Як КГБ СРСР поховав ще живого Ярослава Стецька

«Змислом мойого цілого життя було, є і буде: Україна вільна, Україна соборна, Україна без холопа і без пана. Я вірю в перемогу, я вірю так сильно, що можна вмерти. З цього шляху мене не заверне ніщо: ані тортури, ані пекло тюрем, ані смерть»

5 липня 1986 року у Мюнхені на 75 році життя помер Ярослав Стецько, голова Проводу ОУН(б), незмінний президент Антибільшовицького блоку народів (АБН), один із головних ідеологів українського національно-визвольного руху і організатор боротьби за незалежність України.

Помер через різке погіршення стану здоров'я, до чого призвели хронічні хвороби ще від часів перебування у гітлерівському концтаборі і водночас… спецоперація КГБ СРСР. На такі висновки нині наводять розсекречені документи з архівних фондів Служби зовнішньої розвідки України, досі невідомі широкому загалу.

У поле зору радянських спецслужб Ярослав Стецько потрапив ще у міжвоєнний період. Тоді він згадувався у документах лише серед інших діячів ОУН. Окрему справу на нього завело четверте управління НКГБ СРСР (зовнішня розвідка) 21 жовтня 1944 року.

У матеріалах справи про нього йдеться як про "кадрового переконаного націоналіста-фанатика", який займав відповідальні посади у Крайовому проводі ОУН на західноукраїнських землях, зазнавав переслідувань з боку польської влади за активну діяльність, у зв'язку з чим змушений був виїхати до Німеччини.

Після розколу ОУН увійшов до керівної ланки бандерівського крила. Зазначається, що 30 червня 1941 року в окупованому Львові він проголосив Акт відновлення Української Держави і очолив український уряд, який невдовзі німцями був розпущений, а сам Ярослав Стецько з прихильниками потрапив до концтабору.

У плані агентурно-оперативних заходів ставилося завдання "достеменно встановити долю Стецька". Після вивчення первинних матеріалів його оголосили у загальносоюзний розшук. Про це у архівних матеріалах є такий запис: "Оголошений у загальносоюзний розшук МДБ СРСР у 1949 році "Списком небезпечних злочинців, які підлягають розшуку і невідкладному арешту № 1". Розшукову справу на нього вело 2 Головне управління МДБ СРСР із 26 червня 1948 року.

 

Було винесено і відповідну постанову на арешт, затверджену заступником міністра державної безпеки СРСР і військовим прокурором військ МВС СРСР від 30 червня 1948 року. Одночасно дано вказівку допитати українських націоналістів, які перебували в радянських таборах, на предмет отримання інформації про життя і діяльність Ярослава Стецька, а також зібрати відомості про його близьких родичів.

 

Оперативним шляхом співробітникам МДБ вдалося добути світлини Ярослава Стецька, на яких він зображений ще у юнацькі роки. Вочевидь, їх якимось чином взяли зі справи, за якою Ярослав Стецько був засуджений польським судом до п'яти років ув'язнення за підпільну діяльність. Ці світлини з-поміж інших показували заарештованим діячам ОУН, добиваючись упізнання.

 

На запит із Москви керівник 1 управління МДБ УРСР (зовнішня розвідка) відповів, що Ярослав Стецько їм відомий, він мешкає в американській зоні окупації Німеччини, у Мюнхені. І далі у відповіді зазначалося:

"Стецько перебуває у нас на оперативному обліку і нами активно розроблюється по закордону як один із лідерів ОУН-бандерівців і "керівник" т. зв. "Антибільшовицького блоку народів" (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 13091. – Т. 1. – Арк. 145).

Тобто на момент заведення справи центральним апаратом розвідки у Москві співробітники МДБ УРСР уже самі повним ходом здійснювали оперативну розробку Ярослава Стецька. У подальшому відповідні заходи здійснювалися одночасно як із позицій Москви, так і Києва, з урахуванням наявних оперативних можливостей.

Розшукову справу на Ярослава Стецька вели упродовж дев'яти років і лише у 1957 році керівництвом КГБ при Раді Міністрів УРСР було затверджено висновок: "Загальносоюзний розшук Стецька Я. С. припинити, а розшукову справу № 2641 долучити до справи-формуляра № 152 на нього ж як другий том" (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 13091. – Т. 3. – Арк. 10).

З кожним роком справа наповнювалася новими матеріалами. У них йшлося про обрання Ярослава Стецька до керівних органів ОУН, його організаційну роботу зі створення Антибільшовицького блоку народів і обрання президентом цієї міжнародної представницької організації, підписання домовленості з Китайською антикомуністичною лігою про співпрацю і створення представництва АБН, активну участь у підготовці й заснуванні в Токіо "Світової антикомуністичної ліги", про створення Європейської ради свободи, яка обрала його довічним членом почесної президії, а також інших громадських організацій.

 

Серед документів про таку діяльність Ярослава Стецька на міжнародній арені привертають увагу матеріали про його участь у засіданні комісії конгресу США із закордонних справ наприкінці липня 1958 року, де він давав показання. Темою слухань, як зазначається з посиланням на публікацію в газеті "Шлях перемоги", була "Московська агресія на Близькому Сході і політика звільнення пригноблених Москвою націй".

Замість 30 хвилин, які зазвичай відводилися для показань, Ярославу Стецьку дали змогу виступати і відповідати на запитання упродовж двох години, що засвідчило велику зацікавленість членів комісії у підготовлених матеріалах. Не оминув він на засіданні і українське питання. Відтак у публікації зазначається, що "члени комісії наприкінці висловили свою солідарність із твердженнями Стецька і підтримали ідею незалежності України".

 

 

Така активність не могла пройти повз увагу органів КГБ. Для проникнення до близького оточення Ярослава Стецька було підібрано низку агентів, яких ретельно готували до виведення за кордон і складали їм відповідні легенди. Так, ще в перший рік оперативної розробки Управлінням МДБ УРСР по Львівській області був підготовлений до виведення у Мюнхен агент "Летючий".

У плані його використання і виведення за кордон зазначається: "З метою зближення і входження у довіру члена Центрального "Проводу ОУН" Стецька Ярослава проведена комбінація "одруження" "Летючого" на двоюрідній сестрі Стецька Ярослава – Стецько Ользі.

З урахуванням викладеного, "Летючому" дати завдання" за допомогою Стецько Ольги познайомитися, зблизитися і увійти в довіру члена Центрального "Проводу ОУН" Стецька Ярослава для того, щоб невдовзі, за допомогою останнього, увійти до кола осіб Центрального "Проводу" для їхньої розробки…" (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 13091. – Т. 1. – Арк. 69).

 

Ці плани частково вдалося здійснити. Як свідчать архівні документи, "Летючий" за завдання оперативних працівників познайомився з двоюрідною сестрою Ярослава Стецька і одружився з нею. Комбінація із його виведення за кордон також пройшла успішно. Але зблизитися з Ярославом Стецьком і проникнути до Центрального проводу ОУН не вийшло.

Не були реалізовані й інші задуми, про які в документах міститься певна інформація. Оперуповноважений, який працював з агентом, у одній із довідок зазначає таке: "… Після докладного обговорення зазначених заходів мною було задано "Летючому" запитання – чи зміг би він виконати складніше завдання. Останній, не вагаючись, відповів мені: "Я розумію, про що йдеться, і якщо це знадобиться, завжди готовий його виконати за першим наказом" (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 13091. – Т. 1. – Арк. 71).

У 1951 році розроблялися плани виведення за кордон агентів-бойовиків "Южного" і "Шумного" із завданням оперативної розробки Ярослава Стецька. У документах про них зазначається, що вони "вільно володіють польською і доволі добре німецькою мовами, мають значний досвід із розробки оунівського підпілля в західних областях України, у чому проявили себе як здібні, вольові і віддані нашим органам агенти" (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 13091. – Т. 1. – Арк. 186–188).

На першому етапі їх планували вивести через східну частину Берліна у Західну Німеччину без розшифрування один перед одним. Від них вимагали встановити місце проживання Ярослава Стецька та деякі інші питання і повернутися назад. На другому етапі мали намір удвох або в складі агентурно-бойової групи повторно вивести до Західної Німеччини для подальшої розробки Ярослава Стецька.

З агентами відпрацювали відповідні легенди, способи зв'язку, дали шифр для листування, адреси, ознайомили з біографією Ярослава Стецька і фотознімками. Таку саму підготовку та інструктаж пройшов невдовзі агент-бойовик "Запорожець". Але відомостей про те, чи вдалося досягти поставленої мети, у архівних документах немає.

 
Ярослав Стецько

У іншій справі, на Богдана Сташинського, вбивці Лева Ребета і Степана Бандери, також згадується, що він отримував від своїх кураторів завдання встановити місце проживання Ярослава Стецька в Мюнхені, його звички, розпорядок дня тощо. Водночас, за свідченням самого Богдана Сташинського, він так і не отримав схвалення КГБ на вбивство.

Попри це, в надрах КГБ розробляли й інші плани, спрямовані на компрометацію Ярослава Стецька, підрив авторитету, сіяння розбрату серед прихильників. У одному з рішень голови КГБ УРСР Віталія Федорчука з цього приводу зазначається:

"Враховуючи активність та екстремізм Я. Стецька у підривній діяльності проти СРСР, з метою підриву його авторитету у бандерівському середовищі Комітетом держбезпеки республіки у 1976–1977 рр. виготовлені й поширені за кордоном "звернення" й листівки, в яких закликалося до усунення Стецька від керівництва ЗЧ ОУН. В цьому плані готується ряд інших агентурно-оперативних заходів".

Іншими заходами передбачалося розпалювання ворожнечі між українськими націоналістами і сіоністами. З цією метою за завданням КГБ у США була видана брошура "Щоб ми не забули", в якій намагалися довести нібито причетність представників ОУН в роки Другої світової війни до так званих антиєврейських акцій.

У розвиток цієї теми у 1981 році 1 управлінням КГБ УРСР були розроблені "Заходи із подальшого поглиблення протиріч у СКВУ (Світовому конгресі вільних українців – прим.), розпалювання ворожнечі між бандерівцями і мельниківцями". Одним із пунктів цих заходів передбачалося "від імені прихильників сіоністської "Ліги захисту євреїв" виготовити і за погодженням зі Службою "А" ПГУ КДБ СРСР поширити за кордоном листівку, покликану до фізичної розправи над Стецьком".

В іншому пункті зазначається: "Через можливості Представництва КДБ СРСР при МДБ НДР від імені "доброзичливця" організувати анонімний телефонний дзвінок на адресу редакції бандерівської газети "Шлях перемоги" із застереженням Стецька про те, щоб він утримався від поїздки до Канади на початку липня ц. р. (для участі в "урочистостях" з нагоди 40-річчя т. зв. "відновлення української державності" і в шабаші "Всесвітньої конференції української молоді"), так як на нього на шляху слідування готується замах з боку противників" (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 13091. – Т. 5. – Арк. 48–49).

Ще одним пунктом цих заходів передбачалося виготовити і поширити за кордоном спецвипуск бандерівської газети "Шлях перемоги" з некрологом про смерть Ярослава Стецька. Невдовзі цей пункт доопрацювали, і він вилився в окрему спецоперацію КГБ, якій надавали особливого значення.

 
 

Серед архівних документів є доповідна записка "Про спеціальні заходи проти лідера АБН і ЗЧ ОУН Я. Стецька", підписана головою КГБ УРСР Степаном Мухою і адресована керівникові ЦК КПУ Володимиру Щербицькому. На першій сторінці від руки зроблено напис: "Інформація доповідалася Політбюро ЦК Компартії України тов. Мухою С. Н. 9.07.86 р.", тобто через чотири дні після смерті Ярослава Стецька.

У доповідній записці зазначається:

"За погодженням із КДБ СРСР 15 квітня 1986 року за кордоном через оперативні можливості від імені української редакції радіостанції "Свобода" стосовно Стецька по радіо був переданий некролог, який також опублікували деякі мельниківські друковані видання. Згідно з одержаними оперативними даними, некролог викликав у Стецька важке нервове потрясіння і, за словами його найближчого оточення, зокрема церковних авторитетів Ковальського і Корнелюка, це призвело до тяжкого захворювання.

Для загострення в націоналістичному середовищі полеміки навколо передчасного некролога Комітетом держбезпеки республіки були здійснені додаткові заходи із доведення до оточення Стецька, а також до низки його противників, зокрема до затятого антисеміта відступника В. Мороза, відомостей про те, що некролог був виготовлений групою осіб єврейської національності, які працюють на радіостанції "Свобода", з якими постійно ворогували бандерівці.

Поширені в оточенні Стецька відомості посилили заподіяний йому раніше психологічний шок і ускладнили його хворобу. За одержаними наприкінці червня 1986 року оперативними даними, стан здоров'я Стецька різко погіршився і він знаходиться при смерті" (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 13091. – Т. 5. – Арк. 110–111).

 
 

Серед архівних матеріалів є й один із варіантів фальсифікованого КГБ некролога про нібито смерть Ярослава Стецька. Він виготовлений на бланку радіо "Свобода" і датований ще 2 березня 1985 року, тобто за рік до завершальної фази спецоперації під умовною назвою "Некро".

 

Некролог став останньою краплею в низці різноманітних заходів і операцій КГБ, остаточно підірвав здоров'я хворого і призвів до смерті. Такі висновки містяться в самому документі КГБ.

 

Ці документальні матеріали є вагомою підставою для вітчизняних науковців та істориків, щоб з позицій сьогодення по-новому поглянути на минулі події і додати невідомі досі епізоди до життєпису непересічної особистості в історії українського державотворення, якою був Ярослав Стецько, та до причин його смерті.






 

Як зароджувалася французька плеяда Півдня України

Наприкінці XVIII – початку XIX століття Південь України певною мірою став привабливий для іноземних переселенців. У цей час уряд Російської імперії намагавсяу тому числі освоювати регіон руками західноєвропейців. Не останнє місце у цьому процесі займали французи, які утворили тут потужний конгломерат управлінців, аграріїв, промисловців та інших фахівців. Вони не просто приїхали заробляти гроші на торгівлі або вирощуванні винограду, але й дали поштовх до розвитку окремих галузей економіки, якими сьогодні тут продовжують користуватися (суднобудівництво, виноградарство, вівчарство, тощо).

Буркусь: хто сторожив спокій дому Франка?

Це був не безпородний дворовий собака (хоча і в тім нічого лихого нема, навпаки, не виключено, що й таких тримали Франки, бо принаймні в певний час пес був у них не один, а справжній гуцульський вівчур, полонинський собака, чи, як іще називають, карпатська вівчарка

У секторі «проблем ідеологічної боротьби»: історики та «перебудова»

Нині це Інститут історії України, а тоді слова "Україна" в назві інституту не було. Навіть у цьому в СРСР вбачали небезпеку. Всі спілкувалися російською, лише в одному відділі, де вивчали козаччину, українською. А аспірант Діма Табачник (який потім двічі у Януковича був міністром), ідучи до курилки повз цей відділ, казав: "Цвірінькають там цією українською"

Бабин Яр: гібридні контексти Сергія Лозниці

Мабуть, головною зіркою антиукраїнського шабашу, влаштованого цього року Меморіальним центром Голокосту «Бабин Яр» на багатостраждальних кістках його жертв, став кінорежисер Сергій Лозниця зі своїм фільмом «Бабин Яр. Контекст».