У Відні освятили пам'ятник на могилі дипломата УНР Станіслава Старосольського

Станіслав Старосольський (1889-1962) - український дипломат часів Української Народної Республіки, першого секретаря Посольства Української народної республіки у Швейцарії, викладач Українського Таємного Університету у Львові, член Наукового товариства Шевченка. Перебував на еміграції у Австрії. 

Зусиллями українцям у Відні могила Станіслава Старосольського на центральному кладовищі Відня була віднайдена та відновлена.

Відбулося урочисте святкування та панахида за оборонцями України, а також освячення відновленого пам'ятника на могилі Станіслава Старосольського.

Захід був організований українською скаутською організацією "Пласт" у Австрії. Панахида відбулася біля пам'ятника полеглим у першій світовій війні солдатам Австро-Угорської армії з нагоди 104-ї річниці Листопадового Чину та проголошення Західноукраїнської Народної Республіки.

"Пласт" висловив щиру подяку представникам Посольства України в Австрії та отцям Тарасу Шагалі (Українська греко-католицька парафія Св. Варвари) та о. Юрія Стругова (Українська православна парафія Св. Володимира й Ольги).

 

Осип Тюшка. 40 років поряд зі Степаном Бандерою

Він був одним із найближчих друзів Степана Бандери. Вони потоваришували ще під час навчання у Стрийській гімназії. Разом входили до керівних ланок у Пласті й ОУН, мали близькі ідейні переконання й погляди на національно-визвольних рух, одночасно відбували ув'язнення в гітлерівському концтаборі Заксенхаузен, спільно розбудовували структуру ОУН революційної після Другої світової війни і були об'єктами оперативних розробок кдб. Тільки роль і місце у тих чекістських планах і заходах для кожного відводилися різні.

Інтрига їхньої смерті

Убивство відомого політика, полководця, монарха та й просто непересічної постаті завжди оточено таємницею, інтригою, різноманітними більш чи менш вірогідними здогадами й домислами. Уже ці обставини викликають підвищену цікавість до подій, що за ними стоять. Тому тема політичних убивств, котрі з плином часу набувають статусу історичних – вигідне поле для авторів, котрі беруться за неї.

Віктор Петров. Людина, яка повернулася в холод

"Петров боїться арешту, висловлює думку про необхідність від'їзду з України". Із цього рапорту співробітника секретно-політичного відділу управління держбезпеки нквс урср Лифаря почалася епічна драма Віктора Петрова, відомого ще за літературними і науковими псевдонімами як В. Домонтович та Віктор Бер. Рапорт був підготовлений у лютому 1936-го. Окремі фрагменти з нього свідчать про те, що про В. Петрова вже збирали оперативним шляхом інформацію і знали, на чому можна зіграти.

Уривок із книжки "Таборові діти" Любов Загоровської

У книзі "Таборові діти" зібрано свідчення людей, які в дитячому віці зазнали репресій радянської каральної системи. Це розповіді тодішніх дітей про те, як їх під дулами автоматів забирали з дому, про досвід перебування в тюрмах, про важку дорогу на сибірські морози в товарних вагонах, про життя в бараках чи спецінтернатах, про виживання в нелюдських умовах заслання. Ці свідчення варто прочитати, щоб знати, як ставилася радянська влада до дітей, яких оголосила "ворогами народу".