Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки

Львів майже щодня прощається із загиблими захисниками. На Марсовому полі вже поховані близько 800 Героїв, які віддали своє життя у російсько-українській війні. Це місце стало символом відваги й самопожертви, що нагадує про високу плату за свободу. У Львівській міськраді оголосили конкурс та обрали проєкт військового цвинтаря, який має стати місцем "сили та спокою". Натомість у місті почалися жваві суперечки щодо вибору проєкту-переможця.

Стаття була опублікована на сайті Твоє місто

Львів майже щодня прощається із загиблими захисниками. На Марсовому полі вже поховані близько 800 Героїв, які віддали своє життя у російсько-українській війні. Це місце стало символом відваги й самопожертви, що нагадує про високу плату за свободу. У Львівській міськраді оголосили конкурс та обрали проєкт військового цвинтаря, який має стати місцем "сили та спокою". Натомість у місті почалися жваві суперечки щодо вибору проєкту-переможця. Журналістка "Твого міста" розповідає, чому цей конкурс просять скасувати, що кажуть родини, експертне середовище та якою є реакція міста.

Військове кладовище у Львові. Як усе починалося 

На початку 2024 року у Львові оголосили Всеукраїнський відкритий архітектурний конкурс на кращу пропозицію меморіального комплексу військових поховань Героїв України на вул. Мечникова.

"Архітектурний комплекс має стати памʼяткою архітектури XXI століття!" – наголосив тоді міський голова Львова Андрій Садовий. 

Ключовою умовою для архітекторів місто назвало новий підхід до проєктування військових кладовищ в Україні. Натомість у міськраді пообіцяли винагороду за найкращі проєкти, зокрема переможцеві – 500 тисяч гривень.

Планується, що, окрім зони поховань, тут має бути музей, монумент невідомому солдату, каплиця і колумбарій – місце для захоронення урн із прахом. Цей простір мав би стати доступним та функціональним, щоб побратими могли відвідати могили Героїв. Нове кладовище мало б стати "місцем тиші, роздумів і пам'яті" зі сквером та меморіальною площею.

За два тижні на конкурс подали 27 проєктів команд із різних регіонів України.  

Оцінювало проєкти та обирало переможців профільне журі з різних середовищ: меморіалізації, представники органів місцевого самоврядування, обласної військової адміністрації, Спілки архітекторів України, архітектори-практики та професори. Перемогу здобула команда архітекторів із Хмельницького – Віктор Голубєв та Дмитро Райфшнайдер. 

За їхнім проєктом намогильні споруди на цвинтарі пропонують зробити з білого архітектурного бетону з вкрапленнями натурального каменю, на надгробному камені – місце для фотографії та імені з роками життя полеглого. Разом із надгробним каменем буде місце для квітів і лампадок. Також біля могил облаштують невеличкі місця для сидіння, а на площі покладуть плиту, на якій зобразять графічні знаки бригад та підрозділів, бійці яких воювали за Україну.  

 
Візуалізація

"Вимагаємо оголосити новий архітектурний конкурс"

Після презентації проєкту переможців у мережі виникли дискусії, а представники громади Львова, інтелектуальних кіл, громадські активісти, дієвці культури зареєстрували звернення про скасування результатів конкурсу.

Вони вимагають: оголосити новий міжнародний архітектурний конкурс зі скликанням конкурсної комісії, до якої мають входити представники Сил оборони, громадські активісти, які займаються меморіалізацією військовослужбовців, архітектори та скульптори, а також оновити умови конкурсу. 

"В ескізному проєкті-переможці більше уваги буде приділено громадському простору та інклюзивності й набагато менше оформленню самих поховань, не буде надано достатньої уваги символіці, ідеології та скульптурним композиціям, які мали б уособлювати чин наших Героїв… Загальний архітектурний стиль не витримує критики з погляду військової меморіальної культури, особливо щодо розміщення кладовища коло перлини української меморіалістики – Личаківського кладовища", – мовиться у зверненні.

"Я вважаю, що проєкт поганий. Бетон – це мертвий матеріал, а наші воїни – живі та палаючі любовʼю. У проєкті немає тепла, немає думки, немає душі. Має бути публічний конкурс у три етапи, а не ставити львівʼян перед фактом. Почуваюся обдурена", – обурюється мама полеглого Героя Іванка Крип'якевич-Димид у своєму дописі на Facebook.

"Ми маємо справу з емоцією, з символом, ідеологією"

Архітектор, голова комісії з питань історико-культурної спадщини та туризму Львівської обласної ради, викладач Львівської національної академії мистецтв Іван Щурко теж наголошує на тому, що алгоритм звичайного архітектурного конкурсу неналежний: "Ми маємо справу з емоцією, з символом, ідеологією… Має бути залучене широке громадське середовище, родичі загиблих на етапі завдання конкурсу, а не на етапі результату. Багато питань, через які дискутують, можна було б проговорити на етапі планування".

І додає, що дискусії в професійних колах архітекторів, скульпторів та родин загиблих тривали й раніше, але конкурс їх ще більше поглибив, до проєктів є багато зауважень.

"Більшість проєктів пропонують напіврозважальні комплекси з елементами парково-ландшафтного дизайну, де поховання опиняються на другому плані. Однак хотілося б, навпаки, максимальної шани до полеглих військових, оскільки щодо військового меморіалу повинна бути інша логіка побудови композиції, тут не має бути візуального чи інформаційного шуму. Це чітка авансзона: коли ти підходиш до меморіалу, то повинен зупинитися і емоційно підготуватися до того, що заходиш на його територію", – пояснює архітектор.

Із його слів, меморіали мають різні зони: зону поховань, зону рефлексії, зону молитви. В усіх меморіалах присутня кульмінація, і цей ланцюжок елементів повинен бути збережений, давати відчуття спокою.

"У проєкті, який переміг, маємо хаос. Багато паркового дизайну, який теоретично може бути використаний, але він має займати другорядні позиції. На першому плані мають бути поховання і центральний символ, який відображає кульмінацію. Мені як архітектору абсолютно незрозуміло, для чого залишати окремо символічну могилу поховань січових стрільців, учасників Першої світової війни, поховання вояків УПА. Всі вони були учасниками війни за Україну, за її незалежність. Це не були різні війни, а різні обставини", – вважає Іван Щурко. 

 

На його думку, варто знайти рішення, яке об'єднало б символічні могили та реальні поховання воїнів Української повстанської армії, використавши для цього візуальні символи й образи:

"Повинна бути чітка структура, упорядковані ряди, що властиве війську, а також елемент кульмінації – могила невідомого солдата. Цей підхід відповідає культурним традиціям і традиціям розвинених країн. Однак у проєкті переможців цьому не приділено належної уваги. Може, марно очікувати, що за такий короткий період часу і в таких обставинах нам вдасться знайти проєкт, який не викликатиме жодних дискусій".

Військовослужбовець 103-ї бригади ТрО, дизайнер Збройних сил України Тарас Іщик, який був у дорадчій раді конкурсу, вважає, що ескізний проєкт більше схожий на гарно упорядкований цивільний цвинтар, але не військовий.

Каже, йому бракує військової символіки: "Цю проблему могла б вирішити наявність центральної зони щогл із Державним прапором України, прапорами видів та Сил ЗСУ (ЗСУ, СВ, ПС, ВМС, ССО, ДШВ, ТРО), а також прапорами інших складових Сил оборони (НГУ, СБУ, ДПСУ). Тобто 11 щогл із прапорами, які мають оновлювати бодай раз на рік".

"Тема військових меморіалів та військових меморіальних кладовищ – це питання побудови системи, якої нема. На жаль, ніхто не знає, як буде правильно. Але цю систему варто побудувати нам – тим, кому не байдуже. Те, що будують зараз, це про перспективу на сто і більше років, коли вже не буде ні нас, ні батьків загиблих. Це про естетику українського війська, культ військової служби в суспільстві, це про найвищу і постійну шану від країни, за яку Герої поклали свої голови", – вважає військовий. 

 

"Багато всього буде переосмислено"

Архітектор проєкту-переможця Дмитро Райфшнайдер розповів, що на розробку знадобилося три місяці, що їхня конкурсна пропозиція – це радше концепція, на основі якої розроблятимуть ескізний проєкт. 

"На стадії розробки ескізного проєкту будемо вносити зміни й удосконалення. Наразі міська рада збирає відгуки родичів похованих Героїв. Ці відгуки, ідеї та думки будуть опрацьовані й систематизовані для визначення пріоритетів. Кількість могил збільшується щодня, територія поховань розширюється, що також матиме значний вплив на майбутній проєкт. Це звична практика – що проєктування може бути кориговане", – каже він.

І зазначає, що наразі крайдата проєкту не визначена, оскільки тривають обговорення з рідними полеглих захисників.

Це підтверджує і головний архітектор Львова Антон Коломєйцев, кажучи, що відбулася лише перша презентація попереднього ескізу, який не є фінальним проєктом архітекторів, що всі побажання, бачення, ідеї будуть розглянуті та враховані. Місто організовує зустрічі з родинами полеглих військових, під час яких враховують певні важливі деталі. Такі зустрічі відбуватимуться щотижня: "Перед нами стоїть велика відповідальність, щоби пройти всі етапи проєктування. Нам важливо сформулювати перелік усіх важливих моментів, які треба врахувати. Ми відштовхуємося від дорадчої ради, від позиції робочої групи, яка опрацьовувала завдання на конкурс, від позиції журі тощо. У нас нема мети зробити це якнайшвидше, багато всього буде переосмислено".

 

Антон Коломєйцев запевняє, що для проєктантів сформована пропозиція з приводу озеленення території, збільшення місць поховань, розгляду тих чи тих матеріалів для втілення проєкту. 

"Надзвичайно важливим є бачення родин полеглих Героїв. Я особисто презентую проєкти після того, як послухаю різні пропозиції щодо вигляду портретів Героїв, як вони будуть зображені на могильних спорудах, як доглядати і висаджувати рослини, як зробити більш універсальний варіант, як облаштувати проходи та які матеріали використати. Все це ми зараз формуємо, обговорюємо різні варіанти. Я пояснюю, якими є бачення архітекторів, які є можливості в світовій практиці створення таких меморіальних об'єктів", – пояснює він.

І веде далі: будь-яке рішення проєктантів будуть фіксувати й показувати. Для прикладу, запропонують найрізноманітніші техніки виконання портретів, щоб вони були максимально реалістичними, щоб родичі бачили образи своїх полеглих у цих портретах, а не просто зображення. 

"Будемо проговорювати написи, як зображувати роди військ, медалі, таблиці, нагороди та інші деталі. Також нам потрібно буде провести лабораторні дослідження на замерзання і розмерзання матеріалу, щоб він не тріснув, бо ж не на рік-два це будуємо, а на десятиліття, ба більше, на століття", – додає Антон Коломєйцев.

Із його слів, архітектори збирають думки, а також проводять різні анкетування на кшталт того, яку роль мають виконувати прапори на могилах:

"Зараз усе поле поховань заповнене прапорами. Вони дуже домінують, майорять, і виникає відчуття, що полеглі ніби щось до нас промовляють. Хтось це порівнює з крилами ангелів. Але коли ми думаємо про постійні рішення, зокрема ті, що будуть козацькі хрести, надмогильні стели з виразного білого матеріалу, то маємо розуміти, що в міжнародній практиці у такому випадку відмовляються від прапорів або роблять їх меншими. Звичайно, ми плануємо організувати комплекс виставлення символічних прапорів військових підрозділів із національними прапорами. Проте постає питання, чи варто встановлювати на могилах повнорозмірні прапори. На мою думку, варто перейти до менших прапорів, щоби меморіал мав більш збалансований, гармонійний вигляд".

 

Окрім того, Антон Коломєйцев каже, що багато родин полеглих позитивно сприймають цей меморіал, хоча визнають, що він потребує певних доопрацювань. Люди мають різні очікування та погляди, і не всім легко відразу ухвалити рішення або дати зважену оцінку. Проте меморіал все-таки створять:

"Цей меморіал належить до пам'ятки – Личаківського кладовища, тому потрібен певний порядок. Спільно пояснюючи, обговорюючи питання, ми дійдемо до консенсусних думок, куди рухатися далі. Наше завдання – співпрацювати з родинами, оскільки проєкт вимагає максимальної згоди та порозуміння".

 

"Цей меморіал має нас і прийдешні покоління ще більше надихати до звитяги. Кожен, хто буватиме там, мусить назавжди усвідомити, що наші воїни жили словами Христа, що ніхто не спроможний любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає!" – наголошує капелан Львівської міської ради, який також був у дорадчій раді, Андрій Сіданич.

Хрест Симона Петлюри – капеланам Армії УНР

У червні 1944-го в Рівненському рибтресті в одній із шухляд столу працівники знайшли дві грамоти до Хреста Симона Петлюри. Цупкі аркуші бланків із тризубом, оригінальною печаткою червоного кольору та фразою "Іменем Української Народної Республіки…" не могли не привернути увагу й не насторожити.

Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки

Львів майже щодня прощається із загиблими захисниками. На Марсовому полі вже поховані близько 800 Героїв, які віддали своє життя у російсько-українській війні. Це місце стало символом відваги й самопожертви, що нагадує про високу плату за свободу. У Львівській міськраді оголосили конкурс та обрали проєкт військового цвинтаря, який має стати місцем "сили та спокою". Натомість у місті почалися жваві суперечки щодо вибору проєкту-переможця.

Як гетьман Скоропадський 8 років водив за носа чекістів

Операція ГПУ УССР під назвою "Т-3" розтягнулася в часі майже на десять років. Чекісти встановили оперативний контакт з генерал-хорунжим Армії УНР Миколою Гоголем-Яновським. Його контакти і листування з Сергієм Шеметом, провідним діячом гетьманського руху за кордоном, наближеною до гетьмана особою і багаторічним особистим секретарем Павла Скоропадського, неабияк зацікавили чекістів. В ГПУ йому дали оперативне псевдо "Українець".

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.