Спецпроект

Чому я не справжній Медведєв? Як українські прізвища стали російськими

Наших пращурів знали чи то як Маєцьких, чи то як Маяцьких. За столипінських часів селянам масово видавали паспорти, і родину мого прадіда Прокопа Тимофійовича записали Медведєвими, як і добру половину села. Була така традиція в "тюрмі народів"...

Є люди, які вважать, що мої тексти дисонують з прізвищем. Слова українські, а "фамілія" мало того що російська, та ще й така непроста.

У модного російського письменника вичитав  нещодавно фразу, яка виглядає приблизно так: "Национальность определяется не цветом жопы, а состоянием души". Ну що толку, коли народний депутат Вадим Колесніченко - не Колесніков, а секретар Донецької міськради Микола Левченко - не Льовочкін. Класичні українські прізвища не заважають обом займати найвидніші місця в "іконостасі" українофобів. Ну й Чаленко з ними!

Напівросіянин Дмитро Донцов став ідеологом українських націоналістів, росіянин Фітільов перетворився на Миколу Хвильового - і навіть заплатив за це своїм життям.

Прізвище ніколи не заважало відчувати себе українцем, навіть тоді, коли 1986 року у військкоматі при постановці на облік мене переконували в п'ятій графі записатися росіянином.

Пам'ятаю як нині: стою в трусах на медкомісії, а якась матрона з халою на голові аж під стелю втовкмачує мені, ніби я росіянин. Бо балакаю з нею по-російському. Бо в школі вчуся російській (ніби була інша!), і "фамилия же у тебя русская". Тоді я думав, що їй просто хочеться побазікати з напівголим юнаком, а тепер-бо знаю, що то була не похіть, а політика радянської влади. Словом, русифікація.

Не відав я тоді й іншого: ми, насправді, ніякі не Медведєви.

Зліва - дід Іван Маяцький-Медведєв, разом із моїм, ще молодим, батьком Олександром

Як згодом розповіла мені бабуня Марфа (1911-1994), в селі, що на межі Слобожанщини та Донбасу, наших пращурів знали чи то як Маєцьких, чи то як Маяцьких. Зокрема, ще саме так звався мій прапрадід Тимофій. За столипінських часів селянам масово видавали паспорти, і родину мого прадіда Прокопа Тимофійовича записали Медведєвими, як і добру половину села. Була така традиція в "тюрмі народів": давати українцям суто російські прізвища.

На передньому плані - "бабуня", як ми казали, - Марфа. Другу половину свого життя прожила на Донбасі, але ніколи не говорила російською, бо, як багато хто з її покоління, просто не вміла

По маминій лінії російсько-радянська влада так само намагалася прищепити свою гілку до нашого генеалогічного дерева. Взагалі-то ми Куліші. Ні, серед моїх предків Пантелеймона Кулііша не було. Насправді, я праправнук Миколи Куліша, але теж іншого, бо куліш в Україні варили повсюдно.

 Мій дід-фронтовик Йосип Куліш, його доньку радянська влада записала...  Кулішовою

 Оскільки мій дід Йосип (1912-42) загинув на війні, а мама Світлана - його єдина дитина, вона врешті-решт залишила за собою прізвище батька. Тільки вона все ж таки не Куліш, а, правильно! - вже Кулішова...

Точно знаю, що прадід Іван був ще Кулішем. Документів діда Йосипа не збереглося, то невідомо, чи встигли його зросійщити. На їхніх жінок та дочок  казали "Кулішеві". Якщо чоловік - Куліш, то чия ж тоді дружина як не Кулішева? Однак, коли моя бабця Надія (1914-1988), у дівоцтві Ульянич, взяла шлюб з Кулішем, ідеологічно підкована реєстраторка виписала паспорт на Кулішову. Найсуворіше радянська влада поставилася до моє прабаби Галини (Анни): на її могильному хресті взагалі написали "Кулєшова". 

Бабуся Надя (на фото - справа) була записана у документах як Кулєшова. Моя мама (зліва) - Світлана Кулішова

У бабусі Наді було двоє братів Ульяничів. Обоє не повернулися з війни та не залишили нащадків. Якби у них були діти, то за законами соцреалізму, стали би Ульяновими. І, напевно, тим несказанно пишалися би: бути однофамільцем Леніна тоді було куди крутіше, ніж нині мати прізвище таке саме, як у почесного президента та головного "твіттера" Росії.

Всім моїм померлим родичам: Медведєвим-Маєцьким, Кулішам-Кулєшовим, Ульяничам, Поденежкам, Крившам, Кармазинам та іншим - вічная пам'ять.  Живим - многая літа!

P.S. Нещодавно з однієї із телепрограм дізнався, що оригінальне прізвище Ади Роговцевої - Роговець, а предки її чоловіка, незабутнього Костянтина Степанкова насправді були Степанками.

Юрій Луценко: "Груша", капуста Мішель та дзвінок Байдена

Однієї ночі на барикадах Груші з'явився Янукович. Ну, не зовсім Віктор Федорович, а артист Саша Пікалов, який в 95 кварталі грав його роль. Саша був у трохи веселому настрої і голий по пояс, з українським прапором фотографувався на барикаді з криками Бандугеть. Це був єдиний кварталівець, який тоді був на Майдані

Юрій Пальчуковський: Заява УНРади про відзначення 22 січня Дня Незалежності і Соборності України

Українська Національна Рада пропонує відзначати 22 січня на державному рівні як День Незалежності і Соборності України.

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: табір, стара хатина та день відпочинку

Було щось гнітюче у цьому – знайти стару хатину в такому занедбаному стані. Я дуже розраховував побачити старі мітки та хатини неушкодженими. Усвідомлювати, що старі затишок і радість пішли звідси, було нестерпно розпачливо. Це ж основоположний вияв людської цивілізованості – дійшовши до таких місць, залишати по собі якнайбільше затишку тим, хто прийде після

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: косатки, сани, поні на власний дім

День лиха. Я зробив дурницю, дозволивши сьогодні спустити треті моторові сани. Це швидко виконали, поставивши їх на тверду кригу. Пізніше Кемпбелл повідомив, що один із матросів пірнув ногою під лід, проїжджаючи по сльотавому відтинку десь за 200 ярдів від корабля. Я не надав цьому великого значення, бо подумав, що він просто пробив наст.