Чорновіл в ролі Хрущова. Історія однієї фотографії

Якби не пiдпис пiд фотографiєю, навряд чи хто впiзнає в цьому пихатому молодиковi Вячеслава, ще - Славка, Чорновола. Але це вiн. Iсторiя появи в мене цiєї свiтлини така. Одного разу, напередоднi першої рiчницi трагiчної загибелi Вячеслава Максимовича, збираючи матерiали для газетної статтi, в розмовi з вiдомим iсториком Сергiєм Бiлоконем згадав прiзвище Чорновола. А вiн вiзьми i скажи - маю одну цiкаву фотографiю, яка нiде не друкувалася. I ось я тримаю її в руках. Справдi - Вячеслав Максимович на нiй не схожий на самого себе. А все тому, що це не просто фото, зроблене для паспорта чи ще з якоюсь, так би мовити, "практичною метою". Це iсторичний документ, який фiксує подiю, що стала легендарною

 
В'ячеслав Чорновiл в ролi "Голови Центрального Ювiлейного Комiтету"

Якби не пiдпис пiд фотографiєю, навряд чи хто впiзнає в цьому пихатому молодиковi Вячеслава, ще - Славка, Чорновола. Але це вiн.

Iсторiя появи в мене цiєї свiтлини така. Одного разу, напередоднi першої рiчницi трагiчної загибелi Вячеслава Максимовича, збираючи матерiали для газетної статтi, в розмовi з вiдомим iсториком Сергiєм Бiлоконем згадав прiзвище Чорновола.

А вiн вiзьми i скажи - маю одну цiкаву фотографiю, яка нiде не друкувалася. I ось я тримаю її в руках.

Справдi - Вячеслав Максимович на нiй не схожий на самого себе. А все тому, що це не просто фото, зроблене для паспорта чи ще з якоюсь, так би мовити, "практичною метою". Це iсторичний документ, який фiксує подiю, що стала легендарною.

Знiмковi майже півсотні рокiв. Зняв його невiдомий наразi (покищо?) фотограф. Проте, можна з дивовижною для такої чималої часової вiдстанi точнiстю назвати - день, час i мiсце, де її зроблено.

Ввечерi 19 вересня 1964 року в київській майстернi художницi Людмили Семикiної вiдзначалося: "70-лiття Алли Горської та Iвана Свiтличного".

Справдi, вони були ровесниками. 18 вересня 1929 року з'явилася на свiт Божий Алла, а за два днi - Iван. Вона в Ялтi, вiн - у селi Половинкине на Луганщинi.

Неважко пiдрахувати, що того дня їм насправдi виповнилося по 35 рокiв, плюс-мiнус один день. Але веселi i дотепнi шiстдесятники, КТМiвцi (йдеться про столичний Клуб творчої молодi, очолюваний тодi Лесем Танюком) вирiшили спiльно вiдзначити "знаменну" дату.

Було навiть створено "Центральний Ювiлейний Комiтет" у складi Вячеслав Чорновiл (голова), Григорiй Сивокiнь, Сергiй Бiлокiнь, Борис Рябокляч, Галина Возна (члени).

Всiх активiстiв ЦЮКу об'єднала не тiльки щира приязнь до ювiлярiв, але й "смачнi" українськi прiзвища: Дехто й по сьогоднi з пiєтетом зберiгає дорогоцiннi запрошення на те "70-рiччя", що їх було намальовано талановитою рукою Алли Горської.

Ось що пригадує про той вечiр Сергiй Бiлокiнь:

"Восени 1964 року раптом дорахувалися, що набiгає ювiлей. Аллi Горськiй та Iвановi Свiтличному разом 70, а кожному по 35.

З цього приводу влаштували свято, яке досягло вершка в промовi "Голови Центрального Ювiлейного Комiтету" В'ячеслава Чорновола та у вiдповiдi ювiлярiв. В мене зберiгся машинопис, позначений "Київ, Самювiлейвидав, 1964".

"За новi успiхи на шляху ювiлеїв, салютiв i феєйєрверкiв. Промова на черговому (Вересневому) Ювiлеї 19 вересня 1964 року.

Шановнi члени Центрального Ювiлейного Комiтету! Товаришi i громадяни!

В обстановцi нечуваної досi єдностi i згуртованостi зiбралися ми на черговий (Вересневий) Ювiлей. Завдяки мудрiй i далекогляднiй полiтицi Центрального Ювiлейного Комiтету за перiод вiд попереднього Ювiлею ми досягли грандiозних успiхiв у нашому повсякденному ювiлейному життi. Зроблено рiшучий крок по дальшому пiднесенню всього того, що заслуговує пiднесення, а також по остаточному викорiненню того, що потребує викорiнення.

Ювiляри i всi присутнi щоденно i невтомно вiдчували на собi благодiйнi наслiдки рiшучої й непримиренної боротьби з постiйними ухилами влiво i вправо, вперед i назад, зi всiма спробами збочити з єдино правильного ювiлейного шляху.

Нехай знають всякi ревiзiонiсти й догматики, що ми й надалi, щiльно згуртувавшись навколо Центрального Ювiлейного Комiтету, дамо гiдну вiдсiч i справедливо покараємо кожного, хто спробує загальмувати наше неухильне просування по ювiлейному шляху!

Сьогоднi, в день чергового Ювiлею, хочеться вiд усього серця побажати нашим скромним дорогим ювiлярам:

-- Хай живе наш незламний Центральний Ювiлейний Комiтет, який впевнено веде вас свiтлим шляхом ювiлеїв, салютiв i фейєрверкiв! (Бурхливi, довго не стихаючi оплески, що переходять в овацiю. Вигуки: "Ура, товаришi!", "Хай живе Перший Голова Центрального Ювiлейного Комiтету!").

Сергiй Iванович пригадує, що вiдповiдь вiд iменi Горської та Свiтличного читала Михайлина Коцюбинська (але в спогадах Надiйки Свiтличної сказано, що саме її брат зачитав промову "вiд групи ювiлярiв").

Алла Горська. Автопортрет
Алла Горська. Автопортрет

"Слово-вiдповiдь Центральному Ювiлейному Комiтету. Виступ на черговому (Вересневому) Ювiлеї 19 вересня 1964 року.

Дорогий В'ячеславе Максимовичу! Шановнi члени Центрального Ювiлейного Комiтету! Друзi й товаришi!

Велика радiсть переповнює нашi серця вiд того, що Центральний Ювiлейний Комiтет i особисто вiрний i послiдовний В.М. Чорновiл обрали нашi скромнi особи предметом виявлення своєї нестримної уваги i невгамовної турботи.

Тiльки тепер ми сповна осягнули, що саме цiєї турботи й уваги нам так бракувало в наших повсякденних буднях, i вiдтепер наше життя сповнилося щирим i надзвичайним змiстом.

Тепер ми знаємо, як жити, для чого жити, чому жити i куди жити.

Дозвольте нам вiд iменi всiєї ювiлейної групи подякувати нашому Центральному Ювiлейному Комiтету i особисто В'ячеславу Максимовичу Чорноволовi за нашi прожитi досi 70 рокiв, а також запевнити, що ми не пошкодуємо нiчого, а якщо треба, то й самого життя, щоб прожитии ще стiльки, а якщо треба, то й удвiчi бiльше або й не жити зовсiм.

Ми беремо також пiдвищене зобов'язання - наступнi 5 рокiв прожитии за 2,5 роки, так щоб до чергового 75-рiчного Ювiлею прийти вже в березнi 1967 року.

Хай живе Центральний Ювiлейний Комiтет!

Хай живе вiрний i випробуваний В'ячеслав Максимович Чорновiл!".

 
Алла Горська. Портрет Івана Світличного

А в поетеси Iрини Жиленко залишився не тiльки емоцiйний спогад про той вечiр - "В незабутнiй ювiлей спiльного "70-рiччя" Горської i Свтличного була влаштована весела художня лотерея на користь Євгена Концевича, якому ми хотiли подарувати магнiтофон.

У цiй лотереї, вишуканiй i дотепнiй, я виграла особистий гудзик голови ЦЮКу В'ячеслава Чорновола".

Чи потрiбнi якiсь коментарi? Чи варто розписувати, чим загрожувала комсомольцю Чорноволу ота крамола, оцей, даруйте, "стьоб": Але ж молодiсть вимагала гри, яскравої форми, та й були вони романтиками - вiрили, що в колi друзiв не буде донощикiв.

Вони ще не знали, що "вiдлига" добiгає кiнця, i що менше нiж за рiк розпочнуться масовi арешти i одна з перших у пiслясталiнський час органiзована група "антирадянщикiв" потрапить за грати. Серед них - i Iван Свiтличний.

А трохи згодом - якраз на грайливе "75-рiччя" сяде "наклепник" Славко Чорновiл.

Основних героїв того вечора вже немає. 28 листопада 1970 року Аллу було вбито в помешканнi свекора в Васильковi. Iвана Олексiйовича не стало 25 жовтня 1992 року.

Голова "Центрального Ювiлейного Комiтету" загинув за нез'ясованих обставин на нiчнiй дорозi неподалiк Борисполя 24 березня 1999 року.

До речi. Ювiлейний вечiр вiдбувся 19 вересня 1964 року. А вже менше, ніж за місяць, 14 жовтня пленум ЦК, не ЦЮК, "дорогого Микиту Сергiйовича" зняв з усіх посад і відправив на дачу доживати віку. Отака вийшла сатира. 






Теми

Уривок із книжки "Таборові діти" Любов Загоровської

У книзі "Таборові діти" зібрано свідчення людей, які в дитячому віці зазнали репресій радянської каральної системи. Це розповіді тодішніх дітей про те, як їх під дулами автоматів забирали з дому, про досвід перебування в тюрмах, про важку дорогу на сибірські морози в товарних вагонах, про життя в бараках чи спецінтернатах, про виживання в нелюдських умовах заслання. Ці свідчення варто прочитати, щоб знати, як ставилася радянська влада до дітей, яких оголосила "ворогами народу".

Історик, сержант ЗСУ Володимир Бірчак "Клап": Усі мої предки були борцями визвольних змагань. Тепер вони стоять за спиною свого найменшого бійця

Володимир Бірчак – відомий історик, журналіст, сценарист, заступник редактора видання "Історична правда", керівник академічних програм Центру досліджень визвольного руху. Працював заступником директора Галузевого державного архіву СБУ, доклав чимало зусиль для декомунізації в Україні, особисто брав участь у розробці змін до законодавства, яке тепер гарантує доступ до архівів КДБ. А з перших днів повномасштабного вторгнення Росії у 2022-му мобілізувався до лав ЗСУ та став кулеметником на позивний "Клап".

Чернівці-1989. За лаштунками першої "Червоної Рути"

35 років тому у Чернівцях відбулася подія, що змінила культурний ландшафт нашої країни. Незалежність України почалася із співочої революції на стадіоні "Буковина" та виверження нової непідцензурної музики – музики протесту.

Омофор єднання. Чому порятунок Царгорода від русів став святом для киян і українців загалом

Як виникло церковне Свято Покрови й чому воно стало святом військових.