Спецпроект

Палац Мазепи в Росії. На відміну від батуринського, ще цілий

Іван Степанович будував не тільки церкви, але й власні резиденції. В Курській області можна подивитися на такий палац - у складі колгоспу "Росія". Там же знаходиться санаторій Путіна, де жив Шаміль.

Так виглядали палати Івана Мазепи. Проект реконструкції 1976 року
ru.wikipedia.org

Гетьман Іван Мазепа останнім часом постає перед українцями все частіше в образі "будівничого", а не, як колись, "зрадника". В образі одного з фундаторів українського бароко, мецената незчисленних церков і монастирів. А от світських споруд - знаменитих гетьманських палаців - майже й не збереглося.

На диво, з тих крихт, які лишились, одна з найцікавіших будівель (хоч і в поганому стані) є в російській провінції - "Мазепині палати" у селищі Іванівське Курської області.

Дістатись Іванівського можна двома шляхами - залежно від того, в якому регіоні України ви мешкаєте.

Як доїхати до палацу гетьмана

Для мешканців Центру, Заходу й Півдня найзручніше буде спочатку доїхати до Глухова (траса Е-101, Сумська область, неподалік кордону з РФ), звідти кількадесят кілометрів до вже російського райцентру Рильськ, а з нього по курській трасі вже зовсім близько до Іванівського.

Зі Сходу ж зручніше діставатись одразу до Курська, а звідти - тією-таки трасою Курськ-Рильськ до Іванівського. Також через Іванівське йде прямий автобус Суми-Курськ.

Палац Мазепи у 1980-тих

Дорогу я розписую не просто так: усі названі перевалочні пункти - теж цікаві міста з оригінальною і старовинною архітектурою. І той, хто зважиться на подорож до Мазепиних палат, "бонусом" отримає цікаву екскурсію пам'ятками російсько-українського прикордоння.

Села пам'яті Мазепи: Іванівське, Степанівка, Мазепівка

"А як Мазепин палац опинився в Росії?", - здивується допитливий читач.

Курська губернія була зоною особливого інтересу гетьмана. Йому тут належало чимало сіл і маєтків. Щось дарував Петро І, поки ще перебував у полоні шарму свого підлеглого, щось купувалося.

Дехто з дослідників вважає, що гетьман мав плани північно-східної експансії, тим більше, що про спроби долучити до Гетьманщини Слобідську Україну відомо точно.

Території, де Іван Степанович заснував свої курські маєтки, якраз перебували в своєрідному закутку поміж Слобожанщиною та Гетьманщиною. А з гетьманських палат у Іванівському здійснювалося їхнє централізоване адміністрування.

А це сучасний вигляд палаццо

Маленький потворний ПАЗ, у якому - на відміну від багатьох українських маршрутів - водій обов'язково видає квиток кожному пасажиру, тягнеться трасою Рильськ-Курськ повз декілька сіл із виразно українськими назвами.

А ось і головна „трійця" пам'яті Івана Степановича Мазепи - села Іванівське, Степанівка та Мазепівка. Дивно, як їх не перейменували на хвилі "анафемствування".

При в'їзді в Іванівське з заходу можна побачити симпатичну відреставровану дерев'яну церкву - вочевидь не без українського архітектурного духу.

Біля автостанції починається чи то сквер, чи то парк, а в ньому монументальні скульптури сталінських колгоспниць. 

Якщо побілити, виглядатиме не згірш кам'яниці Лизогуба в Чернігові :)

Саме тут треба повернути на північ, і, поступово спускаючись із пагорба, ви вийдете до вулиці, на протилежному боці якої стоїть обдертий цегляний будинок зі слідами барокової вишуканості.

Це і є садиба Івана Мазепи - зараз вона перебуває на колгоспному обліку.

Садок вишневий коло колгоспу "Росія"

Садибу було збудовано орієнтовно 1703-1705 року і, можливо, архітектором був росіянин Осип Старцев - той, що будував у Києві церкви в Братському та Микільському монастирях.

Як твердить дослідник Сєрґєй Фьодоров, той будинок, що його можна сьогодні побачити в Іванівському, у старовинному плані позначається не як палац, а лише як одна з будівель комплексу, можливо навіть господарсього призначення. Сам палац нібито згорів 1790 року.

Втім, продовжує Фьодоров, будинок має виразні характеристики саме житлового приміщення (розміри кімнат, вікна тощо), і то доволі „парадного" характеру. Так чи інакше, а сьогодні Мазепиними палатами зветься саме ця будівля.

Церква в Іванівському

З "архітектурних надлишків" тут збереглися переважно колони та наличники, проте й вони, а також характерні пропорції (певно мірою нагадують барокові цивільні будівлі київського Подолу) надають будинку приємної елегантності.

Ще більше, ніж елегантності, тут руїнної романтики.

Мазепині палати законсервовано і замкнуто, на оббитих вікнах стоять мальовничі ґрати. Головний фасад будівлі ховається за парканом, і потрапити туди не відразу зрозуміло як. Для цього треба пройти квартал на схід і повернути вулицею на північ.

При цьому бажано надміру не привертати увагу місцевих мешканців (а вони розглядають туристів уважно, ніби австралійських кенгуру) - і зайти в один із кинутих дворів з незачиненими ворітьми.

Стежка через бур'яни й кропиву виводить до дикого вишневого садку, а серед вишень на вас і чекає фасад Мазепиних палат, симпатичних і романтичних, але кричуще чужорідних тут, посеред колгоспу "Росія".

Як так сталося, що ця пам'ятка вціліла?

Санаторій Путіна і орел Шаміля

Можливо, справа в тому, що після 1709 року курські маєтки Мазепи дісталися Меншикову, потім той теж втрапив в опалу... Одне слово, зрештою всі села з майном і людьми стали власністю князя Барятинського.

Рід Барятинських (теж наші люди, походженням від чернігівських князів) використовував садибу Мазепи для власних потреб. А у XIX сторіччі Барятинські збудували собі нову головну резиденцію - "Мар'їно".

Маєток Мар'їно в Іванівському. Вид згори

У новому палаці сьогодні міститься те, що місцеві називають "санаторій Путіна". Правильніше буде сказати "президентський санаторій" - він належить Державному управлінню справами при президенті РФ і в нього може купити путівку, якщо я не помиляюся, будь-хто.

Санаторій стоїть на південь від траси, на тому ж рівні, що й Мазепині палати, але в зовсім іншому стані. Цей палац добре відреставровано, навколо нього - гарний і доволі доглянутий парк зі ставками, тут проводяться екскурсії.

Окремої уваги заслуговує постамент з орлом на березі рукотворного озера. Місцеві розповідають легенду, як чечено-дагестанський імам Шаміль, після років кривавої боротьби полонений одним із Барятинських на Кавказі, намагався втекти з Мар'їного.

Він нібито поплив на інший берег, був поранений, але доплив до протилежного боку, де й був схоплений. На цьому місці й "водрузили" монумент з орлом.

Невідомо, скільки в цій історій правди, але зрештою імператор вирішив, що лісовий клімат не дуже корисний для Шаміля, і далі свож почесне заслання той продовжив у Києві. На будинку в Кріпосному провулку на Липках є чимала меморіальна дошка.

Орел Шаміля. Той самий, напевно, що "споконвіку карає Прометея" (с)

Палац Мазепи намагалися реставрувати, зокрема в радянські часи. Такі спроби, головно на папері, вдібувалися 1949, 1961 та 1968 року, але будівля і далі поступово руйнується.

Окрім двох палаців і вже згаданої дерев'яної церкви, в Іванівському на увагу заслуговує ще одна кам'яниця - колишня кухня (нинішній Народний музей). Також можна подивитись церкву, перебудовану, здається, зі звичайної хати. Її баня, до речі, теж виглядає дещо по-українському.

Цікаво, що попри виразні та недвозначні топонімінчні й архітектурні українські сліди, саме місцеве населення справляє враження цілковито російського. Тутешня мова, і прізвища, й ідентичність не містять у собі майже нічого українського.

Напевне, щось подібне відчувають поляки, коли приїздять на колись "їхні" „східні креси".

Джерело: Texty.Org.Ua

Чи був Іван Світличний дисидентом?

На перший погляд це питання може здатися дивним, адже усім добре відомий поетичний твір Івана Світличного «Я – дисидент», де він стверджувально відповідає на це питання.

Диво в Чігошті: право на віру за межами соціалізму

«Я нічого не зробив! Я ж навіть нічого не бачив!» - кричав отець Йозеф Тоуфар. Священник другу ніч сидів в карцері – темному вологому приміщенні в підвалі тюрми. Він два дні не їв, шлунок палав від пересоленого супу, який давали «неслухняним» арештантам після декількох днів без їжі. Все тіло боліло – сьогодні знову навідувався інспектор Ладіслав Маха і проводив «екзекуції» - вибивав зізнання. Все тіло було в синяках, ноги опухли. Священник навіть не знав, що знаходиться у спецвідділі тюрми для католицьких священнослужителів у місті Валдіце. І жити йому залишилося декілька днів.

Андреа Халупа, авторка сценарію фільму «Ціна правди»: «це історія, яку розповів мені дідусь»

Сценарій до фільму «Ціна правди», який зняла польська режисерка Аґнєшка Голланд, написала Андреа Халупа – американська журналістка українського походження. Вона друкується в «The Atlantic», «TIME», «Forbes». Вперше про Голодомор Андреа почула в дитинстві від свого дідуся, який його пережив. А в студентські роки вона читала про життя репортера «New York Times» Волтера Дюранті в Москві. Саме тоді вона дізналася про Гарета Джонса, пригадала історію своєї родини і вирішила: «Я точно напишу сценарій до фільму, який розповідатиме про це».

Україна без Києва. Про що домовлялись у Парижі навесні 1920 року?

У Парижі Україні планували зберегти незалежність, але намалювали нові кордони. Без Києва, Лівобережжя, Сходу та Заходу.