt döö" (транскрипція Яна Міспелаере).

"З того моменту, як Великий візир 19 червня перетнув ріку Дунай біля Сави і армією, яка налічувала більше ніж 200 000 осіб, і отримав новини про те, що цар надіслав фельдмаршала Шереметьєва і генерала Януша з кавалерією до Молдавії, а також генерала Ремі, який, як потім з'ясувалося, зустрів від 6 000 до 8 000 осіб у Валахії для того, щоб підняти місцеве населення на повстання проти Високої порти.

Де кілька його креатур у країні, особливо Господар Молдавії, який з певною кількістю людей і провіанту вже перейшов до російського табору, надав йому значну підтримку; і що цар сам з усією своєю інфантерією і артилерією вже перетнув Дністер і просувається далі до річки Прут, він [візир] продовжив марш вздовж річки Прут на зустріч ворогу.

У той самий час певні частини армії вийшли з Бендер, щоб нанести усі можливі втрати росіянам під час маршу. Багато військових успішно повернулися з великою кількістю полонених, коней, провіанту та інших речей.

Молодий султан Мехмет Ґерай з татарами, які служили йому, напав і знищив 1 000 росіян, яких відправили для того, щоб знайти корм для армії, і забрав у них корм; 8 липня за старим стилем обидві армії підійшли так близько одна до одної з протилежних берегів Пруту, що відстань між ними була 3 милі.

І коли цар побачив татарський табір навпроти себе, на іншому березі ріки, він відправив генерала Януша з 8 000 коней для розвідки у турецькому і татарському таборі і прибув сам після обіду до Пруту; де він встановив свої намети; і планував залишатися там, щоб дочекатися решту армії для зіткнення з турками і переходу через річку, але татари у цей час дозволили своїм коням переплисти річку, щоб привітатися з прибувшим гостем;

Коли генерал Януш це помітив [...] він не побачив сенсу в тому, щоб перебувати на відстані від головної армії, тому наказав запалити вогні у своєму таборі, а сам таємно повернувся до армії. Великий візир наказав тієї ж ночі почати будувати три мости, які до 8 години ранку були повністю готові.

Через те, що частина турецької кавалерії разом з трьома пашами і татарами перейшли, щоб переслідувати російського генерала, на якого вони сміливо напали прямо перед російським табором, таким чином, вони вже під час першого нападу зарубали велику частину його армії і захопили багато полонених.

Решта разом з самим генералом ледве встигла врятуватися поруч з основною армією. Такий успіх ще на початку бойових дій справді надихнув турків; і Візир почав надавати накази армії на 10 день [10 липня] перейти річку через мости, на цей раз без планів нападу. Тільки для того, щоб встановити намети в ¼ милі від річки.

Але через те, що велика кількість кавалерії пішла раніше і була недалеко від ворога, тяжко видихаючи, якщо була можливість: цар не бачив для себе іншого виходу, ніж поступово повернутися назад, тому що його військо постійно відкидали назад або знищували кожного разу, коли армія робила спроби показатися, так, що його вороги були постійно за його спиною і по обидві сторони.

Він був змушений наказати всім спішитись, взяти багаж, перенести його до середини армії і понести рогатки [загородження] на руках перед собою. Кожного разу, коли починалася атака турків, вони вставали на захист так, щоб ворог не міг їх розбити або внести безлад. Під час цього відступу росіяни втратили приблизно половину свого багажу і багато жінок та інших людей, яких татари взяли у полон. Їм дозволили залишити їх собі.

Турки теж дуже хоробро нападали і билися з шаблями, окрім того, що стріляли з мушкетів і артилерійського знаряддя. Коли росіяни побачили, як турки і татари все більше і більше просувалися вперед і було видно, що вони були готові перекинути їх, росіяни сіли у чотирикутник і кинули рогатки перед собою і почали при кожній найменшій можливості пересуватися ближче до річки і до лісу, який знаходився на відстані півмилі звідти.

Але це було марно. Тому що турки і татари не давали їм можливості пересуватися навіть на кілька кроків і дико атакували їх, і не дозволили їм просунутися у напрямку лісу. Їх швидко змусили просуватися ближче до річки. У той час, коли Великий візир стояв з усією армією і артилерією біля мостів; Його зрештою вмовили почати рухатися звідти і усіма силами напасти на ворога.

Але він не планував зробити це після обіду, лише планував утримати ворога оточеним до наступного дня. Проте щойно яничари помітили, що російський табір в оточенні, вони хоробро напали з шаблями, не чекаючи на наказ або офіцерів, які мали б керувати ними. Вони вступили у цю гру за власним бажанням і ніхто не надіслав їм підтримку, тому вони були змушені відступити. Але спробували атакувати ще 3 рази. І щоразу наносили втрати ворогу до темряви, яка заважала їм воювати.

До того ж, вони окопувалися і кидали перед собою невеликий щит, як це водиться серед яничар, у тих місцях, де вони планували атакувати знову. Але тієї ночі кілька з них виступили і було чутно, як лунали відважні постріли мушкетерів, і ворог почав щильніше гуртуватися і прикриватися.

Коли цар побачив, що вся його армія повністю розгромлена і неминуче опиниться в руках турків і що навіть себе він не зможе врятувати, тому що його табір з усіх сторін був оточений, а люди і коні помирали від голоду, тому що їм протягом останніх днів не було чого їсти крім кори, листя і гілок, вони були такі стомлені, що ледь могли пересуватися, до того ж стояв страшенний сморід від мертвих людей і коней, які переповняли оточений з усіх сторін табір, а армія була так страшенно засмучена і стурбована, що неможливо описати, він вирішив, після того, як порадився з генералами, надіслати офіцера з листом до Великого візира і просити його про капітуляцію.

Але через те, що перший офіцер затримався, цар надіслав ще одного з проханнями надати їм квартири, в той самий час коли все готувалося для того, щоб знову напасти на ворога, але було швидко змінено, в той час як Великий візир погодився на перемир'я. Цар, який знаходився у найбільшій небезпеці і був сповнений жаху смерті не прогавив можливості скористатися незнанням Великого візира і надіслав віцеканцлера Шафірова до нього з карт бланшем, а також кілька возів нагружених важливими речами, щоб задобрити Переможця і вмовити його узгодити умови миру. Це позитивним чином вплинуло на візира.

Через якийсь час він дозволив переконати себе погодитися на те, про що просив програвший і практично захоплений у полон ворог, який наважився наступного дня обмінятися пунктами договору. Шафірова разом з молодим офіцером Шереметьєвим залишилися у заручниках у Великого візира, до того, як виконають те, що було описано на слова зі сторони росіян.

Після цього цар опівдні того ж дня разом зі знаменами і звичайно зброєю, яка у нього залишилася, тому що він пропустив велику частину бою, і великою кількістю того, що закопали або подарували, помаршував з турецьким конвоєм, для того, щоб татари не напали під час подорожі на цих втомлених і повністю переможених людей.

Це було безумовно зроблено для царя, щоб він таким чином не втратив вдачу: але він під час цього походу неймовірно багато втратив і мав потім відновити. Найбільша частина його армії була повністю знищена і з тієї невеликої групи людей, які врятувалися 300 або 400 померли від голоду або хвороб" (Переклад українською Марини Траттнер).

Спростування пропаганди московитів

Для того щоб спростувати пропаганду царя, були надруковані реляції і новини уряду про справжній перебіг подій під час битви біля річки Прут і про перемогу турків над московитами.

 

Новини віденського уряду про капітуляцію царя

Султан планував воювати до підписання миру на вигідних умовах

Серед листів Мюллерна до шведського дипломата у Нідерландах Йохана Палмквіста є лист від шведського короля Карла ХІІ до сенату від 12 серпня 1711 року. Король розповідає про події біля річки Прут і повідомляє про те, що Великий візир діяв всупереч усним і письмовим наказам султана.

Він стверджує, що султан запевнив його у тому, що не має бажання підписувати якісь домовленості з царем всупереч інтересам Карла ХІІ і без того, щоб попередньо обговорити все з ним. Султан не мав бажання погоджуватися на те, що підписав невірний Великий візир, і хотів усіма силами продовжувати війну проти спільного ворога до тих пір, поки не підпише мир на більш вигідних умовах.

Цар повинен був повернути козакам колишні свободи. До листа додається розповідь Томаса Функа, яку ми надали раніше.

В листі сера Роберта Саттона від 4 вересня 1711 року повідомляється, що козаки виступили перед міністрами Високої порти з меморандумом, датованим 29 липня 1711 року, в якому вони повідомили, що знали про те, що московити опинилися в оточенні і завдяки такому вигідному положенню для Високої порти було можливо домовитися про будь-які вигідні умови миру з московитами.

Козаки сподівалися, що згідно з умовами миру, вони зможуть позбутися гніту московитів. У реальності московити порушують мирну угоду, приїжджають на човнах з Кам'яного Затону та інших сусідніх міст, нападають на острови на Дніпрі, розграбовують все, беруть у полон жінок, чоловіків і дітей і вивозять. Козаки сподівалися отримати допомогу Високої порти для того, щоб змусити московитів припинити ці незаконні дії і почати виконувати умови мирної угоди.

 
Лист сера Роберта Саттона від 4 вересня 1711 року

Незалежність України 1711 року

В листі Карла ХІІ до Екстраординарного Посланця Швеції у Константинополі Томаса Функа від 14 вересня 1711 року є підтвердження того, що Карл ХІІ допомагав козакам вибороти незалежність. Цей лист Ян Міспелаере знайшов у 13 томі Дипломатичного листування Туреччини в Держархіві Швеції на початку вересня 2021 року, після мого запиту щодо документів про незалежність України.

В 5 параграфі надається наступний текст:

5: Sammaledes har han at pådrifwa, det den Artikeln som talar om Ukrains och Samptelige Zaporovernes frijhet må bringas ofördröijeligen til sin fullkomlige wärkställighet, så at hela Ukraine ock den Zaporowiske-hären fullkombligen sättas uti des urgamla frijhet ock possession af des land ock förra gränsor under des nu warande fältherre Philipp Orlick: på det sättet at bemälte folck hädan effter skall giöra en independent Stat, ock aldrig mer på något sätt stå under Czarens lijdno eller protection (Транскрипція Яна Міспелаере).

5: Водночас він має наполягати на тому, щоб ця Стаття, яка затверджує свободу України і всіх Запорожців, негайно ж і повністю стала чинною, щоб таким чином вся Україна і Військо Запорозьке в повному обсязі отримали давні свободи і вольності, а також отримали власність землею у своїх давніх кордонах під керівництвом теперішнього гетьмана Пилипа Орлика; так, щоб народ, який описаний вище, одразу ж отримав статус незалежної Держави, і більше ніколи і жодним чином не був під послухом Царя чи його протекцією (переклад українською Марини Траттнер).

В листі посла Великої Британії у Константинополі сера Роберта Саттона від 24 жовтня повідомляється, що Томас Функ налагодив спілкування між Великим візиром і Карлом ХІІ і що це дуже не сподобалося російським полоненим і вони вимагали від Великого візира припинити спілкування з королем Швеції.

 

Лист сера Роберта Саттона від 24 жовтня 1711 року

Кораблі московитів у Босфорі і страта представника і секретаря візира

В листі сера Роберта Саттона від 20 грудня 1711 року повідомляється про те, що турки взяли у полон командирів чотирьох кораблів, які знаходилися у Босфорі, і забрали кораблі собі. Саттон пише також про те, що Османа Агу, який був представником покійного Великого візира, який погодився підписати мирну угоду з московитами, і Омера Ефенді, який був персональним секретарем згаданого візира, стратили.

У листі від Сера Роберта Саттона від 30 грудня 1711 року повідомляється про те, що представника візира і його особистого секретаря стратили за те, що вони вписали козаків у копію турецького договору. В оригіналі документу їх не було.

Звільнення Польщі і України від армії московитів

Цар був повинен передати Білу Церкву, Немирів та кілька інших міст Польщі і звільнити їх до квітня 1712 року. А також більше не втручатися у справи України і Польщі.

В листі від 12 січня 1712 року повідомлялося, що московити пообіцяли протягом 30 днів звільнити Польщу, повернути їй козаків і території, які їй належали за діючими на той момент договорами між Польщею і московією, а запорозьких козаків і їхні міста мали передати Кримському хану і більше не нападати на них.

Ратифікація, продовження миру чи капітуляція

Московити майже одразу відмовилися виконувати умови договору і вимагали, щоб стаття про Україну була інтерпретована на користь царя.

 

Лист Генріка фон Мюллерна від 4 лютого 1712 року

В листі від 4 лютого 1712 року до шведського резидента Карла Гюлленборга в Англії канцлер Швеції Генрік фон Мюллерн пише: "… шахраї росіяни намагаються уникнути виконання умов миру і погрожують зібрати усі свої сили, щоб продовжити війну… з цією метою вони надіслали відкриті листи усім пашам в усій Туреччині, щоб вони прийшли з усіма своїми силами до Дунаю на початку наступного травня.

Росіяни планують воювати на полі бою наприкінці цього місяця і прямувати на Константинополь. Все збирається для військового походу. Союзники царя на найвищому рівні намагаються умовити царя виконати умови мирного договору, щоб уникнути цієї війни. Особливо міністри морських країни (мається на увазі Англія і Нідерланди) у Високій Порті інтенсивно працюють для того, щоб стаття про Україну якимось чином була інтерпретована на користь царя…

Росіяни жодним чином не дозволяють переконати себе виконати мир і вимагають, щоб його жодним чином не визнавали. Щоб вони не віддавали Азов і не руйнували Таганрог (що, кажуть, вже було зроблено) і щоб не залишали всю Україну і не повертали їй її колишню свободу і щоб Польщу не звільняли від їхнього війська…"

Цар більше не мав права якимось чином втручатися в справи цих країн. Але він не мав жодного бажання виконувати ці умови договору.

В листі до Карла Гюлленборга від 28 березня 1712 року: "Оскільки султан помітив, що росіяни (ориг. ryssarna) обманули його марнославними обіцянками, він більше не може дозволяти водити себе за ніс. Він мобілізував всю Османську імперію на новий похід".

В листі посла Нідерландів від 22 квітня 1712 року ми можемо прочитати про умови ратифікації або продовження миру з московитами. Царя зобов'язували повністю виконати умови договору або підписати капітуляцію.

 

Лист посла Нідерландів з Константинополя

В листі від 29 квітня 1712 року в 2-му пункті пишуть, що цар може залишити собі Київ і частину Україні по іншу сторону Дніпра, яку він мав у своєму розпорядженні і раніше. Московити протягом 30 днів мали залишити Польщу і цар не мав більше права втручатися у внутрішні справи країни.

Сер Роберт Саттон повідомив у своєму листі від 7 квітня 1712 року про те, що з п'ятої спроби був підписаний Прутський мир між царем і турками.

В листі від 2 травня 1712 року сер Роберт Саттон написав частково шифром про те, що декларація зі статтями, які стосувалися земель козаків, була негайно підтверджена всіма представниками дивану (вищого органу влади), які зустрілися в будинку великого візира. Це пункти договору, які цар зобов'язувався виконати.






 

Лист про Україну як незалежну державу 1711 року

За документами зі шведських архівів ми можемо детально простежити традицію шведських королів підтримувати боротьбу козаків за незалежність України. Шведські королі вбачали у козаках надійних партнерів, які могли допомогти Швеції гарантувати безпеку в регіоні Балтійського моря і стримати загарбницькі амбіції Московії. Ще в 1623 році шведський король Густав ІІ Адольф розмірковував над можливістю підтримати боротьбу козаків за незалежність

Про український борщ з історичними приправами

На початку 2020 року київський ресторатор Євген Клопотенко виступив з благородною ініціативою внести культову українську страву – борщ – до списку світової нематеріальної спадщини ЮНЕСКО. Справу підтримало Міністерство культури. 1 липня 2022 року борщ включено до списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО, що потребує термінової охорони

Антибільшовицький Блок Народів. Нове прочитання

Матеріали про Антибільшовицький Блок Народів (АБН), які зберігаються в Галузевому державному архіві Служби зовнішньої розвідки України, дають змогу в нинішній ситуації під дещо іншим кутом зору подивитися на імперську політику Москви в усі періоди її існування в тих чи інших державних утвореннях і належним чином оцінити зусилля діячів українського-національно-визвольного руху, які намагалися об’єднати поневолені народи в боротьбі з імперією зла, застерігали увесь цивілізований світ бути пильними, згуртованими і не мати жодних ілюзій стосовно справжніх намірів кремлівських керманичів

Принцип доміно. З чого почалася Велика Війна

Сім пострілів сербського студента Гаврила Принципа призвели до початку Першої світової війни. Але чому вбивство спадкоємця престолу Габсбургів мало такі катастрофічні наслідки для всього людства? Хто побачив, що політичні сили розставлені, як доміно, і запустив механізм, який перекроїв карту Європи?