Криваві більшовицькі лекала нинішньої російської війни проти України

В історичному календарі 2022 року листопад позначений двома взаємопов’язаними, але контроверсійними за своєю суттю і наслідками, подіями. 25 жовтня (7 листопада) 1917 року в результаті державного перевороту в Петрограді був повалений Тимчасовий уряд і до влади прийшли більшовики на чолі з Леніним. У відповідь на намагання узурпувати вищу владу на теренах Російської імперії Українська Центральна Рада у Києві 7 (20) листопада проголосила утворення Української Народної Республіки

Будинок у середмісті Києва після російських обстрілів міста у січні 1918 року

"Історії ж бо пишуть на столі. Ми ж пишем кров'ю на своїй землі"

Ліна Костенко. "Маруся Чурай"

Повалення Тимчасового уряду і проголошення Ради народних комісарів на чолі з Леніним центральним урядом не дало більшовицькому керівництву повноти влади. Навпаки - породило динамічний процес політичної дезінтеграції, насамперед, національних районів колишньої імперії.

У Києві найбільш потужна і організована політична сила – Українська Центральна Рада - однією з перших визначила своє ставлення до більшовицького перевороту – ніякої підтримки збройному повстанню в Петрограді.

Мала рада УЦР 7 (20) листопада 1917 року ухвалила ІІІ Універсал, яким була проголошена УНР. У документі наведено два мотиви такого рішення: рятування України від небезпеки "впасти у безодню усобиці, різні, занепаду" та допомогти республіці Російській "стати федерацією рівних і вільних народів".

УЦР ІІІ Універсалом поширила свою владу на всі українські губернії колишньої імперії, зберігаючи, однак, зв'язок з майбутньою федерацією народів Росії.

Проголошувалося скасування приватної власності на землі "нетрудових хазяйств", восьмигодинний робочий день, демократичні права і свободи, амністію політичним в'язням, скасування смертної кари тощо. Український революційний потяг зупинився на станції "федерація".

Голова Центральної Ради Михайло Грушевський і провідні українські політичні діячі розглядали федералізм як ідеологію державного будівництва. І, навіть, сподівалися на формування разом з російськими лівоцентриськими партіями "однорідного соціалістичного уряду". На деякий час це стало істотною перепоною на шляху здобуття Україною повної самостійності.

 
Михайло Грушевський. Імовірно, фото зроблене під час фотосесії 22 листопада (за ст. ст.) 1917 р.
е-архів михайла грушевського

Українська Центральна Рада не визнала Раднарком своїм урядом та доволі активно протидіяла встановленню радянської влади в Україні. Це викликало гостро негативну реакцію більшовицького керівництва, прикриту фарисейськими фразами про визнання права УНР на самовизначення.

Зокрема, Лев Троцький заявляв: "Якщо воля українського народу така, що він хоче жити незалежною республікою, ми цю волю всіляко підтримаємо. Оскільки йде питання про самостійність, для нас це питання лише братського розмежування і добросусідської співпраці. Але Рада проводить політику буржуазії і йде проти Рад".

4 грудня 1917 року більшовики направили до Києва "Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Української Ради" за підписами Леніна і Троцького.

Вони ставили умови - утримувати спільний з Радянською Росією фронт, закрити проїзд через Україну військових частин на Дон, пропускати більшовицькі війська на південь для боротьби з козацьким отаманом Олексієм Каледіним, припинити роззброєння більшовицьких полків та червоногвардійських загонів в Україні.

Генеральний секретаріат УНР ці вимоги відкинув. Раднарком оголосив УЦР "в стані відкритої війни проти радянської влади в Росії і на Україні". Так розпочалася перша російсько-українська війна, відома агресивними діями "червоних", прорахунками військового керівництва УНР, героїзмом захисників Крут, масовим терором зловісної муравйовщини.

 
Факсиміле першої сторінки оригіналу "до українського народу з ультимативними вимогами до Української Ради"
РГАСПІ, Ф. 2. Оп. 1. спр. 4880. арк. 1–3.

Чи не нагадує це сучасну риторику Путіна у статті "Про історичну єдність росіян та українців": "Хочете створити власну державу? Будь-ласка! Але на яких умовах?".

Чимало подій першої російсько-української війни 1917-1918 років рельєфно екстраполюються на сьогодення, виявляють історичні аналогії і паралелі. Придивимось до них уважніше:

1.Більшовицьке керівництво Росії з огляду на позицію Центральної Ради усвідомило, що Україна стане найбільшою перепоною на шляху поширення "тріумфальної ходи Радянської влади" у національні райони колишньої імперії.

Крім того, Раднаркому були життєво необхідні українські продовольство, вугілля, метал. Саме через це УНР першою зазнала збройної експансії більшовицького режиму. 

Так й нинішні керманичі Росії розуміють, що реалізація новітнього імперського проекту без України приречена на провал. Пазли "нового СРСР" без неї не зійдуться.

Вдале і безкарне "повернення" Криму і відторгнення частини Донбасу у 2014 році, тодішня анемічна "глибока занепокоєність" світових держав спонукали хворобливі амбіції Путіна розпочати повномасштабну загарбницьку війну.

 
Російська імперія не може існувати без України

2. Відразу після невизнання Центральною Радою більшовицького перевороту і влади Раднаркому вище політичне керівництво (Ленін, Троцький, Сталін) особисто займалися "українським напрямком", обґрунтовуючи підстави оголошеної війни.

Вже 11-12 ( 24-25) грудня 1917 року Ленін писав, що Радянська влада веде боротьбу з "буржуазним націоналізмом Української ради".

Символічно, що й Путін, Медведєв, Патрушев та інші початок війни аргументували необхідністю "денацифікації" і "деміталіризації" України. Безглуздість цієї фальшивої аргументації швидко стала очевидною. Однак міцно увігнана пропагадистською машиною в свідомість росіян, вона продовжує плодити зерна зоологічної ненависті до українців, нашої державності, мови, культури, історії.

3. Лідери УНР виявилися неготовими до відсічі збройній агресії. Ідейні соціалісти були переконані, що захисником революції стане озброєний народ, демобілізували частини старої регулярної армії і сподівалися на створення міліційних формувань.

Окремі боєздатні підрозділи, жертовний патріотизм української молоді були не спроможні зупинити більшовицьку навалу. 

З розпадом Радянського Союзу незалежній Україні дісталося одне з найпотужніших військових угрупувань, включаючи й арсенал міжконтинентальних балістичних ракет з ядерними боєголовками.

Нова військова доктрина передбачала без'ядерний статус України, ліквідацію запасів ядерної зброї під гарантії Будапештського меморандуму, масштабне скорочення особового складу Збройних сил.

Навіть експансія українських територій 2014 року не привела до усвідомлення потенційних загроз з Півночі, а відтак й до зміцнення оборонного потенціалу держави. В умовах початку повномасштабної війни з боку Росії це істотно ускладнило дії українських військ, привело до значних людських і тимчасових територіальних втрат.

 
Штаб Гайдамацького коша Слобідської України, який протидіяв більшовицькій агресії на полтавському напрямку. В центрі – Симон Петлюра. Початок 1918 року

4. Після захоплення червоногвардійськими загонами Харкова 12 (25) грудня 1917 року на зібранні прихильників більшовизму проголошено повалення Центральної Ради та створення альтернативного уряду - Народного Секретаріату.

Подальші військові дії червоних проти українців і встановлення радянської влади велися під прикриттям "українського" уряду.

Кремлівське керівництво у 2014 року також шляхом збройного втручання інспірувало проголошення сепаратистських "урядів". Використовуючи місцевих колаборантів – прихильників "русского мира", провело псевдореферендуми на окупованих українських територіях, проголосило їх частиною Російської Федерації, а жителів - її громадянами.

Однак патріотизм українців і успішні дії ЗСУ зривають ці намагання загарбників. Світова спільнота засуджує і не визнає анексіоністські дії Росії.

5. У 1918 році військову допомогу окупованій більшовиками УНР надали лише Німеччина і Австро-Угорщина, керуючись абсолютно прагматичними інтересами отримання продовольчих і сировинних ресурсів. Україна стала суб'єктом міжнародного права, а мілітарна сила центральноєвропейських імперій звільнила Україну від більшовицьких військ і примусила РСФРР до перемир'я з Українською Державою.

У сучасному протистоянні російській збройній агресії Україна дістала потужну військово-технічну, фінансову, інформаційну, санкційну підтримку провідних світових держав. Дії Росії на окупованих територіях кваліфікуються як воєнні злочини, тероризм, геноцид українців.

Однак, ядерний шантаж Путіна, загроза світової війни стримує безпосередній виступ союзників на боці України.

 
Будинок Української Центральної Ради, де 23 травня 1918 року розпочались російсько-українські мирні переговори

6. Мирні російсько–українські переговори 1918 року багато в чому нагадують тривалий "мінський" перемовний процес і недавні мультираундові переговори сторін.

Тоді кремлівські дипломати Християн Раковський і Дмитро Мануїльський майже півроку затягували укладення мирного договору з Українською Державою, очікуючи поразки Німеччини у Світовій війні. А дочекавшись, денонсували Брестські угоди і розпочали проти УНР нову війну.

Путін і "яструби" з його оточення сподівалися в результаті переможного "бліцкригу" продиктувати свої загарбницькі умови миру переможеним, а тепер, заведені власними воєнними поразками в глухий кут, заявляють про готовність до переговорів, намагаючись виграти час і відтермінувати неминучу поразку.

7. Наприкінці січня 1918 року при наступі військ Муравйова тривав багатоденний обстріл Києва з важких далекобійних гармат, застосовувалися отруйні гази, Печерськ зазнав важких руйнувань, вирували пожежі, гинули люди. А після зайняття міста було винищено кілька тисяч "ворогів революції".

Здається, що нинішні завойовники у своїх спробах "повернення втрачених територій" діють за кривавими лекалами тодішніх більшовицьких емісарів з поправкою на новітній арсенал ракетної, вакуумної, касетної, фосфорної та іншої зброї.

При цьому постійно використовується шантаж погрозами застосування ядерної зброї. І водночас поширюються фейки про намір України застосувати "брудну" ядерну зброю.

8. До складу вищого командування російських військ, які здійснювали збройну агресію проти УНР, входили етнічні українці Юрій Коцюбинський, Микола Подвойський, Віталій Примаков та інші. У кінці січня 1918 року головнокомандувачем більшовицьких військ був Юрій Коцюбинський - син відомого українського письменника Михайла Коцюбинського.

 
Публікація "Листа без конверта" Сергія Єфремова до Юрія Коцюбинського у "Новій Раді" за 19 лютого 1918 року

Український літературознавець і громадський діяч Сергій Єфремов після варварського штурму Києва звернувся до нього з відкритим листом:

"Десять день мільйонове місто, місто беззбройних і беззахисних дітей, жінок і мирної людності, конає в смертельному жаху. Десять день смерть літає над головами неповинних людей.

Десять день творяться такі жахи – я їх бачив, пане Коцюбинський! – од яких божеволіють люди. Десять день конає українська воля... І ви, син великого батька. що любив – і це я знаю – наше місто – ви його не захистили".

Серед нинішніх російських військових, зокрема й генералів, є чимало етнічних українців, які, реалізуючи путінські злочинні плани, не зупиняються перед нанесенням ударів по близьких, рідних, навіть батьківських оселях.

Юрія Коцюбинського та інших "українських" командувачів сталінське керівництво "віддячило" у 1930-х роках розстрілами. Путіна і його "полководців" чекає міжнародний воєнний трибунал.

9. Можна знайти аналогії в постімперській психології українських селянських мас революційної доби і пострадянській ментальності нинішніх українців.

Перші - повірили облудним більшовицьким гаслам – землі, миру, справедливості й вступали до червоногвардійських загонів. Другі - донедавна щиро сподівалися на непорушність "дружби братніх народів", що нібито вийшли з "спільної колиски".

На жаль, серед прихильників "русского мира" знайшлося чимало тих, хто свідомо вчинив державну зраду, ставши на службу окупантам, коригуючи ворожий вогонь по позиціях ЗСУ, видаючи окупантам українських патріотів, допомагаючи встановлювати "новий порядок", проводити псевдореферендуми.

 

Отже, історія має властивість повторюватися. Як бачимо з наведених вище порівнянь сучасна російсько-українська війна має певну схожість, однаковість, подібність до подій столітньої давнини. Проте нині її загарбницький, терористичний, антигуманний, цинічний, руйнівний характер не має аналогів у повоєнній історії людства.

Михайло Грушевський надзвичайно важливим і цінним наслідком першої російсько-української війни вважав "визволення від песького обов'язку супроти Московщини". Іншим її результатом стало проголошення у січні 1918 року держаної самостійності України.

Поза сумнівом, звитяжна боротьба українського народу, новітні злочинства держави-агресора в сучасній війні вже повністю розвіяли пострадянські свідомісні рудименти щодо "братськості" росіян.

Героїчна самопожертва українців, перемога над путінським режимом доводить, що Україна не Росія, що вона по праву має зайняти гідне місце серед європейської і євроатлантичної спільнот.






«Кожен має знати, що без його, або її зусиль нічого не зміниться»: Олександра Матвійчук

Публічне інтерв'ю із правозахисницею Олександрою Матвійчук у рамках виставки ГОЛОСИ Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова.

Важка стежка до храму. Спогади очевидця відродження УАПЦ у Чернігові

28 січня 1990-го під час встановлення пам'ятного хреста у Крутах побував український священик з Києва, який взяв участь у освяченні хреста і служінні панахиди по вбитих більшовиками у 1918 році студентах. На Крутянську жалобу тоді з'їхалося понад 300 осіб. Це був перший за багато років випадок на Чернігівщині, коли тут відкрито служили церковну панахиду по жертвах комуністичного режиму. Сподіватись на такий крок з боку місцевих священиків РПЦ було неможливо, тому ще більше нас стала вабити УАПЦ, про яку ми чули, що вона була знищена і заборонена комуністичним режимом.

КГБ УРСР проти "Летючих козаків" ВПС США

У москві поставили завдання перед кгб урср збирати всю доступну інформацію про всіх українців, які пішли на службу до армії США. Їх розглядали як таких, що можуть бути використані з диверсійною і шпигунською метою проти срср. Так, керівництво кгб з настороженістю сприймало здобуті агентурою відомості про "збільшення американцями набору до армії молоді українського походження".

"Сто днів" або останній король: епізод з історії визвольних змагань литовського народу

Кожному в Україні, мабуть, відомі події Української революції. Зокрема, обставини реставрації гетьманської влади у 1918 році. Втім, спроби повернення до історичних форм правління, у ту добу боротьби за незалежність колишніх підневільних Росії народів, характерні не лише для України. Подібне відбулося і у Литві. Майже одночасно з реалізацією ідей українського ІІ Гетьманату народився литовський монархічний проект.