Упродовж 2015–2023 років в Україні набули чинності закони про декомунізацію та деколонізацію. Почалося активне перейменування вулиць в містах і селах. Позбавлялися імен, пов'язаних з радянським режимом. Наступний етап — позбавлялися від імен діячів Росії. До слова, під "жорна" потрапили й вулиці названі іменами російських постатей, які отримали нову назву в результаті декомунізації. Попри масштабність проведеної роботи, ці зміни — лише крапля в морі.

Деколонізація – це не просто зміна табличок із назвами вулиць. Це щоденна боротьба з адміністративною байдужістю, бюрократичною тяганиною і, на жаль, навіть відкритим саботажем закону.

Нерішучість у звільненні України від маркерів русского міра дається взнаки. Варто було українській владі порушити встановлені законом строки очищення публічного простору деяких міст від символів російської імперської політики, парламенту – безпідставно провалити перейменування окремих міст, а правоохоронним органам – заплющити очі на українофобські заяви мера Одеси Труханова, як вата всіх кольорів і відтінків почала піднімати голову. Причому не лише всередині України, а і на міжнародному рівні.

Мерефа була одним з найперших міст Харківської області, яке своїм взірцевим прикладом встановило певний темп для деколонізації топонімів у регіоні в 2022 році.

Більшість еморіалів з комуністичною символікою і відповідними текстами є зброєю Росії у символьній війні проти України, маркерами "русского міра" на нашій землі. Водночас ці монументи є місцями пам'яті Другої світової, часто – могилами загиблих бійців. Тому вони, з одного боку, потребують спеціального підходу, а з іншого – не можуть залишатися поза процесом декомунізації і деколонізації України.