Катерина ІІ - засновниця Одеси чи окупантка Хаджибею?

Офіційно зараз він називається "Пам'ятник засновникам Одеси", неофіційно — "Пам`ятник Катерині і її коханцям". Монумент, що був встановлений у 1900-му році, ніби-то до 100-річчя міста. Історики наполегливо стверджують, що у Одеси 600, а не 200-річна історія. Пережив демонтаж після встановлення у місті радянської влади та відновлення депутатом Русланом Тарпаном у 2007-му. Подейкують, що гроші на реставрацію пам`ятника були не власне Тарпана, а кремлівської організації ''Россотрудничество"

Історична правда републікує статтю "Катерина ІІ - засновниця Одеси чи окупантка Хаджибею?" з люб'язної згоди сайту Южне.City

Пам`ятник Катерині ІІ в Одесі

Офіційно зараз він називається "Пам'ятник засновникам Одеси", неофіційно — "Пам`ятник Катерині і її коханцям". Монумент, що був встановлений у 1900-му році, ніби-то до 100-річчя міста (хоча історики наполегливо стверджують, що у Одеси 600, а не 200 - річна історія). Пережив демонтаж після встановлення у місті радянської влади та відновлення депутатом Русланом Тарпаном у 2007-му (хоча подейкують, що гроші на реставрацію пам`ятника були не власне Тарпана, а кремлівської організації ''Россотрудничество", на яку Україна наклала санкції за контрабанду).

Практично з того самого часу довкола пам`ятника тривають війни між прихильниками його знесення і противниками цієї ідеї.

У 2012 році відновилися спроби скасувати рішення про встановлення пам'ятника (і, як наслідок, його знесення). До Приморського, а згодом — Одеського апеляційного суду позивалася Асоціації козацьких товариств "Січ", яка вимагала скасувати рішення Одеської міськради від 2006 року про перенесення пам'ятника "потьомкінцям", як незаконного. Це дозволило б прибрати пам'ятник засновникам Одеси під приводом відновлення на цьому місці монумента героям броненосця "Потьомкін". Далі був вищий адміністративний суд в Києві та Верховний суд України, який позивачі програли.

З початком повномасштабного військового вторгнення Росії на територію України тема скандального монументу російській імператриці, яка знищила Запорізьку Січ та ввела в Україні кріпацтво, окупувала османське місто Хаджибей і жодного разу не була в Одесі — піднялася знову.

 
автор: юрій журавель

Міф перший - Катерина ІІ заснувала Одесу

(насправді — ні, вона просто її перейменувала, а знаменитий "рестрикт про заснування Одеси", насправді — рестрикт про розбудову місцевого порта).

Олександр Бабіч, історик, засновник туристичної агенції "Тудой Сюдой", директор ГО "Суспільство та історична спадщина":

— Якщо почитати повний текст рестрикту Катерини ІІ Хосе де Рібасу, то можна побачити, що слово Одеса там не звучить взагалі. Тому що йдеться у цьому рестрикті про ремонт двох гаваней — торгової і військової

Перший раз слово Одеса з'являється через півроку з дати написання рестрику, у січні 1795-го, в листі одного з купців, який хотів щоб йому дали дозвіл на будівництво в Одесі складу солі. Як ви знаєте, День Одеси, День народження міста, святкується щороку 2 вересня.

Чому так?

Тому що це 20 серпня по старому стилю — день коли інженеру Франсу де Волану, якому Катерина ІІ у своєму рестрикті поручила будувати і укріпляти ті пристані, прийшла чергова партія матеріалів для будівництва в порту - ліс, скоби, плоти. Таким чином ми маємо оцей перший інженерно-бухгалтерський документ, до якого через 30 років одеський краєзнавець Аполлон Скальковський (який вважається першим одеським краєзнавцем), "прив'язав" ніби-то дату заснування Одеси.

Причина була проста — ця дата співпадала з коронацією тогочасного імператора Миколи ІІ. Так і вийшло, що рестрикт Катерини ІІ про будівництво гаваней в Хаджибеї вийшов у червні 1794 року, Днем Народження Одеси вважається 2 вересня 1794-го року, а сама назва міста вперше датується січнем 1795 року.

Рескрипт Катерини ІІ
Рескрипт Катерини ІІ про заснування воєнної гавані в Гаджибеї

Слід зауважити, що назву пам"ятник, на якому увіковічнені Катерина ІІ та її сподвижники — Хосе де Рібас, Францу де Воллан, Григорій Потьомкін та Платон Зубов, при спорудженні у 1900, мав зовсім іншу.

Проєкт пам'ятника мав назву "Пам'ятник Імператриці Катерині II у м. Одеса", надалі він називався саме у якості пам'ятника безпосередньо присвяченого Катерині II, а не засновникам міста.

Подібні пам'ятники — це чіткі маркери "руського міра" в Україні

"Переназвали" пам'ятник уже у 2007-му під час його повторного встановлення. На той момент це був уже "новотвір", адже під час знесення першого варіанту монументу Катерина "втратила голову" у прямому сенсі цього слова.

Акції за знесення пам'ятника Катерині ІІ в Одесі

Сергій Гуцалюк, начальник південного міжрегіонального відділу Українського інституту національної пам`яті:

— Від самого початку, коли лише почалися розмови, що його хочуть там встановити, я завжди говорив, що це небезпечно, непотрібно і недоречно.

Ще на той момент було зрозуміло, що це певний маркер "русского міра". Це було одним із перших дзвіночків, передвісником цих подій, що ми зараз переживаємо. Тоді була установка: по усій території колишнього Радянського Союзу поставити ці маркери "русского міра". Своєрідна претензія на ці території. До речі, гроші на встановлення цього пам'ятника були насправді із одного з російських фондів під назвою "РосСотрудничество", а не депутата Руслана Тарпана.

Відкриття нового пам'ятника Катерині, 2007 рік
Відкриття нового пам'ятника Катерині, 2007 рік

Міська влада тоді показувала це як відновлення архітектурного ансамблю, але громадськість виступала проти. Власне, тоді ж почалися судові протести, які тривають і досі, а громадяни то вигравали, то програвали ці суди, залежно від політичної кон'юнктури. Станом на сьогодні касаційний суд розглянув справу і знову повернув її на першу інстанцію.

Слід зауважити, що встановлюючи цей пам'ятник міська влада допустила багато порушень законодавства. Так, оригінальні постаті Хосе де Рібаса, Франца де Воллана, Григорія Потьомкіна та Платона Зубова були незаконно вилучені з Одеського краєзнавчого музею.

Окрім того, цей пам'ятник не значиться в реєстрах пам'яток, затверджених Міністерством культури, а бюджет Одеси несе величезні втрати через цю ситуацію. Адже 2 млн гривень було виділено лише на те, що там постійно стоїть поліція охорони.

Охороняє пам'ятник Катерині ІІ, який по-шахрайськи назвали пам'ятником засновникам Одеси.

Міф другий - пам'ятник Катерині ІІ - шедевр мистецтва і архітектури, а площа - одна з найкращих в Європі

(насправді - ні, це бліда копія пам'ятнику імператриці Марії-Терезії в Австрії)

Як пише Олександр Гаврош в матеріалі для "Українського Тижня", пам'ятник Катерині ІІ в Одесі — не лише не оригінальний постамент, а копія монументу імператриці Марії-Терезії у Відні, але він є навіть не другим наслідуванням, а третім, а то й четвертим.

Велична шестиметрова імператриця Марія-Терезія гордо сидить на постаменті, вітаючи народ припіднятою рукою, а в другій тримаючи скіпетр і сувій Прагматичної санкції. А внизу обабіч високого п'єдесталу розташувалися по периметру її фаворити, кидаючи свої зосереджені погляди довкруж, – полководці, державні діячі, митці.

 
Пам'ятник Марії Терезі, Австрія
Фото: culpture-world.livejournal.com

Усе, як в Одесі, з тією тільки різницею, що Марія-Терезія сидить на троні, а одеська Катерина стоїть, та і фаворитів у неї значно менше — усього чотири. Однак мистецька ідея абсолютно тотожна. Навіть у повному відображенні історичних реалій одягу чи облич.

Тут слід зауважити, що пам'ятник Марії-Терезії споруджувався 13 років і був урочисто відкритий 13 травня 1888 року. Свого часу це був один із найдорожчих і найвеличніших монументів Європи. На його зведення витратили 800 тисяч гульденів. Він займав 630 квадратних метрів і був заввишки 20 метрів, а важив — понад 20 тонн. Ясна річ, що про нього в той час багато говорилося і писалося. А відкрили його, нагадаю, за 12 років до одеського монумента.

А ще 1873 року у Санкт-Петербурзі відкрили пам'ятник тій самій Катерині ІІ. Фігура імператриці була встановлена на високому постаменті з полірованого граніту, біля підніжжя якого по колу розташовані видатні діячі Росії ХVIII століття, її фаворити — Суворов, Румянцев, Орлов, Безбородько, Дашкова та інші.

1890 року на одеському пам'ятникові цих фаворитів замінили іншими, ближчими історії Одеси (Зубов, Потьомкін, де Рібас та де Волан). Цікаво, що автор пам'ятника у Санкт-Петербурзі Міхаіл Мікєшин 1895-го розробив проект монумента цій цариці і в Єкатеринодарі (нині – Краснодарі) з нагоди 200-ліття заселення Кубані запорозькими козаками. Його відкрили 1907 року.

І тут також та сама звична картина: Катерина ІІ на постаменті тримає в руках сувій-грамоту з даруванням Кубанського краю запорозьким козакам, а внизу, під нею, по колу цього разу князь Григорій Потьомкін (відомий ще й під козацьким іменем Грицько Нечеса, яке на постаменті наведене) та три перших кошових отамани Чорноморського козацтва – Антін Головатий, Сидір Білий та Захар Чепіга – у козацькому одязі з шаблями, оселедцями та вусами. Доповнює скульптурну композицію сліпий кобзар із хлопчиною-поводирем. (Майже за Шевченком).

Цікаво, що на пам'ятнику вибито й слова із кобзарської пісні (українську мову на постаменті транслітеровано російськими буквами): "Дякуймо цариці, молимося Богу, що нам указала на Кубань дорогу".

"Тож пам'ятник є абсолютно типовим, як для тих часів", — робить висновок Олександр Гаврош.

 
Пам`ятник Катерині ІІ в Одесі

Фото: https://ua.igotoworld.com/

Ногою на османському прапорі

Окрім суто імперського, у пам'ятника Катерині ІІ є ще й антитурецький підтекст.

Павло Майстренко, голова громадської організації "Південний Артпростір", кінорежисер:

— Права нога імператриці стоїть на турецькому прапорі з напівмісяцем.

Так був задуманий оригінальний пам'ятник і в "новотворі", який вилили у 2007-му році, нога Катерини ІІ так само стоїть на османському бойовому прапорі. Думаю, нашій державі навряд чи потрібні пам'ятники, у яких принижується національна символіка інших незалежних країн.

Коли на початку повномасштабного вторгнення росії я приїхав із Польщі і побачив, як змінилися настрої людей в чергах до військкомату, то, чесно, був вражений. В чергах до військомату стояли люди, які у 2010 році голосували за Януковича і були проти Майдану. Всі вони тепер кажуть, що треба знімати пам"ятник з постаменту і ставити в музеї. Хоча, я не впевнений, що у цього "новотвору" 2007 року, є якась історична цінність.

Пам'ятники на площах — це не просто історія. Це культ. Чи хочемо ми культивувати образ ворожої влади — питання риторичне. Якби це був оригінальний пам"ятник початку ХХ століття, то його хоча б можна було помістити в музей колонізації і окупації. З цим же я, чесно, не знаю що робити.

Але явно не тримати його на площі, тоді, коли росіяни на 3-4 день окупації почали зривати наші герби, а також перейменовувати вулиці і міста. Аналогічно було ще в Криму і на Донбасі. Дивно, що в когось досі лишились ілюзії щодо подібних монументів.

Міф третій - одесити досі не готові до знесення імперських пам'ятників, а Катерину ІІ ніким замінити

(насправді - ні, прохання від одеситів про знесення монументу отримали і міський голова Одеси і керівник обласної військової адміністрації, а Катерину можна замінити хоча б і Вітовтом, який справді відвідував Хаджибейську фортецю ще 600 років тому)

Історія Одеси значно древніша, ніж те, що нам вкладає в голови імперська пропаганда.

— Якщо вважати Катерину ІІ засновницею Одеси, то ми маємо запитати себе, а що ми вважаємо Одесою? Якщо історію усього того, що стоїть по північному причорномор'ї рахувати від моменту, коли сюди прийшли російські війська, то це означає "відрубати" 350 років історії і залишили 220. Забути про те, що були козаки, татари, османська історія, скіфи.

Це те ж саме, якщо нас завоює росія, приходять війська, займають, наприклад, Южне, перейменовують його на Шайгу і починають крутити історію з того дня, як завоювали. І все що було до - історія заводу, порту, створення і розбудови міста - просто зникає", — коментує Олександр Бабіч.

— Ми маємо розповідати про 600 років історії, а не про 200. І в той час, коли всі міста світу хочуть продовжити свою історію, будь-яка держава вкладає кошти в археологічні розкопки, що знайти найдревніші поселення, ми собі її "обрубуємо" своїми ж руками.

В монографії одеського історика, ректора Одеського педагогічного університету Андрія Красножона "Хаджибейський замок: іконографія, археологія і політика" , згадується про те, що у 1424-му році "князь Вітовт володар тодішньої литовсько-руської держави, відвідав Кочубіїв".

Фортеця, залишки якої зараз розташовані під Приморським бульваром, була заснована у 1421-му році. У 1415-му згідно хронік польського хроніста Яна Длугоша, в бік Хаджибея, Кочубея чи Кочубеїва (так по-різному називалося поселення, на місці якого зараз розташований центр Одеси) князь Вітовт відправив караван із зерном.

Саме Вітовта, який відвідував усі свої прикордонні фортеці, Павло Майстренко пропонує зобразити на пам'ятнику засновникам Одеси, бо він, принаймні, бував у цій місцині, а Катерина ІІ — жодного разу не була.

 

То що ж робити з пам'ятником?

Тут думки одеситів і справді розходяться.

Є частина населення, яке за те, щоб лишити пам'ятник, як данину історії і архітектурі, ті, хто пропонують знести його і перенести в музей, і, навіть, оригінальні пропозиції перетворити монумент… на громадську вбиральню.

— У нас є проблема з нормальними вбиральнями у середмісті? Є, на жаль. От Катька хай би збирала гроші при вході з тих, хто хоче на неї подивитися і нужду справити, — коментує одеситка Ольга Сіра. — Хто за великий, щоб без черг, і чистий, щоб без подальшого "шлейфу", туалет в Одесі? Катька — на вході. Тим, хто прийшов справити потребу, фото з імператрицею безкоштовне. Тим, хто сфотографуватися, — "деньгі вперьод". Атракція!

— Гарний приклад показало нам місто Ізмаїл - там зробили перфоманс, принесли побутову техніку до пам'ятника Суворова. А проспект Суворова перейменували на проспект Незалежності, — висловлює свою думку Сергій Гуцалюк

— Ракети прилетіли сюди, саме тому що тут колись пам'ятник і поставили. А окупанту потім все одно. Він грабує усіх, ми знаємо, що були вбиті депутати Верховної Ради, які підтримували колись РФ, їх пограбували і просто вбили. Спочатку сюди заходить їх субкультура, їх міфи, потім Гіркін з автоматами, а потім летять ракети.

Тому низка громадських організацій звернулися до міського голови і до голови військової адміністрації Марченка з проханням прибрати і пам'ятник Катерині ІІ, і Суворову. Окупант коли заходить, у першу чергу міняє таблички, вилучає книжки, знищує носії української мови і культури.

Це повернення навіть не в 20-те століття, а в темне середньовіччя. Тому треба вирішувати це швидше, бо це питання фізичного виживання нації . Зараз все на часі.

— Питання спірне, воно вийшло в політичну площину, — коментує Олександр Бабіч. — Я є членом історико-топонімічної комісії при міському голові, тому входжу до тієї когорти істориків, які приймають рішення про те, чи перейменовувати ці вулиці, чи зносити пам"ятники.

Як на мене, на сьогодні Одеса не готова до знесення цього пам'ятника.

Люди не визріли, має бути соціальний запит. Якби Одесу руйнувала зараз російська артилерія, так як Харків чи Маріуполь, то усі були б готові.

У харків'ян зараз є бажання позбавлятися всього російського. Я як історик дуже хочу, щоб у нас було більше українського контенту. Щоб ми більше говорили про Чикаленка, ніж про Дерибаса. Нам треба поступово насичувати інформаційний простір такими матеріалами. Поступово формувати думку що умовний Чикаленко більш крутий діяч, ніж Маразлі .

Але Катерина ІІ ідеально вписується в краєнавчий ландшафт і займає правильне місце на цій площі. Я для себе не віришив, до якої міри, на який історичний шар ми повинні обнулити одеську історію.

 
Мітинг за знесення пам'ятника Катерині
фото: 048.ua

Ця площа мала низку різних назв — площа героїв Потьомкінців, площа Карла Маркса, площа Гітлера у 1941-1944 рр. Вулиця Катериненська — носила імена Карла Маркса і Гітлера. Поруч вулиця Рішельєвська, Воронцовський провулок. Ланжеронівська, мост Кацебула, Роганова, Воронцовський палац, і, врешті, оперний театр — найпотужніший символ міці і потужності імперії в ті часи.

Потьомкінські сходи - це про те, що імперія будувала. Дюк - головний і найулюбленіший пам'ятник Одеси. По-суті — царський сатрап. Чи маємо ми зносити усе це теж? А якщо ні — то що ж цим робити? Для мене — питання відкрите.






Чи там шукають витоки терору?

Останнім часом в нашому суспільстві йде обговорення витоків звірячої поведінки російських окупаційних військ в Україні в триваючій російсько-українській війні. Дехто з істориків та публіцистів вбачає ці витоки в більшовицьких та ширше комуністичних традиціях. Дійсно злочинів та репресій часів більшовицької диктатури можна навести чимало. Але чи були противники більшовизму в цьому плані краще?

Київ у більшовицькому вирі

Минуло 104 роки звідтоді, коли армія Української Народної Республіки дала бій у протистоянні з нестримною силою більшовиків, що наступала на українські землі з одним-єдиним гаслом: "Дайош Кієв! Смєрть Центральной Радє і єйо защітнікам", а командуючий російськими військами Михайло Муравйов, що пізніше влаштує терор в українській столиці напише: "Ету власть ми нєсьом на остріях своіх штиков"

Жах на селі

Перед вами — уривок зі спогадів Віктора Кравченка, українця, талановитого інженера, якому вдалося залишитися живим після розгортання репресій у СРСР за часів Сталіна. Він був членом комуністичної партії, який вірив, що СРСР може стати країною щасливого майбутнього, однак вчасно зрозумів, що таке тоталітарний режим, повсюдна брехня та системне винищення тих, хто чинив спротив злочинній системі. Віктору Кравченку вдалося втекти і за кілька років написати книжку
яка сколихнула весь західний світ.

Винуватці Абхазької війни

Ця війна забрала життя близько 4000 людей з абхазької сторони та близько 12-15 тисяч з грузинської. Понад 300 тисяч мешканців Абхазії, переважно грузини, стали біженцями. В їх будинках зараз живуть абхази. Вони продають ці будинки громадянам Росії як свою власність. І це, здебільшого, вина трьох людей