Харківський грудень 1918-го: Хронологія гібридної агресії

3 січня 1919-го Харків впав. З Міністерства закордонних справ Директорії УНР надсилали багаточисельні ноти протесту російському комісару закордонних справ Георгію Чичеріну про захоплення українських населених пунктів. 4 січня Чичерін відповів, що частини радянської росії не направлялись і навіть не перебували біля кордонів України. Мовляв, бойові дії на українській території ведуться між Директорією та частинами "українського радянського уряду".

19 ноября 1918

Вторник

"Я сегодня не пошла в гимназию ввиду тревожного времени. Говорят, что в Харьков скоро придут большевики. Боже, как это ужасно. Но пока здесь хулиганят гайдамаки. Конечно, гайдамаки - это тоже большевики, только нацепили на себя свои дурацкие колпаки. В городе неспокойно. На улицах стоят пулеметы, на Павловской площади перестрелка. Некоторые гимназии распустили, но наша еще занимается."

Уривок зі щоденника Ірини Кноррінг

14 листопада 1918 року Ясновельможний пан Гетьман Всієї України Павло Скоропадський оголосив про новий курс: курс на відродження єдиної росії, у складі якої Україна мала право на розвиток своєї державності та національної самобутності. Зовнішні політичні чинники змушували Скоропадського перейти до такої риторики. Чинники, які здійснювали несамовитий тиск на несамостійного правителя. У зв'язку з буремними подіями на батьківщині, німці й австрійці (єдина силова опора ясновельможного протягом усього періоду його правління. — авт.) повертались додому.

Карти в грі перехопила Директорія УНР — соціалістичний український уряд, який утворився днем раніше. У соціалістів Директорії, як і в певної частини українського війська, відповідна грамота гетьмана викликала, м'яко кажучи, роздратування. Бойові дії між військами Директорії та Державною вартою точились не тільки біля столиці; багато губерній підтримало збройний виступ. У Харкові владу Директорії УНР встановили 18 листопада.

Грудень для цього міста був надважкий: наступаюча більшовицька армія з півночі та непримиренний Совдеп створили у місті атмосферу морального розкладання. У Харкові більшовики почали нову велику гру всіх проти всіх — через достатню кількість лояльних мешканців і місцевих агітаторів серед цивільного населення. В свою чергу, в українських частинах були "елементи схильні до підтримки рад. влади". Україна переживала найтемніший період своєї історії. 

Колишній Начальник Штабу Харківського Слобідського Коша Олекса Костюченко згадував, що в Харкові конфронтація проти "армії Скоропадського" почалася 17 листопада 1918 року, а побратим по підрозділу Костюченка Іван Піддубний схилявся до детальнішого опису подій:

"В ті дні Директорія УНР звернулась до вояків-українців із закликом організувати на місцях свої національні військові частини і йти на поміч."

 
Старшинський склад Харківського Слобідського Коша. Серед старшин: осавул Олекса Костюченко та підхорунжий Іван Піддубний

28 листопада на шпальтах харківської газети "Южный край" (№166) майоріли публікації наказів отамана Болбочана щодо запровадження мобілізаційних заходів у губернії. Харків, хоч і запізно, але все ж таки готувався до наступу більшовиків.

 
Джерело: "Южный край" від 28 листопада 1918 року (№166)

Німці поспішно залишали Україну. У середині грудня їхніх військ не вистачало навіть для несення звичайної гарнізонної служби.

Важкість ситуації полягала ще й у тому, що німців, які повертались додому, не було ким замінити на позиціях. Українська армія тільки починала формуватись, і все це на фоні великого концентрування московської армії на кордонах та конфронтації проти сил, які залишались вірними генералу Скоропадському.

 
Розпорядження отамана Болбочана щодо видворення російських військових (у більшості представників білого руху. — авт.) за межі України
Джерело: "Южный край" від 28 листопада 1918 року (№166)

Варто зазначити, що після Листопадової революції в німецькій армії утворилась організація, яка тісно співпрацювала з більшовиками — "Вища Солдатська Рада" або "Рада Східного фронту" (німецький "Совдеп". — авт.). Наприкінці листопада — на початку грудня, німці заарештували полковника Болбочана разом з його штабом (начебто через затримку 4-х паротягів для евакуації в Німеччину). Згідно зі спогадами більшовика Кубасова, ця ініціатива належала саме харківському Совдепу, який і підкинув таку ідейку Совдепу німецькому, разом з ультиматумом, згідно з яким українські війська повинні були залишити "великі центри", відійшовши від них на 20 верст. Таким чином, підпільний губревком під маскою харківського Совдепу відпрацьовував московські грошики.

 
Командувач Лівобережною групою Армії УНР отаман Петро Болбочан

За свідченнями Олекси Костюченка: 

"Приблизно в кінці листопада 1918 року за наказом німецького командування, яке на той час знаходилось у м. Харкові, нам було запропоновано залишити місто і відійти на 25 кілометрів, тобто, до села Високопілля (тепер — Харківська область, Богодухівський район. — авт.)."

Піддубний у своїх спогадах додавав: 

"Незважаючи на те, що в Німеччині вибухнула революція німецькі війська на Україні не здеморалізувались, в кожному разі не втратили здібности до самооборони. І тому німецьке командування могло ледве сформовані наші військові частини вислати з Харкова за 30-40 кілометрів на захід від нього. Це було в кінці листопада. Наш полк розташувався в селі Високопіллі (Хмільова) Валківського повіту. Цей організаційний і моральний удар, розуміється, пошкодив нам у наших військово-організаційних заходах; але спротив йому був неможливий."

Запорізькій дивізії полковника Загродського, яка знаходилась тоді в Куп'янську, під тиском німців також довелося змінювати місце постою, надалі розквартирувавшись у Ков'ягах (тепер — смт. у Богодухівському районі. — авт.). Не зважаючи на це, Загродський наказував з Ков'яг:  

"Богданівцям залишатись у Куп'янську і тримати фронт проти більшовиків."

 
Олександр Загродський. 1921 рік
Джерело: ЦДАВО України. — Ф. 3525. — Оп. 1. — Спр. 12. — Арк. 8

Були й курйозніші випадки. Молодий козак Богданівського полку Валентин Сім'янцев згадував, як у кінці 1918 року, під час бою з більшовиками в слободі Уразовій (тепер — Білгородська область, рф. — авт.) він потрапив під артилерійський обстріл: 

"Як довідалися, били по нас німці з гармат. Виторговували отак у большевиків далі пересуватися."

11-го грудня представників штабу Болбочана звільнили з-під арешту, а сам отаман, переїхав до Кременчуга. Володимир Антонов-Овсієнко стверджував, що вся кореспонденція українських штабів у той час успішно перехоплювалась більшовиками, включно з секретними телеграмами. Дві з них були такого змісту:

"Отаману Болбочану. Домовились з німцями про введення військ у кількості, яку ми будемо вважати за потрібну... Завтра об 11 годині дамо розпорядження рушити на Харків... Треба скоріше надіслати війська до Куп'янську, Білгороду, тому що німці евакуюються..."

"№137. Терміново. Попасна, командиру 3 Гайдамацького полку, Попасна, командиру 4 Богданівського полку, Вовчанськ, командиру полку Кармелюка, Лозова — отманану Павлоградського полку. 13 грудня 9 г. 30 хв. Завтра загін Запорізької дивізії вступає до Харкова. Маємо на це дозвіл німців..."

 
Командуючий "українською радянською армією" Володимир Антонов-Овсієнко

Українці почали заходити до Харкова зранку 15 грудня. Ситуація в сусідньому Білгороді залишалась стабільно напруженою. Упродовж кінця листопада – і першої половини грудня німецьке командування заспокоювало, що війська підтримують порядок у місті і нікуди без української ротації не підуть.

16 грудня в газеті "Южный край" було опубліковане повідомлення, в якому німці стверджували, що не залишать Білгород раніше 7-8 днів, обов'язково дочекавшись на зміну з українських військ. Українське командування навіть встигло відповісти ультиматумом на це запевнення в тій же газеті. Українці вимагали: 

— відновити фронт по лінії Куп'янськ—Вовчанськ—Білгород; 

— передати всю зброю російського зразка включно зі снарядами та гранатами; 

— зупинити продаж військового майна приватним особам і організаціям та офіційно повідомити про це; 

— ознайомити українську владу з розкладом евакуації німецьких військ з України, подальшу евакуацію проводити лише з дозволу української влади;

— німецьким військам залишатись на позиціях, які вони займали до 10 грудня, до заміни їх українськими частинами.

У якості контрзаходів українці погрожували "призупинити" евакуацію. На фоні всіх цих подій, мабуть, мало хто звернув увагу на зречення Скоропадського 14 грудня. Тепер вся повнота влади була в руках Директорії.

Загострювалась ситуація на Вовчанському напрямі. Харківський губернський комендант у своєму інтерв'ю кореспонденту газети "Южный край" повідомляв, що в останні дні українські частини під сильним тиском більшовиків були змушені відійти від Вовчанську. Під Вовчанськом у бойових діях брав участь курень Кармелюка, сотня повітового коменданта і добровольчий загін. Для уникнення наступу більшовиків українське командування стягує до Вовчанську значні сили, щоб повернути його назад. В Білгород надіслали курень Дорошенківського запорізького полку.

 
Джерело: "Южный край" від 28 листопада 1918 року (№166)

У Харкові німецький Совдеп пообіцяв більшовикам залишити місто до 1 січня 1919 року, але одночасно, німці, принципово не хотіли виходити з Білгорода раніше тієї ж дати. Антонов-Овсієнко згадував:

"Всего несколько дней до того, они категорически отказывались очистить Белгород раньше января и пред'явили нам ультиматум об удалении на прежнюю демаркационную линию. Но после этого ультиматума и после удара в Волчанске, где у них отрядом анархистов захвачены 3 орудия и много другого вооружения, они сделались более сговорчивыми."

21 грудня зі штабу "укр. рад. армії" доповідали в центр:

"Серпухов Главком Вацетису. Председателю Реввоенсо­вета т. Троцкому Москва Кремль Нарком Сталину.

С немцами условились, что они очищают к 24 декабря все до десятиверстной полосы ж. д. Ворожба— Сумы— Кириковка 

Люботин—Харьков—Змиев—Изюм—Лисичанск—Луганск. Это условлено с немецким корпусом, район которого до Ворожбы (далее по их словам 20 корпус). Оружие немцы не сдают и не продают. Станция Юсуповка вблизи Готни занята нашими войсками. Купянск немцами очищен 19. Между Белгородом и Волчанском немцами взорван ж. д. мост."

У другій половині грудня дуже активізувалось більшовицьке підпілля в Харкові. Серед перших шкідливих заходів — спроба захоплення Управління південних залізниць, під приводом начебто обрання залізничниками якоїсь надшвидкозліпленої "шістки".

Склад "шістки" так само швидко заарештували. Наступного дня, мітинг, зібраний на підтримку арештованих у театрі "Муссурі" розігнав наряд козаків. Ці події — штучно створені більшовицькими провокаторами, стали приводом для початку в Харкові страйку. Повертаючись до спогадів Антонова-Овсієнка:

"В 2 часа дня 21 декабря весь рабочий Харьков бастует. Город без света, без воды, все городские предприятия, жел. дорога, трамваи стоят."

Згідно з дослідженнями харківського історика Едуарда Зуба, ліквідація збитків, нанесених страйком обійшлася міській управі в 400 000 рублів. 

О 8 годині вечора, 21 грудня 1918 року командуючий військами Харківщини і начальник гарнізону м. Харкова отаман Олександр Загродський підписав наказ №2, який містив у собі вимоги щодо припинення страйку. Внаслідок його неприпинення до другої години дня 22 грудня, ініціаторам загрожував арешт з наступним відданням під суд і розстрілом протягом 24 годин. Наказ подіяв. Вже зранку 22 грудня інфраструктура міста Харкова запрацювала. 

 
Оголошення в Харкові та Харківській губернії воєнного стану
Джерело: "Южный край" від 21 грудня 1918 року (№184)

Трохи раніше німці під натиском більшовиків залишили Білгород і відійшли до Харкова, проте вже 25 грудня зайняли Козачу Лопань, через що більшовики видали цілком просту та вигідну для себе фабулу: 

"...считать все германские части, за условленной демаркационной линией, враждебными нам, обезоруживать и направлять их в концентрационные лагеря, для отправки на родину в общей очереди с остальными военнопленными."

 
Варто зазначити, що київська газета "Нова Рада" публікувала повідомлення з губерній з величезним запізненням
Джерело: "Нова Рада" від 29 грудня 1918 року (№6)

Більшовицька агентура доповідала, що в кінці грудня у Харкові знаходилась охорона, яка скоріш за все несла виключно гарнізонну службу, близько 200 чоловік колишніх солдатів. Караули охороняли штаб Болбочана, комендатуру, в'язницю, військові склади. Всі інші підрозділи було скеровано на фронт:

"С 28/XII организована городская самоохрана из горожан от 18 до 47 лет, для охраны города от 20 до 6 час. утра. Самоохрана вооружена 200 винтовками. Город не освещается, трамваи не ходят. Всю ночь идет редкая стрельба. Очень часты редкие грабежы и налеты на магазины и квартиры...

 
Джерело: "Нова Рада" від 21 грудня 1918 року (№238)

До 30/XII в городе стояли 800 петлюровцев, молодых солдат. При них несколько пулеметов и немного лёгкой артиллерии. Петлюровцы вели занятия по 4 часа в сутки строю и стрельбе. Кроме них был отряд добровольцев в 400 чел. из офицеров, студентов и юнкеров. В настоящее время обе эти части находятся на фронте. Раньше их выступили на фронт — полки Дорошенка, Харьковский-Слободской и конная батарея, прибывшие в Харьков из Ковяг с 15 на 20-е декабря.

Через Харьков на фронт прошли также Павлоградский полк, пришедший из района Лозовой и полк серожупанников. В последнее время каждый день приходили в Харьков по шесть эшелонов из Киева и Полтавы (в общем с тремя тысячами солдат). Немцев в Харькове мало, между ними много коммунистов. Они спешно грузятся для от'езда через Сумы на родину. Военных операций на фронте с нами не ведут.

В Харькове и уезде об'явлена мобилизация призыва 19 и 20 годов. Призывные, явившиеся на сборные пункты 30 и 31 декабря, были распущены по домам, впредь до особого распоряжения. Вновь мобилизованные петлюровцами молодые и бывшие солдаты большей частью отказываются идти сражаться против большевиков и заявляют себя сторонниками советской власти. Главными и активными силами петлюровцев являются солдаты бывших гайдамацких полков и добровольческий отряд. По слухам, ожидается прибытие из Киева восьми офицерских гайдамацких рот гетмана Скоропадского."

 
Не всі в Харкові були прихильниками радянської влади
Джерело: "Нова Рада" від 27 грудня 1918 року (№4)

Оперативне зведення більшовицького штабу від 30 грудня повідомляло про бойові дії проти Запорізької та Слобідської дивізії української армії в районі Козачої Лопані:

"У ст. Казачья Лопань, петлюровцы открыли артиллерийский огонь по нашим передовым частям. Перейдя в наступление, мы заняли станцию Казачью Лопань и продвинулись на 8 верст к Харькову. При взятии Казачьей Лопани, захвачены 11 пулеметов, много винтовок и снаряжения."

2 січня 1919 року у штаб більшовиків доповідали:

"Немцы берутся задержать украинские войска, заняв совместно с нами вокзал. Действуйте решительно напролом. Украинские войска очень ненадежны, перед смелостью отступают. Линия — Лозовая - Екатеринослав в наших руках. Если прорваться через Харьков, то в наших руках окажется Донецкий бассейн. Сообщите о ваших планах."

3-го січня Харків впав. З Міністерства закордонних справ Директорії Української Народної Республіки надсилали багаточисельні ноти протесту російському комісару закордонних справ Георгію Чичеріну про захоплення українських населених пунктів, таких як Валуйки, Куп'янськ, Білгород. Також було зазначено, що в районі Харкова оперують радянські війська, які складались з латишів, китайців, мадяр і росіян.

4 січня Чичерін відповідає, що частини радянської росії не направлялись і навіть не перебували біля кордонів України. Чичерін запевняв, що бойові дії на українській території ведуться між Директорією та частинами "українського радянського уряду", який начебто має повну незалежність. Цей уряд Москва в якості маріонетки згодом посадить у Харкові. 

Ми всі це вже десь чули. Чи не так?

«Кожен має знати, що без його, або її зусиль нічого не зміниться»: Олександра Матвійчук

Публічне інтерв'ю із правозахисницею Олександрою Матвійчук у рамках виставки ГОЛОСИ Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова.

Важка стежка до храму. Спогади очевидця відродження УАПЦ у Чернігові

28 січня 1990-го під час встановлення пам'ятного хреста у Крутах побував український священик з Києва, який взяв участь у освяченні хреста і служінні панахиди по вбитих більшовиками у 1918 році студентах. На Крутянську жалобу тоді з'їхалося понад 300 осіб. Це був перший за багато років випадок на Чернігівщині, коли тут відкрито служили церковну панахиду по жертвах комуністичного режиму. Сподіватись на такий крок з боку місцевих священиків РПЦ було неможливо, тому ще більше нас стала вабити УАПЦ, про яку ми чули, що вона була знищена і заборонена комуністичним режимом.

КГБ УРСР проти "Летючих козаків" ВПС США

У москві поставили завдання перед кгб урср збирати всю доступну інформацію про всіх українців, які пішли на службу до армії США. Їх розглядали як таких, що можуть бути використані з диверсійною і шпигунською метою проти срср. Так, керівництво кгб з настороженістю сприймало здобуті агентурою відомості про "збільшення американцями набору до армії молоді українського походження".

"Сто днів" або останній король: епізод з історії визвольних змагань литовського народу

Кожному в Україні, мабуть, відомі події Української революції. Зокрема, обставини реставрації гетьманської влади у 1918 році. Втім, спроби повернення до історичних форм правління, у ту добу боротьби за незалежність колишніх підневільних Росії народів, характерні не лише для України. Подібне відбулося і у Литві. Майже одночасно з реалізацією ідей українського ІІ Гетьманату народився литовський монархічний проект.