Право на свободу: Як Чечня шукала вихід із “пастки легітимності”
Давно звернув увагу, що в багатьох ічкерійських документах 1990-х років наголошується на незаконності Біловезьких угод і взагалі того, як припинив існування Радянський Союз. Чеченські автори ставили під сумнів юридичну процедуру набуття незалежності союзними республіками, що парадоксальним чином їх зближує з ортодоксальними комуністами та російськими імперцями, які так само не визнають легітимності розпаду СРСР
![](/images/doc/2/3/233af89-00.jpg)
Помірятися легітимностями
Причина такої дивної позиції чеченських незалежників в тому, що їм не пощастило розпрощатися з імперією так, як це зробили колеги в Естонії, Вірменії, Україні, Узбекистані і так далі.
Чечня (Нохчийчоь) не отримала визнання, оскільки не належала до клубу обраних: п'ятнадцяти союзних республік, які за радянським законодавством мали право на вихід зі складу СРСР.
Від 1934 року (та з проміжком у 1944-1957-му під час депортації) радянська Чечня була представлена Чечено-Інгушетією - областю, а згодом республікою двох народів. Не стану зупинятися на проблемі розпаду цього утворення на Чечню та Інгушетію, лише відзначу, що він відбувався паралельно із фактичною суверенізацією Нохчийчоь.
У радянській федеративній матрьошці Чечено-Інгушетія мала статус автономної радянської соціалістичної республіки (ЧІ АРСР). Усі АРСР, а таких було двадцять, входили до складу тої чи іншої союзної республіки. ЧІ АРСР, як більшість, належала до Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки (РРФСР).
![](/images/doc/6/c/6cdd432-01.jpg)
Зникнення СРСР у 1991 році зовсім не означало зникнення РРФСР та її наступниці - Російської Федерації (РФ). Проте чеченці так само прагнули незалежності і крім боротьби за владу мусили шукати вихід із "пастки легітимності".
На сумніви Москви у легітимності Чеченської Республіки остання відповіла симетрично сумнівами у легітимності РФ, яка "не так як належить" вийшла зі складу Радянського Союзу.
У цьому було зерно істини, адже всі союзні республіки, включно з РРФСР, не дотрималися формальностей радянського законодавства, ставши на шлях самостійного існування. А отже на якій підставі "незаконна" Росія пред'являла претензії до законності Чечні?
Перерваний політ
Однак, крім симетричного зневаження Росії, Нохчийчоь потребувала також позитивного правового базису своєї незалежності. І в її активі були парад суверенітетів 1990 року і незавершений Ново-Огарьовський процес.
Декларація про державний суверенітет Чечено-Інгушської Республіки (ЧІР) ухвалена 27 листопада. Того ж року свій суверенітет проголосили більшість союзних республік СРСР, а також автономних республік у складі РРФСР.
Забігаючи наперед, формально акту про незалежність Чечня після цього не проголошувала. День незалежності Нохчийчоь, що відзначається 6 вересня, приурочений не до ухвалення документу, а до революційних подій - розгону народом прокомуністичної Верховної Ради ЧІР у 1991 році. Та хіба це є проблемою, коли та ж таки РРФСР-РФ аналогічно обмежилася актом про державний суверенітет в 1990-му і ніколи не проголошувала своєї незалежності.
![](/images/doc/a/8/a889118-03.jpg)
На думку чеченських авторів, у пізньому радянському законодавстві союзні та автономні республіки були фактично зрівняні у своєму статусі. Зазвичай, при цьому посилаються на досить обтічні формулювання двох законів 1990 року: "Про порядок вирішення спорів, пов'язаних з виходом союзної республіки з СРСР" від 3 квітня та "Про розмежування повноважень між СРСР та суб'єктами федерації" від 26 квітня, які нібито виводили автономні республіки з правового поля союзних, до складу яких ті входили.
Справді, рух у цьому напрямку був, його ініціював сам Горбачов, який хотів укласти новий Союзний договір, але тепер з більшою кількістю суб'єктів. Тобто не лише із п'ятнадцятьма союзними республіками, а й на рівних з їх автономіями.
Ідея полягала в послабленні бунтівних союзних республік і в посиленні Центру (СРСР), який відтак міг виступити опікуном автономних республік на противагу союзним. Наприклад, щоб Абхазька АРСР могла напряму звертатися до Москви, а не до Тбілісі. А в разі продовження курсу Грузинської РСР на незалежність, Москва могла ще й шантажувати грузинів своїми прямими зв'язками з Сухумі.
Аналогічно це мало працювати і в РРФСР, автономні республіки якої могли послужити опорою Горбачова в протистоянні з Єльциним. Москва "загальносоюзна" шукала важелі впливу на Москву "російську".
Перспектива підвищення статусу всіх АРСР була настільки очевидною, що багато з них у своїх деклараціях про державний суверенітет вже визначали себе як РСР (без слова "автономна"), або ж просто республіками. Зміни до Конституції РРФСР від 24 травня 1991 року легалізували цей процес перейменуванням всіх російських АРСР на РСР.
Ця ж логіка призвела до самодіяльної (??) суверенізації до рівня АРСР-РСР адміністративних одиниць і територій Радянського Союзу, які досі мали нижчий статус, або не мали його взагалі: Придністров'я, Південної Осетії, Криму тощо. Всі вони прагнули мати справу з Центром, ігноруючи свої союзні республіки.
Втім до фактичного зрівняння статусу РСР та АРСР так і не дійшло, адже Ново-Огарьовський процес з підготовки та підписання нового Союзного договору був зірваний путчем ГКЧП і подальшим парадом незалежностей: України, Білорусі, Молдови, Азербайджану та інших союзних республік.
![](/images/doc/e/d/ed312f0-04.jpg)
Для України серпневі події 1991 року стали благом, адже вона таким чином уникнула ярма у вигляді членства в "оновленому" Горбачовим СРСР. Натомість для Чечні путч перервав процес, що, як вважалося, плавно вів її до юридичної незалежності від Росії (хай навіть спочатку в складі СРСР 2.0).
За уявленнями чеченців, Росія в рамках нового Союзу мала перетворитися на сукупність областей і країв, але вже без Татарстану, Бурятії, Сахи-Якутії тощо. Переривання Ново-Огарьовського процесу означало збереження Росії у вигляді РРФСР, з чим патріоти Нохчийчоь ніяк не хотіли миритися, а тому всіляко апелювали до спадщини 1990 року.
Дочекатися "томосу" від Москви
Втім шанс на успіх вересневої Чеченської революції 1991 року все ж був. Адже тоді національний рух виступив проти комуністичної Верховної Ради ЧІР, фактично проти вчорашніх гекачепістів (або тих, на кому було легко поставити це тавро). Аналогічним у Росії займався і Єльцин.
Боротьба з путчистами-комуністами могла стати спільним ґрунтом для порозуміння Москви та Грозного, якби Єльцин забув про і так всіма багатократно порушені радянські юридичні норми. А саме про територіальний склад РРФСР, засновуючи пострадянську Росію вже на нових засадах.
![](/images/doc/2/9/29f1c16-04.png)
Бланкова карта Росії. Крихітна Чечня виділена червоним кольором
За площею та за населенням Нохчийчоь була крихітною республікою, її вихід величезна РФ навіть не помітила б. Не йшлося і про якесь стратегічне розташування, адже із зовнішнім світом, крім Росії, Чечня межувала лише з такою ж пострадянською Грузією. Втрата контролю над Україною чи Казахстаном була для Москви в сотні разів більш драматичною.
Але демократична Росія не пішла на таку "декомунізацію".
Парадоксально, але навіть після всіх жахів Першої російсько-чеченської війни (1994-1996) Нохчийчоь намагалася вибудувати не просто нейтральні, а навіть дружні відносини з Москвою. Обговорювалися економічна інтеграція, оборонний союз, формат СНД тощо. Генерал Лебедь приїздив в гості до Масхадова як друг.
Так, навіть вигравши війну, Чечня мусила рахуватися з колосальною диспропорцією її з РФ. Так, чеченці більше не мали щирих друзів у світі (хіба що крім міжнародних джихадистів, що зіграло зрештою фатальну роль в історії незалежної Нохчийчоь).
Але крім всього цього Чечня до останнього намагалися виторгувати у Росії повноцінне дипломатичне визнання, якого їй не дав ані Хасав'юрт, ані пізніша російсько-чеченська політична угода 1997 року. Не отримавши свого у Горбачова, Грозний сподівалися все ж якось домовитися з Єльциним.
![](/images/doc/5/c/5c2ec81-05.jpg)
Поступки виглядали виправданими. Наприклад, якщо незалежна Україна ще з 1990-х мріяла вступити до НАТО, то для Чечні під ту пору непогано виглядала б і участь у Ташкентському договорі - пізнішому ОДКБ.
* * *
Після катастрофи Другої російсько-чеченської війни справа незалежності Нохчийчоь опинилася в інших реаліях. Москва визнала, що не може просто ігнорувати "чеченське питання", але спосіб його розв'язання Путіним втілився у потворну в усіх сенсах кадировщину.
Натомість, борцям за незалежність Чечні, можливо, скоро і не доведеться далі оглядатися на Москву. Схоже, що Київ нарешті наважився розпочати власну кавказьку політику, даруючи нову надію поневоленим народам. А Росія, відмовою від своїх легітимних, міжнародно визнаних кордонів з Україною, фактично вивела себе за рамки чинності міжнародного принципу територіальної недоторканості.
Втім поки Україна лише новачок у грі на кавказькому полі. А тому для уникнення зайвих проблем і максимізації результатів варто почати серйозно вивчати своїх потенційних друзів і опонентів.