Якби Чорновіл. Можливо ми б знову жили в СРСР

1 грудня – і знову почався стогін: «От, якби у 1991 році виграв Чорновіл… Ми б жили як в Польщі… Краще, ніж в Польщі! Ми б провели люстрацію комуняк! Ми б мали своїх бальцеровичів і реформи…»

 

Це якісь надто оптимістичні нарікання.

Це якийсь оптимістичний песимізм: тобто ці люди бідкаються, але бідкаються оптимістично, мовляв, могло б бути краще! Чого це ви собі так вирішили?

Давайте змоделюємо ситуацію. Отже, 1 грудня 1991 року Президентом України обраний В'ячеслав Максимович Чорновіл.

Що в нас там з економікою?

Перше. Вона знаходиться в піке. Тобто золотоволютних резервів нема. Вони закінчилися – на весь СРСР залишилося 240 тон золота. Тобто менше ніж по одному граму на одного громадянина колишнього СРСР.

Уряд Павлова розкрутив інфляцію та витратив на покриття бюджетного дефіциту навіть внески громадян Ощадбанку (авжеж, про це нікому не сказали).

Друге. Сільське господарство – неефективне від часів колективізації та Голодомору. На його відновлення потрібно покоління. Тобто щоб відновилися інстинкти господаря на селі потрібно, щоб минуло 25 років.

Третє. Виробництво. Усі зачаровані прогнозом Дойчебанка, мовляв, Україна – найбільш економічно розвинена республіка СРСР.

Але є проблема.

Україна виробляла по 800 танків щороку, які продати неможливо: у такій кількості вони нікому в світі непотрібні, у Бундесвері сьогодні танків менше, ніж один Завод Малишева продукував за рік.

А усі ці люди зайняті у цьому виробництві, яке треба якось фінансувати. А грошей нема – дивимося пункт перший.

Тобто крах командно-адміністративної економіки зупинити було неможливо.

Стався колапс суспільно-політичної формації. Соціалізм скопитився. І наслідки цього не могли бути іншими, ніж ми відчули у 1992-1993 році.

Нагадаю: інфляція у 1993 році – 10 256%.

Кажуть: а Чорновіл би своїх бальцеровичів покликав.

Проблема: в Україні не було і не могло бути свого Бальцеровича.

Свій план вільноринкових реформ Бальцерович почав реалізовувати у 1989 році.

А позитивні наслідки поляки відчули лише через кілька років після його реалізації. А придумав цей план Бальцерович за 10 років до його реалізації.

Можна було уявити, щоб в Києві хто-небудь у 1981 році в якомусь інституті Академії Наук УРСР займався проблемою імплементації ринкових інструментів у планову економіку? Цю людину посадили б.

В УРСР Бальцеровича посадили б, у соціалістичній Польщі – відправили на стипендію Фулбрайта вивчати економіку США.

У Бальцеровича в 1989 році не було необхідності створювати власний центробанк. У Польщі був власний центральний банк. В України – не було.

У Бальцеровича в 1989 році не було необхідності створювати власну платіжну систему. У Польщі була своя. Україна змогла її збудувати протягом 1993-94 років. А до того – платежі йшли через Москву.

У Бальцеровича в 1989 році не було необхідності створювати власну валюту. А Україні спочатку треба було зупинити інфляцію, стабілізувати ціни, збудувати центральний банк і платіжну систему. Гривню ввели у 1996 році.

Тобто усе те, що Україна мала обов'язково зробити – Бальцеровичу не треба було робити взагалі. І це в Україні зробили Пинзеник та Ющенко – тільки хто б їм за то дякував?!

Бальцеровичу не треба було відновлювати сільське господарство: бо колгоспна система розпалася там іще у… 1956 році! Після робітничого повстання в Познані.

Так, там були аналоги наших радгоспів на заході, але основну частину сільськогосподарської продукції у Польщі виробляли фермери.

В Україні знадобилося років 10, щоб українці повірили, що в них більше ніхто не забиратиме хліб задурно. Реформа зернового ринку була реалізована у 2000-2001 році. Між іншим, знову не без участі Ющенка. Але хто б за то дякував?!

Але давайте повернемося до Чорновола.

Рівень розуміння, як фукціонує ринкова економіка, у Кравчука і Чорновола був приблизно однаковим. Вони ніколи не вивчали ринкову економіку.

Процеси, спричинені колапсом планової економіки, тривали б ті самі 3-4 роки. І економічний результат мав би бути однаковий – ті самі 10 256% інфляції. Вклади Ощадбанк СРСР вкрав у своїх вкладників іще перед розпадом СРСР. "Подушки" у людей не було.

Що б сталося? Українці почали б нарікати і бідкатися. Влада розводила б руками.

У 1994 році на позачергових виборах Чорновіл програє вибори. А виграє – Олександр Миколайович Ткаченко. Починається комуністичний реванш та загравання з Росією.

У 2000 році Путін стає президентом РФ. У 2003 році Україна вступає до оновленого СРСР разом із Білоруссю.

Приїхали.

Насправді Кравчук взяв на себе весь негатив від наслідку макроекономічних і макроісторичних процесів, які ніхто не міг зупинити швидко.

І прямого комуністичного реваншу не сталося.

Бо націонал-демократи не були дискредитовані так, якби вони взяли у 1991 році усю повноту влади.

Чому хтось сьогодні переконаний, щоб українці у 1991 році обрали б найкращий варіант з можливих?!

При тому, що увесь наш історичний досвід показує, що українці ніколи не втрачають можливість втратити можливість. Аж до 2014 року це тривало.

Тобто ми врешті-решт обираємо найкращий варіант з можливих, але спочатку випробовуємо усі інші варіанти.

А на це потрібний час.


P.S. Забув про люстрацію У 1992-97 року в Польщі не відбулося жодної люстрації. Були СПРОБИ. Невдалі. Приблизно такі саме як наші після Майдану. Люстрація в повній мірі запрацювала майже через 10 років ПІСЛЯ 1989 року. Тобто успіх польської економіки взагалі ніяк не корелюється із люстрацією.

Спільнота Українського католицького університету: Звернення УКУ щодо ситуації довкола меморіялізації Бабиного Яру

Щось дуже трагічне твориться довкола цього символу Голокосту та інших нацистських злочинів. Був час у радянській історії Бабиного Яру, коли його покинутих і недоглянутих могил влада намагалася не бачити. Сьогодні, коли вже повним ходом іде меморіялізація цього стражденного місця за фактично російським сценарієм, схваленим Меморіяльним центром Голокосту «Бабин Яр» (МЦГБЯ), на зміну оптичному прийшло акустичне диво: остережних голосів влада не чує.

Олег Слабоспицький: У Києві попрощалися з учасником підпілля ОУН та політв’язнем Орестом Васкулом

13 червня у Михайлівському Золотоверхому соборі Православної Церкви України відбулось публічне прощання з Орестом Васкулом – учасником збройного підпілля ОУН під час Другої Світової війни, багаторічним в’язнем совєтських концентраційних таборів, керівником Київського крайового братства ветеранів ОУН і УПА з 1992 року. У період 1995-2010 рр. він був членом Головного Проводу ОУН (б) та у 1998-2005 рр. головою Теренового Проводу ОУН (б) в Україні.

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: Середзим’я

У це середзим’я новин з кожним днем стає дедалі менше; усі події неначе стискаються до коротких записів, однак, трохи порозмисливши, розумієш, що це не зовсім так. Наприклад, сьогодні мав принаймні три важливі обговорення погоди та стану криги, про які можна було б зробити розлогі записи, і за підсумками яких уже було зроблено чимало дрібних розпоряджень.

Володимир В'ятрович: Прецедент Коновальця

Уявити історію України ХХ століття без Євгена Коновальця важко. Адже його роль у розвитку визвольного руху, який через понад півстоліття після його смерті все ж досяг своєї мети, була, без сумніву, визначальною.